Економічні науки/ 2.Фінансові відносини

Столярчук Анна, Швець Олена

Науковий керівник Британська Наталя Натанівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Формування фінансових ресурсів страхових компаній

Актуальність теми. Процес формування ринкової економіки в Україні вимагає надійного страхового захисту суб’єктів господарювання. Це спричиняє необхідність пошуків дієвих механізмів мобілізації фінансових ресурсів страхових компаній та їхнього ефективного використання. Для забезпечення надійності виконання свої зобов’язань, страхова компанія повинна ефективно формувати та використовувати фінансові ресурси.

Постановка проблеми. Стабільний розвиток українського страхового ринку в періоді 2002-2008 рр. призвів до ситуації, коли питанням фінансового управління страховими компаніями належної уваги не приділялося. Позитивні тенденції у реальному секторі економіки і споживчому секторі забезпечували постійний притік фінансових ресурсів до страхових компаній. Але ситуація кардинально змінилася в 2008 році разом з приходом до України глобальної фінансово-економічної кризи. Відтік грошових коштів та зменшення платоспроможності стали основною причиною зменшення величини фінансових ресурсів страхових компаній та винесли на перший план проблему ефективного їх формування в умовах кризи.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Дослідженню окремих проблем формування та використання фінансових ресурсів у сфері страхування присвячені роботи українських вчених-економістів К. Воблого, О. Заруби, М. Клапкіна, С. Осадця, які висвітлені окремі аспекти сутності та призначення фінансових ресурсів, їхнього формування та використання.

Метою статті є поглиблене теоретичних засад щодо складу та джерел формування фінансових ресурсів страхової компанії.

Виклад основного матеріалу. Виходячи із змісту основних завдань фінансового менеджменту, можна констатувати, що фінансові ресурси виступають основним об’єктом фінансового управління, а правильний вибір тактики та стратегії управління ними є значним внутрішнім фактором фінансової стійкості страхової компанії [2].

Фінансові ресурси страхової компанії складаються з двох основних частин — власного й залученого капіталу, причому залучена частина капіталу у вигляді страхових премій значно більша, ніж власна [3, с.117].

Ці засоби не належать страховикові, вони лише тимчасово, на період дії договорів страхування, перебувають в розпорядженні страхової компанії й використовуються на страхові виплати або перетворюються в прибуткову базу за умови беззбиткового проходження договорів. Цю частину капіталу складно назвати позиковим капіталом, оскільки в цьому випадку він повинен бути в подальшому відторгнутий в повному обсязі. Можливість перетворення цих засобів через деякий час в дохід страховика обґрунтовує коректність визначення «залучений капітал». Вони тимчасово можуть бути використані страховиком лише як інвестиційне джерело (рис. 1).

Рис. 1. Склад фінансових ресурсів страховика

Варто звернути увагу на сутність окремих складових частин власних фінансових ресурсів страховика. Відповідно до чинного законодавства щодо страхування при створення страхової організації статутний фонд має буди сплачений виключно у грошовій формі. Крім цього дозволяється формування статутного фонду державними цінними паперами, за їх номінальною вартістю, але не більше 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резерві, банківські кредити, позики.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається загальним видом страхування становить 1 млн. євро, а страховика,який займається страхуванням життя – 1,5 млн. євро.

До гарантійного фонду страховика належать:

- додатковий капітал;

- резервний капітал;

- нерозподілений прибуток.

Основною складовою частиною залучених ресурсів страховика є страхові резерви, до складу яких відносять:

- технічні резерви;

- резерви зі страхування життя.

Страховики зобов’язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування ( крім страхування життя) : резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків;резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.

Страховики, які займаються страхуванням життя створюють наступні резерви:

- резерв довгострокових зобов’язань;

- резерв належних виплат страхових сум.

Отже, джерелами коштів страхових компаній є власний і залучений капітал. Від ефективності дії механізму формування фінансових ресурсів страхових компаній в значній мірі залежить розвиток страхового ринку.

Двоїстий характер діяльності страховика, що полягає як у проведенні власне страхування, так і у виконанні ним ролі активного інвестора, зумовлює специфіку формування його внутрішніх фінансових ресурсів за рахунок трьох основних видів доходів:

- доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування;

- доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

- інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності [1, с.127].

Важливість внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів страхової компанії зумовлює необхідність використання в процесі стратегічного управління науково обґрунтованих підходів до прогнозування розміру надходжень страхових платежів.

Планування надходжень від страхової діяльності є досить важливим моментом у процесі управління фінансовими ресурсами страховиків і розробляти даний бюджет необхідно, виходячи з можливостей конкретної страхової компанії. Разом з тим, при формуванні фінансових ресурсів потрібно враховувати, що між розміром отриманих страховою компанією страхових платежів та рівнем її фінансової стійкості не завжди існує прямий зв’язок. Зокрема, для молодої страхової компанії перший рік надходжень страхових платежів зв'язаний з великими витратами на їхнє обслуговування, тому що основний відсоток комісійної винагороди страховим агентам виплачується, як правило, у перший рік.

Так, наприклад, для страхової компанії, яка спеціалізується на страхуванні життя, комісійна винагорода складає близько 30-70%% від платежів першої частки. Здійснює виплату такої комісійної винагороди компанія за рахунок нетто-тарифів, тобто за рахунок коштів, що повинні покрити сформовані за договором страхування резерви. У страхових компаніях для страхування життя щоквартально розраховуються резерви на покриття зобов'язань перед клієнтами. Відповідно, компанія повинна в повному обсязі покрити сформовані резерви грошовими коштами. Зробити це в даному випадку компанія може за рахунок статутного капіталу або віддавши значну частину платежів у перестрахування, хоча для цього також потрібні грошові кошти.

У залишковому підсумку залишається варіант поповнення сформованих резервів за рахунок статутного капіталу.

У процесі розробки стратегії формування фінансових ресурсів страхової компанії потрібно усвідомлювати, що їх кількісний і якісний стан впливає на таку важливу фінансову характеристику страхової компанії, як її платоспроможність. У загальному розумінні платоспроможність страховика – це можливість покриття його зобов'язань перед страхувальниками, різного роду кредиторами і податковими органами.

Найбільш оптимальною стратегією формування фінансових ресурсів страхової компанії є доповнення сформованих резервів грошовим покриттям за рахунок статутного капіталу. Однак при цьому необхідно чітко знати, скільки статутного капіталу можуть інвестувати в страхову організацію засновники, щоб зрештою не прийшлося вдаватися до перших двох стратегій або взагалі не позбутися ліцензії на страхову діяльність.

Таким чином, будь-яке управлінське рішення щодо зміни напрямів формування та розміщення фінансових ресурсів страхової компанії повинно бути обґрунтовано відповідними розрахунками, базуватись на визначених пріоритетах розвитку страховика та глибокому вивченні кон`юнктури страхового ринку. При цьому необхідно оптимально поєднати такі критерії, як забезпечення мінімальної середньозваженої ціни залучених ресурсів, досягнення нормальної рентабельності розміщених фінансових ресурсів та одночасна мінімізація ризику втрати фінансової стійкості страхової організації.

Висновки. Таким чином, усе сказане вище дозволяє дійти висновку, що особливе значення корегування фінансової стратегії страховика, перспектив фінансового стану має визначення динаміки власного й залученого капіталу. Аналіз показав, що збільшення обсягів темпів росту власного й залученого капіталу є запорукою підвищення платоспроможності страховика, остання залежить від достатнього розміру сформованих страхових резервів.

Аналіз теоретичних розробок щодо сутності механізму формування фінансів страхових компаній дозволяє зробити висновок про необхідність поєднання системного і ситуаційного підходів, що в контексті сучасних завдань передбачає:

- використання системи форм, методів і засобів формування фінансів та їх своєчасну адаптацію до потреб страхових компаній і сучасних досягнень фінансової науки;

- оцінку ефективності альтернативних фінансових рішень з позицій раціоналізму та оптимальності;

- врахування об’єктивних економічних законів і закономірностей, що діють у суспільстві, при обґрунтуванні основних принципів організації фінансового менеджменту страхових компаній.

Варто зауважити, що на сучасному етапі існують значні резерви збільшення фінансових можливостей страхових компаній, використання яких сприятиме подальшому розвитку страхового ринку України.

Список використаних джерел

1. Лебединська Л.Д. Концептуальні засади управління фінансовими ресурсами страхових компаній // Науковий вісник Чернігівському державному інституті економіки і управління. – 2008. - №1. – С.127-137

2. Фінанси: підручник. / [С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін. ]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. - К.: Знання, 2008. - 611 с.

3. Шевчук О.В. Управління фінансовими ресурсами страховика // Економічний вісник Донбасу. – 2010. - №2. – С.116-126

4. Шірінян Л. Фінансова надійність і фінансова стійкість страховиків // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 9. – С. 173-178