Экономические науки/3. Фінансові відносини

Рудова О.О.

Криворізький технічний університет, Україна

Управління дивідендною політикою акціонерного товариства

Дивідендна політика є одним із найскладніших питань у теорії управління фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання. Вона відіграє важливу роль у визначенні вартості підприємства, реалізації його фінансової стратегії. Крім того, дивідендна політика впливає на добробут інвесторів, визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно, й темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування, впливає на фінансову стійкість, вартість капіталу, що використовується та на ринкову вартість підприємства. Стабільна виплата дивідендів має здатність підвищувати інвестиційну привабливість підприємств.

В економічній літературі багато авторів приділили увагу визначенню понять «дивідендної політики» та «дивідендів», зокрема Р. Бруханський, Ю.О. Лупенко, Є. В. Невмержицький, В.М. Суторміна, О.О. Терещенко, Джеймс К. Ван Хорн, Джон М. Вахович. Усі економісти характеризують дані поняття з різних точок зору, але у своєму значенні не суперечать один одному, а навпаки доповнюють.

На нашу думку, дивідендна політика – це сукупність визначених цілей та норм, за допомогою яких відбувається процес нарахування та виплати дивідендів, а також забезпечується оптимальне управління компанією та підтримання її фінансового стану. А дивіденди – це платежі, які виплачуються акціонерам з чистого прибутку залежно від частки акцій, яку вони сплатили до статутного фонду підприємства.

Відносини, пов’язані з виплатою дивідендів в Україні регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про оподаткування прибутку підприємств» та іншими нормативно-правовими актами.

Акціонерна власність щодо дивідендних виплат реалізується через складний інституційний механізм, - систему корпоративного управління, - де закладено не лише демократичні засади ухвалення доленосних для корпорації рішень, але й система противаг і стримувань для балансування інтересів як самих її власників, так і акціонерів, з одного боку, і корпорації як самостійного господарюючого суб’єкта, з іншого. Адже у відкритому (публічному) акціонерному товаристві, де число акціонерів досягає тисяч і навіть вже мільйонів осіб, власники, природно, різняться за належними їм частками статутного капіталу, а відповідно й інтересами [2].

Строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) та визначення порядку покриття збитків належить до виключної компетенції загальних зборів, а отже не може бути передане іншим органам товариства. Тобто, чинне законодавство розгляд питань стосовно нарахування та виплати дивідендів відносить до компетенції вищого органу управління акціонерного товариства – загальних зборів. Нарахування та виплата дивідендів проводиться за рішенням загальних зборів один раз на рік за підсумками календарного року після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.

Загальні збори можуть прийняти рішення одну частину прибутку використати на виплату дивідендів, а іншу - на розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення фондів товариства, соціальні програми тощо. В деяких акціонерних товариствах дивіденди не виплачуються, навіть якщо прийнято відповідне рішення загальними зборами акціонерів. На сьогодні ця проблема найбільше турбує акціонерів.

Пропозиціями щодо успішного проведення дивідендної політики на підприємствах України можуть бути:

- Рівномірного розподілу чистого прибутку підприємств у співвідношеннях, які будуть найбільш оптимальними для підприємства.

- Забезпечення по можливості постійного, хоча й невеликого, збільшення дивідендів в абсолютному їх зростанні [3].

- Необхідність у затвердженні на підприємствах «Кодексу (принципів) корпоративного управління», що свідчитиме про прозорість в управлінні компанією, відкритість для акціонерів, інвесторів та кредиторів [3].

- Виникає необхідність у створенні наглядових груп, які б слідкували за проведенням дивідендної політики на українських публічних акціонерних товариствах. Це б стимулювало власників корпорацій до щорічної сплати дивідендів.

- Більшість українських підприємств не володіє привілейованими акціями, а лише звичайними. Проте їх роль надто занижена в новому законі, оскільки виплачуються вони в останню чергу після визначення розміру виплат за облігаціями і привілейованими акціями. А з іншого боку загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів може бути неприйнятим.

На нашу думку, важливим елементом у проведенні дивідендної політики є збереження пропорції, яка полягає у визначенні тієї суми коштів, які виплатяться акціонерам у формі дивідендів та тієї, яку частку інвестувати у виробництво.

Література:

1. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 50-51, ст.384
2. Сірко А.В. Сучасні проблеми корпоративного управління // Управління організацією: регіональні аспекти: Матеріали Х Міжнародної наук. - практ. конф. – К., 2002. – С. 284-285
3. Федотова К.О. Застосування політики виплати дивідендів для підвищення інвестиційної привабливості акцій підприємств України/ Збірник наукових праць – 2008 – с.25-35.