Економічні науки/2.Зовнішньоекономічна діяльність

Синьогуб Н. В.

Наук. керівник: Амеліна І. В.

Донбаський державний технічний університет, Україна

Управління конкурентоспроможністю продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення

Постановка проблеми. Міжнародна ринкова економіка постійно ставить жорсткі вимоги, згідно яких продукція може бути конкурентоздатною на зовнішньому ринку. Такими основними параметрами конкурентоздатності є якість товару, його експлуатаційна безпека й надійність, ціна, дизайн, рівень післяпродажного обслуговування, реклама та інші критерії. Постійне підвищення цих вимог супроводжується обґрунтованою необхідністю постійного управління, без чого неможливе досягнення й підтримка високого рівня економічної діяльності підприємств. У наш час вирішення таких важливих питань, як вдале управління конкурентоспроможністю та пошук найбільш ефективних для підприємства шляхів її підвищення є актуальною проблемою усіх підприємств що діють на міжнародному ринку.

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми. Питаннями визначення та управлінням конкурентоспроможність продукції займалось і продовжують займатися багато вчених. Важливий вклад в рішення проблем управління конкурентоспроможністю продукції внесли роботи Ф. Котлера, Д. Эванса, Р. Моріса. Відносно нецінових методів конкуренції слід зазначити роботи М. М. Олексієвої, Г. Л. Багиєва, О.В. Голубкова, Е.Н. Голубковой та ін. Проблеми конкурентоспроможності в наукових роботах зачіпають багато російських вчених: А.С.Круглов, А.С.Малахов, В. С. Литвиненко, Р. Н.Тихонов та ін.

Питання забезпечення конкурентоспроможності потенціалу підприємства висвітлені у працях Ареф'єва О. В., Балабанової Л. В. Радченко В. В., Воронкової А. Є., Бузько І. Д., Іщука С. О., Хомякова В. І.

Абсолютний авторитет в галузі конкуренції М.Портер, висновки якого обґрунтовуються на результатах багатьох досліджувань досягнення і збереження конкурентної переваги, вважає, що фірми попереджають своїх суперників, якщо мають міцну конкурентну перевагу.

Метою роботи є дослідження ефективного управління конкурентоспроможністю продукції та шляхів її підвищення на міжнародному ринку.

Основна частина. Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти представленої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати конкретні переваги над виробами інших підприємств.

Аспекти виконання загальних функцій управління, які визначають політику у сфері створення і реалізації конкурентоспроможних товарів, цілі і відповідальність у даній сфері діяльності, що реалізуються за допомогою таких засобів, як планування конкурентоспроможності, оперативне управління нею, її забезпечення, та ефективних шляхів підвищення в рамках певної системи конкурентоспроможності [1].

Згідно Закону України про конкуренцію, у світі проходить об’єктиви процес підвищення якості продукції та зниження їх ціни. У результаті чого відбувається вимивання неякісної продукції з ринку.

Необхідність забезпечення високої якості в процесі проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості всіх видів продукції.

Процес управління конкурентоспроможністю вцілому починається з оцінки та діагностики конкурентоспроможності продукції для адекватного висновку про його рівень.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства — це засіб прямого впливу на об'єкт управління, який має імперативний характер, у той час як регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства є засобом непрямого впливу об'єкт управління, який зобов'язує останнього діяти в руслі об'єктивних економічних законів, формою реалізації яких виступають нормативно-правові засоби та акти [2].

Визначаючи рівень конкурентоспроможності, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей, за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації. Після оцінювання конкурентного середовища, приступають до діагностики конкурентноздатності підприємства. Але це можна зробити лише виконавши попередню оцінку конкурентоспроможності продукції для забезпечення успіху підприємства на закордонному ринку.

Достовірність оцінки конкурентоспроможності перш за все залежить від їх можливості постійного сканування ринку, в тому числі за межами країни. Відсутність чи перекручення інформації про діяльність конкурентів може створити у керівників підприємства необґрунтовану думку про переваги над конкурентами, привести до самозаспокоєння та послаблення зусиль, що пов’язані з підтримкою необхідного рівня конкурентних переваг. Тому, для отримання коректних результатів необхідно підсилення стратегічного потенціалу підприємства, здатності до макроекономічного аналізу ситуації в країні та за її межами, здатності до аналізу економічної кон’юнктури ринків товарів та послуг [1].

Складність управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства, загалом, визначається складністю та невизначеністю міжнародного середовища бізнесу підприємства. Його функціональний зміст та характеристики мають також поєднувати логіку реалізації мікроекономічних інтересів окремого підприємства з інтересами та системними характеристиками як національної так і світової сфер економічної взаємодії. Зростаюча динамічність змін останніх зумовлює необхідність їх своєчасного передбачення, аналізу та ефективного реагування. Тільки на основі таких стратегічних характеристик управління підприємство здатне підтримувати та забезпечувати свою життєздатність як суб’єкта міжнародної конкуренції [3].

Підвищення конкурентоспроможності являє собою процес змін, які потрібно мотивувати, стимулювати і генерувати. Ці зміни створюють позитивні установки й організаційну культуру, які сприяють, в свою чергу, як виживанню організації в агресивному зовнішньому середовищі, так і досягненню лідируючих позицій на ринку. Іноді виникають ситуації, при яких зміни повинні бути внесені ззовні, незважаючи на протидію або небажання частини працівників організації [5].

До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки [4].

Основними методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати, впровадження заходів інноваційної політики, ефективне рекламування продукції тощо. Поряд з цим використовуються «мирні» методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії. Серед неекономічних методів конкурентної боротьби - фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо.

Висновок. Швидкі зміни зовнішнього середовища вітчизняних підприємств стимулюють появу нових методів, систем і підходів до управління конкурентоспроможністю. Найбільш поширеними є методи оцінки можливостей конкурентів за допомогою спеціальних експертних досліджень і непрямих розрахунків на основі відомих даних.

Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності продукції має включати сукупність організаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських та інших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою. Для досягнення позитивного результату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукції та максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасній мінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхідно розробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувши особливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного парку підприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва, створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.

Література:

1. Кузьмін О. Є. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства: Підручник – О. Є. Кузьмін, Н. І. Горбаль. – Львів: Компакт – ЛВ, 2005. – 186 с.

2. Піддубний І. О., Піддубна А. І. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства: Навч. пос. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004, 264с.

2. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства. Київ: Центр навчальної літератури, 2006, 384 с.

3. Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. Підручник для вузів. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004, - 580 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. За редакцією Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю.Сіваченка. Київ: Центр навчальної літератури, 2006, 792 с.

5. С.М. Клименко, О.С. Дуброва, Д.О. Барабась, Т.В. Омельяненко., А.В. Вакуленко.Управління конкурентоспроможністю підприємства: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2006. - 527 с.