Гладка В.О.

Науковий керівник: д.е.н., професор Сіменко І.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Ефективність організаційної структури апарату управління: сучасні підходи до аналізу

Організаційна структура апарата управління грає важливу роль в забезпеченні ефективного функціонування підприємства. Результатом функціонування якісної організаційної структури управління є ефективність роботи окремих її елементів та підприємства в цілому. Постійний моніторинг забезпечує дотримання принципу відповідності організаційної структури до вимог, що висуваються зовнішнім і внутрішнім середовищами підприємства. Своєчасно встановлені недоліки структури управління й розробка конкретних пропозицій щодо їх усунення виступають джерелом мобілізації внутрішніх ресурсів прибутковості підприємства та створюють умови для реалізації стратегії постійного вдосконалення його розвитку.

Метою даного дослідження є огляд існуючих підходів до оцінки ефективності організаційної структури управління та визначення найбільш раціонального методу.

Організаційна структура апарату управління - форма розподілу праці по управлінню виробництвом. Кожний підрозділ і посада створюються для виконання певного набору функцій управління або робіт. Для виконання функцій підрозділу їх посадовці наділяються певними правами на розпорядження ресурсами і несуть відповідальність за виконання закріплених за підрозділом функцій. Організаційна структура управління представляє собою сукупність певним чином пов'язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують. Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний).

В умовах гострої конкуренції підприємства достатньо актуальним є питання організаційних змін, тому що вони обумовлюють нові вимоги до форм та методів управління персоналом, забезпечують адаптацію підприємства до зовнішнього середовища, що швидко змінюється.

Важливим мотивуючим фактором організаційних змін виступають зміст та умови праці. Одноманітна, рутинна й легка робота не спонукає до активної діяльності. Нормальна людина в міру свого розвитку бажає виконувати більш творчі завдання. Тому треба дбати про те, щоб зміст праці оновлювався достатньо швидко, а її умови відповідали фізіологічним, соціальним і духовним потребам персоналу. Для цього підприємства проводять реорганізацію виробництва у формі ліквідації або модифікації конвеєрної системи, впроваджують новий режим праці. Ці заходи спрямовані на примноження трудових функцій робітників, збільшення міри їх відповідальності, створення можливостей для прояву ініціативи та самостійності тощо. Фактором мотивації є також своєчасне просування за службою, професійне зростання персоналу.

Для формування інформації щодо стану, розвитку, ефективності організаційної структури системи управління необхідно проводити її аналіз. В сучасній економічній літературі вчені виокремлюють вісім основних підходів до встановлення ефективності організаційної структури системи управління. Кожен з підходів має свої переваги і недоліки, які необхідно врахувати під час формування методики діагностування організаційної структури управління.

Так, за першим підходом ефективність характеризується загальними показниками оцінки діяльності керованого об’єкта. Його перевагами є вторинність процесу управління порівняно із виробничим процесом, врахування кінцевих результатів діяльності підприємства, тіснота зв’язку ефективності системи управління і ефективності діяльності підприємства. Другий підхід передбачає визначення ефективності як комплексного показника, що виражається співвідношенням результатів виробництва і витрат на управління. Серед його недоліків виокремлюють неможливість звести безліч окремих показників до єдиного кількісного виміру. За третім підходом ефективність визначається через ранжирування окремих показників із використанням дерева показників. Перевагами цього підходу є будування типового інтегрального показника ефективності, що може виступати основою для організаційного моделювання, групування показників за блоками і рівнями, недоліками – важкість виокремлення мінімально необхідного набору показників найнижчого рівня, що найбільш повно характеризують ефективність функціонування оргструктури. Представники четвертого підходу пропонують визначати ефективність як комплексний показник, що поєднує показники економічності системи управління і ефективності виробництва, однак не враховують при цьому кількісні показники. За п’ятим підходом, навпаки, не враховуються якісні показники. Шостий підхід передбачає розрахунок цільової та ресурсної ефективності, перевагою якого є врахування ступеня досягнення результату при заданих ресурсах. Сьомий підхід характеризується поєднанням кількісних і якісних показників за трьома критеріями, однак його недоліком є відсутність чітких рекомендацій по розрахунку адаптивності, надійності, гнучкості тощо. Наостанок, представники восьмого підходу пропонують оцінювати ефективність організаційної структури управління на основі ресурсно-потенціального підходу, однак реалізація цього підходу на практиці ускладнюється.

На нашу думку найбільш раціональним є перший підхід, в якому ефективність характеризується загальними показниками оцінки діяльності керованого об’єкта, тому що згідно з даним підходом процес управління є вторинним порівняно із виробничим процесом, а також враховуються кінцеві результати діяльності підприємства, тіснота зв’язку ефективності системи управління і ефективності діяльності підприємства. Для визначення ефективності організаційних структур управління використовуються такі показники як: обсяг виробництва продукції у вартісному виразі, обсяг реалізації, балансовий і чистий прибуток, собівартість, витрати на оплату праці, рентабельність. Тобто аналізуються всі структурні підрозділи підприємства.