Бабалюк Надія Степанівна

Науковий керівник: Мартиненко О. П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Стан української культурної спадщини за кордоном та проблеми її збереження

Автор статті розглядає стан і перспективи української культурної спадщини за кордоном, визначає основні шляхи її збереженя, а також аналізує держане фінансування та регулювання еміграційної культурної діяльності. Ключові слова: українська культурна спадщина за кордоном, музей культурної спадщини, видатні діячі культури, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей, тенденції у процесах збереження культурної спадщини.

Одна з особливостей минулого 20-го століття полягає в тому, що багато центрально- та східноєвропейських культур унаслідок історичних катаклізмів розвивались не лише в межах своїх етнічних територій, а й в еміграції. Українська спадщина, яка знаходиться за межами держави, пов’язана з перебуванням видатних представників політичної еліти, діячів науки, представників громадсько-політичних рухів, видатних письменників, митців, які народилися й певний час мешкали в Україні. З різних обставин вони перебували за її межами. Або за власним бажанням переїжджали до інших країн, або опинялися з політичних мотивів за кордоном, або не за власною волею були депортовані під час політичних репресій.

Щедра природа України, традиції малярства, розписів, вишиванок, яскраві образи народного мистецтва були підґрунтям для творчості багатьох талановитих митців, художні твори яких завжди відрізнялися неповторним забарвленням та колоритом. У багатьох країнах встановлені пам’ятники видатному кобзареві Т.Г. Шевченку. Тільки у Франції їх налічується три, виконані українськими скульпторами. В Естонії, Італії, Німеччині, Болгарії, Грузії на будинках, в яких перебувала Леся Українка встановлені меморіальні дошки. У Москві пам’ятник поетесі світового рівня був встановлений у 2003 р. Серед талановитих художників особливе місце займає Марія Башкірцева, яка певний час мешкала у Франції. Їй встановлено мармурове погруддя, а каплиця, де похована художниця на цвинтарі Пассі в Парижі, занесена до списку пам’яток національного значення Франції.

Українці, які здавна відомі своєю музикальністю внесли помітний вклад у російську культуру. Серед них композитори: М.Березовський, Д.Бортнянський, С.Гулак-Артемовський, Р.Глієр, І.Дунаєвський, С.Прокоф’єв, А.Рубінштейн, Ю.Шапорін; співаки: І.Козловський, О.Кривченя, А.Нежданова, О.Петров; музиканти: Е.Гілельє, Д.Ойстрах, С.Ріхтер; режисери і актори: М.Дальський, М.Щєпкін, С.Бондарчук, О.Довженко, А.Ефрос, І.Савченко, Г.Чухрай, О.Борисов, А.Тарасова, Б.Чирков, О.Лепешинська. Перелік відомих українців, що жили й працювали в Росії налічує десятки відомих прізвищ[1, с. 189].

Україна має спеціальну Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. Створили її ще у 1999 році, а завдання й досі не втратили актуальності. Бо йдеться про, повернення в Україну втраченої історико-культурної спадщини; виконання контрольно-наглядових функцій у сфері переміщення культурних цінностей; координацію роботи органів державної влади щодо вивезення; ввезення культурних цінностей. Розшуком українських раритетів за кордоном також займаються дипломати, історики, архівісти, мистецтвознавці і співробітники Служби зовнішньої розвідки України[2, с.156].

На жаль, на даний час культура в Україні фінансується за залишковим принципом і музеї та архіви не мають можливості належно описати, розмістити й показати те, що вже у них зберігається. Музей культурної спадщини знайомить українців із художньою спадщиною своїх земляків, які працювали в еміграції. Він був відкритий у Києві в травні 1999 року і став однією з філій Музею історії міста Києва. За активного сприяння музею вдалося повернути на історичну батьківщину чимало творів мистецтва. Основна колекція музею культурної спадщини складається з близько 3 тисяч експонатів. Експозиція представлена не тільки картинами, але й графікою, ліпленням, предметами декоративно-прикладного мистецтва. Є в колекції платівки з записами фестивалів української творчості, газетні статті, україномовні шкільні підручники, видані за кордоном, фотографії, рукописи, документи та особисті речі українських художників, письменників, музикантів. Серед експонатів, які заслуговують на увагу, — картини художниці Людмили Морозової. На сьогоднішній день портрет художниці, написаний її вчителем, виставлено в експозиції Третьяковської галереїх .

Достовірно відомо, що в еміграції вельми популярний український театр, тому співробітники музею не обійшли увагою й цю сферу мистецтва. Відвідувачі можуть переглянути фотоматеріали, які розповідають про українські театральні колективи з США, Франції, Австралії. Є в музеї документи, які розповідають про Український жіночій оркестр мандолін з Канади, театр «Слово» з Нью-Йорка, Український театр в Парижі [4].

Після Другої світової війни основні наукові і мистецькі осередки української еміграції виникли в Німеччині, Франції, а згодом на американському континенті - у США та Канаді. В 1945 р. у Мюнхені відновив свою діяльність заснований ще в 1921 р. у Відні Український Вільний університет, що діяв у міжвоєнний період у Празі. Того ж 1945 року в Аугсбурзі була створена Українська вільна академія наук (УВАН). З міжвоєнного часу в Парижі функціонує Бібліотека ім. С. Петлюри. Щодо мистецький осередків, то вони функціонують головним чином в США. В 1948 р. Вільям Дзусь, винахідник і власник Dzus Fastener Company, заснував Український інститут Америки. Український Інститут Модерного Мистецтва (УІММ) був заснований у Чикаго у 1971 р.[3, с.78].

Спільною рисою всіх цих установ є те, що вони виникли як громадські інституції на приватні кошти, в умовах відсутності Української держави. Сьогодні всі вищеназвані організації функціонують доволі замкнено, не маючи підтримки з боку держави, де розташовані, ані з боку України. Вони фінансово неспроможні закупляти твори українських митців, що жили чи проживають за кордоном, здійснювати великі мистецькі проекти, перевозити й експонувати виставки з України.

Проте, майже в кожній з вищезгаданих установ зберігаються мистецькі твори, подаровані митцями в різні часи. Йдеться про імена таких художників, як М. Андрієнко, О. Архипенко, О. Грищенко, В. Хмелюк, С. Зарицька та багато інших. Останнім прикладом повернення творів українських митців став дарунок Галини Горюн-Левицької з Канади, яка у лютому 2009 року подарувала Національному музею ім. Андрея Шептицького у Львові збірку зі 119 творів двадцяти відомих українських митців, серед яких роботи Олекси Грищенка, Якова Гніздовського, Любослава Гуцалюка, Михайда Кміта, Василя Хмелюка, Галини Мазепи, Миколи Неділка, а також твори її чоловіка, художника Мирона Левицького.

Але потрібно не тільки очікувати на подарунки, необхідно, щоб Україна почала купувати твори українських митців для музейних збірок на аукціонах. Для того, щоб покращити цей процес необхідно зробити наступне:

- розробити окрему державну програму з упорядкування і вивчення українських архівів за кордоном, не тільки на заході Європи і в Америці, а й у Росії;

- домовитися щодо копіювання цих документів і створення відповідних фондів на базі Національної бібліотеки ім. Вернадського, чи Центрального державного архіву в Києві;

- створити каталоги мистецьких творів, що зберігаються в бібліотеках та громадських установах діаспори;

- створити державний фонд їз залученням спонсорських коштів для закупівлі українських мистецьких творів та історичних раритетів на аукціонах для націанальних музеїв України;

- укласти реєстр могил видатних діячів культури за кордоном та впорядкувати їх; звернутися до дипломатичних служб України;

- заохочувати і пропагувати факти дарування, повернення культурних цінностей в Україну[3, с.81].

В умовах переосмислення надбання національної культури, визначення пріоритетів і нових шляхів її розвитку, курсу на забезпечення спадковості культурних процесів значної уваги потребує й пам’яткоохоронна справа. Позитивні тенденції у процесах збереження культурної спадщини спостерігаються вже з 2001 року. Саме з цього періоду відмічається процес збереження, реставрації, упорядкування і катологізації існуючих пам’яток, а також встановлення нових на пам’ятних місцях, або місцях поховань. Поступово формується усвідомлення необхідності поважного ставлення до здобутків інших народів у розвитку культури.

Таким чином, можна зробити висновок, що українська культурна спадщина за кордоном потрібна в першу чергу Україні та її громадянам, а відповідне ставлення до її вивчення і збереження викличе повагу та підтримку з боку держав, де вона зберігається.

Список використаних джерел:

1. Горбик В.О. Культурна спадщина України на теренах зарубіжних країн: проблеми дослідження і збереження/Горбик В.О., Катаргіна Т. І., Герасимчук В.Є. // Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури та мистецтв України. Проект ДФДФ. – 2009. - №7. – С.187-208

2. Горин В.В. Зарубіжний досвід державного фінансового забезпечення виробництва культурних благ: висновки для України/ Горин В.В. // Світ фінансів. 2(19). – 2009. – С.155-160

3. Сусак В.М. Українська культурна спадщина за кордоном: стан і перспективи/ Сусак В.М. // Ураїнознавство. – 2010. - №5. – С.77-84

4. Електронний ресурс – [ http://uk.wikipedia.org].