История/. Этнография.

Студентка Амеліна А.О. Науковий керівник: Погрібна В.Я

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського,Україна

Двовір’я як феномен побутової релігійності українців

Всебічне осмислення релігійного феномену України неможливе без дослідження витоків української релігійності, а саме язичницьких вірувань, буденних світоглядних переконань, обрядово-побутової релігійності. Актуальність вибраної теми зумовлена тим, що її розв'язання допоможе зрозуміти сутність та тенденції сучасної релігійності українців. Глибоке вивчення складових релігійної свідомості Київської Русі дозволяє осягнути сутність сучасних національно-духовних проблем, провести аналогії релігійних уявлень давніх русичів і сучасних українців.

Метою роботи є на основі здійснення аналізу феномену давньоруського двовір’я, що сформувався в релігійній культурі Київської Русі в XI-XIII ст., з’ясувати і розкрити його суть та тенденції розвитку в духовно-релігійному житті сучасного українського суспільства,а також простежити стан наукової розробки проблеми.

Феномен двовір’я постає як складне, суперечливе, неоднозначне явище релігійного життя українського народу. Вперше термін двовір'я був ужитий в XI ст. Феодосієм Печерським для характеристики нового на той час явища — мирного поєднання обох вір (язичництва й християнського православ'я) у свідомості народу. Давньоруське двовір’я на думку Работкіної С. втілює, з одного боку, “роздвоєність” релігійно-культурного простору Київської Русі, яскраво виражену полярність і непримиренність протилежних світоглядних позицій, а з іншого – “двоєдність”, як гармонічне співіснування двох різноманітних релігійних систем. Охрещені руси сприймали християнство піл кутом зору своїх усталених релігійних уявлень, міфологічних образів та символів. До того ж, відзначимо, що християнство прийшло на Русь уже в двовірському вигляді візантійського походження. Культ Ісуса Христа на українському ґрунті став зрозумілим тільки через власну язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання культу Ісуса з культом бога-сонця Дажбога. Про це свідчить і спосіб моління — до сонця як втілення бога, і давні мініатюри, на яких Ісус зображався із сонцем-німбом, а також антропоморфні зображення бога-сонця.

Взаємопроникненість двох релігій виявилась чи не найбільшою мірою в побутовій обрядовості, яка в науці отримала назву "побутового православ'я", або "православного язичництва" Двовір’я дозволило русичам ввійти в родину християнських народів з національним, породженим у процесі релігійної творчості, варіантом православ’я, закласти основи духовної і художньої культури світового рівня. Але період двовір’я не завершується в XII – XIII ст.

За останні два століття накопичений значний фактичний матеріал з проблем двовір'я українців, розв'язнню яких приділяли увагу такі науковці XX ст.: М. Грушевський, Д. Зеленін, І. Огієнко, В. Петров, Б. Лобовик, В. Соколова, Б. Рибаков, М. Попович, А. Глушак, С. Ярмусь. Аналіз праукраїнської релігійності саме через призму словесності здійснив М. Грушевський. Проте, питань двовір'я він торкався побіжно, в контексті своїх основних досліджень. Окремі особливості двовір'я частково досліджувалися І.Огієнком. Вчений розкриває причини ширення двовір'я. Однак філософського осмислення природи двовір'я і синкретичної релігійності І. Огієнко не зробив. А.Глушак у своїй роботі "Світоглядні особливості переходу від язичництва до християнства" довів, що на побутовому конкретно-чуттєвому рівні язичницькі уявлення не вмирали ніколи. більше того. вони часом ще й сьогодні сприяють підтримці порядку та життєвого ладу слов'янських народів. Загальні принципи історико-культурного, світоглядного і порівняльного аналізу релігійних явищ подаються у працях А. Колодного, Б. Лобовика, М. Поповича, П. Яроцького та ін. сучасних українських науковців .(См.[1]) Проте, чимало питань проблеми так і залишилися поза увагою дослідників, зокрема: вплив традиційних релігійних вірувань на розвиток нових релігійних уявлень у нових умовах, сутність релігійного синкретизму як одного з головних чинників генези релігійних форм на території України, а також роль релігійного синкретизму у збереженні окремих світоглядних і обрядово-звичаєвих форм традиційної місцевої релігії (язичництва). Недостатньо дослідженими залишаються механізми формування і функціонування двовір'я на особистісному і суспільному рівнях, ставлення самих віруючих та церкви до двовір'я.

Сьогодні в Україні можна знайти безліч ознак двовір'я, як у церковних обрядах, так і в церковному мистецтві. Це, передусім, включення давніх магічних знаків у християнське церковне будівництво, в оздоблення храмів. Так, наприклад, багатьма дослідниками відзначається неканонічність Київського Софійського собору, особливо внутрішнє оздоблення, яке називають «язичницьким фоном» Цікаво, що плетений орнамент, як у Софійському соборі, так і в інших мистецьких творах, має зв'язок з технологією плетіння з ниток. Кожен вузол мав певну магічну роль і свою назву: вузол «живота і смерті», «вузол Геракла». Ортодоксальне християнство засуджувало архаїчну магію вузла, тому й Софія Київська видавалася їм язичницькою, неканонічною.[2]

Отже, українське побутове двовір'я, як і деякі синкретичні явища, є нині одним із джерел відродження рідної віри українців. Перенесення на побутовий рівень язичницьких світоглядних орієнтирів багато в чому зумовило збереження багатьох архаїчних уявлень про навколишній світ, а поступова адаптація християнської церкви до народної звичаєвості спонукала до синкретизації насамперед культів, обрядовості і, меншою мірою, світогляду.

Література:

1.Работкіна С. Еволюція поняття „двовір’я” у вітчизняній релігійній культурі // Українське релігієзнавство.- 2004.- №1.- С.59-67.

2.Работкіна С. Феномен “багатовір’я” сучасної України // Вісник Національного Університету “Львівська політехніка”.- Львів, 2006.- Вип. 550: Філософські науки.- С. 108-113.