Макухіна Л.Ж.

Донецьке музичне училище

Форми взаємозв'язку музики та слова в хорових творах

хорове мистецтво органічно поєднує музичне та літературно-поетичне начала. Іманентні закони музичної форми вступають у взаємодію з закономірностями літературного тексту, внаслідок чого виникають специфічні особливості формоутворення.

Тристоронній синтез – слова, вокальної мелодії та інструментального супроводу – обумовлює багатогранність проблем, що постають при вивченні хорових творів. Однією з проблем є відображення в музиці змістовної смислової сторони тексту, співвідношення музичного образу з образами літературного тексту.

Приступаючи до аналізу хорового твору передусім виникає питання про ступінь художнього співвідношення музичних образів характеру і образам поетичного тексту. Музичний образ не може бути адекватний образу поетичному, вони діють у синтезі, доповнюючи один одного, частково співпадаючи в тій чи іншій мірі. Будь-який поетичний текст має образну та смислову багатогранність, і кожен композитор має право прочитати його по-своєму, виділяючи ті чи інші сторони художнього образу, нюанси підтексту, розставляючи по-своєму смислові акценти. Цим і пояснюється різноманітність і навіть контраст у прочитанні кількома композиторами одного й того ж літературного тексту (Г.Гейне «Сосна» в перекладах російських поетів: хори «На севере диком» О.Даргомижського, «На севере дуб одинокий» Е.Направника, «Сосна» С.Танєєва, «Сосна» С.Рахманінова, два хори М.Іполітова-Іванова «Сосна», тощо).

Іноді композитор використовує тільки уривок віршу (В.Калінніков «Зима», сл. О.Баратинського, О.Гречанінов «Нас веселит ручей», сл. М.Некрасова) або окремі строфи (В.Калінніков «Осень», сл. О.Пушкіна), або підсилює і розширює певні сторони музичного образу, в результаті чого змінюється співвідношення образів, та зміст твору сприймається по-новому. Прикладом цього може бути кантата «Весна» С.Рахманінова на сл. М.Некрасова. У Некрасова в центрі віршу - драма селянина. Образ «зеленого шуму» лише обрамлює і відтіняє центральну частину. У Рахманінова кантата «Весна» - твір перш за все ліричний. Образ весни стає основним.

Художнє співвідношення може носити узагальнений або деталізований характер. Співвідношення музики та тексту залежить від жанру, історичної епохи, конкретного композиторського стилю. Музичний образ, що концентрує в собі основний настрій поетичного тексту або відповідає характеру його початкових строф, є узагальненим. Тяжіння до узагальненості простежується в народній пісні, старовинних вокально-хорових жанрах та в сучасній духовній музиці. У месі, реквіємі текст розвиненої поліфонічної форми складається з кількох слів, музика розкриває слово в найбільш узагальненому аспекті. В професійній музиці поряд з узагальненим типом зустрічається детальне проходження музики за текстом, відображення окремих конкретних образів.

У вокально-хорових творах із супроводом художній образ являє собою складну "триєдність" слова, хорової фактури та інструментального супроводу, в якій кожен компонент несе певне виразно-смислове навантаження.

Взаємодію цих компонентів можна розглядати у трьох напрямках:

1. слово та хорова фактура;

2. слово та інструментальний супровід;

3. хорова фактура та інструментальний супровід.

1. Взаємодія літературного тексту з хоровою фактурою – співвідношення мовної та музичної інтонацій. Хоровий твір – більш складний організм, ніж сольний твір, в якому тільки мелодійна лінія може розкрити ідейно-художній зміст тексту. Мелодія може бути зв'язана з мовною інтонацією більш-менш безпосередньо, мова йде не стільки про натуралістичне відтворення мовної інтонації, скільки про відображення її специфічно музичними засобами (звуковисотність, метро-ритмічні умови, ладова основа та ін.). Хоровий твір має більш широку палітру виразних засобів для розкриття образу: це різноманітність форм, різновиди фактур (унісонна, гармонійна, поліфонічна, мішана), жанрові витоки тематизму, взаємозв'язок мовної та музичної ритмо-інтонації, його образний зміст; принципи музичного розвитку: контрастне зіставлення, варіювання, повторюваність, монотематизм; ладотональний план; вид та художній зміст поліфонії; різноманітність тембрів (тип та вид хору) та інших засобів, що створюють у сукупності художній образ та дозволяють глибше, тонше, детальніше розкрити поетичний зміст.

2. Взаємодія слова з інструментальним супроводом полягає у розкритті ідейно-художнього змісту твору. Інструментальний супровід виконує ряд функцій: емоційно-психологічного налаштування; зображально-ілюстративного фону; функцію композиційної єдності (в строфічній формі, куплетно-варіаційній); психологічно-виразну функцію.

3. Взаємодія хорової фактури та супроводу у створенні єдиного музичного образу може бути різноманітною – від паралельної спрямованості і подібності виразних засобів (дублювання) до одночасного контрасту. Хор та супровід можуть взаємодоповнювати один одного на основі комплементарного ритму («доспів» в інструментальній партії в момент мовчання хору).

У творах, в яких інструментальний супровід грає самостійну роль, між ним та хором виникає образна відмінність («одночасний контраст»).

Таким чином, можна зробити висновок, що форми взаємозв'язку музики та слова складні та різноманітні. Тому приступаючи до аналізу хорового твору треба пам'ятати, що літературний текст є невід'ємним компонентом художньої форми.

Література:

1. В.Ф.Балашов. Поетичне слово і вокальна інтонація. – 1977 г.

2. Ушкарев А. Основы хорового письма: Учебник. – 2-е изд. – М.: Музыка, 1986 г.

3. Егоров А. Теория и практика работы с хором. – М.: Музгиз, 1951 г.