К.п.н. Приходько Т.П.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Етапи професійного становлення та розвитку

педагога вищої школи

Оволодіння професією педагога вищої школи є довготривалим складним процесом, який має свої закономірності. Він охоплює декілька етапів, й у цілому називається процесом професіоналізації особистості – професійного розвитку та професійного становлення фахівця, генезису особистості у просторі та часі професійної діяльності (Е.Ф. Зеєр).

У вітчизняній психолого-педагогічній науці проблеми професійного шляху особистості досліджувалися в роботах Є.О. Климова, В.О.Сластьоніна, Н.В. Кузьміної, В.Д. Шадрикова й ін. Найбільш поширеною є концепція професіоналізації Є.О. Климова, який виділяє сім складових його етапів, що характеризують особливості розвитку особистості фахівця, починаючи з етапу вибору професії (фаза оптанта, оптації) і до етапу наставництва (фаза наставника) – коли особистість стає авторитетним майстром своєї справи, має однодумців, послідовників, учнів. Отже, згідно з Є.О. Климовим, особистість в процесі свого професійного розвитку та становлення проходить такі стадії:

1) оптант (фаза оптанта, оптації) – етап вибору професії;

2) адепт (фаза адепта) – на цьому етапі людина уже стала на шлях прихильності до професії, вона освоює її (навчання в спеціалізованому навчальному закладі: вузі, училищі і т.д.);

3) адаптант (фаза адаптації, “звикання” молодого фахівця до роботи);

4) інтернал (фаза інтернала) – на цьому етапі особистість є вже досвідченим працівником, який може самостійно й успішно справлятися з основними професійними функціями;

5) майстер (фаза майстерності) – працівник відрізняється якимись спеціальними якостями, уміннями, чи універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній області, чи тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно гарні, він має підстави вважати себе незамінним працівником.

6) авторитет (фаза авторитету) – на цьому етапі фахівець – майстер своєї справи, широко відомий у своєму колі чи за його межами (у галузі, на міжгалузевому рівні, у країні). Професійно-виробничі завдання він вирішує успішно за рахунок великого досвіду, умілості, уміння організувати свою роботу, оточити себе помічниками.

7) наставник (фаза наставництва). Фахівець є авторитетним майстром, він передає досвід молодим, стежить за їх ростом; його життя наповнене осмисленою професійною перспективою.

Аналіз наведених вище підходів до етапів професійного становлення особистості, дає змогу зробити такі узагальнення. По-перше, процес професійного становлення особистості є індивідуально своєрідним, неповторним, але у ньому можливе виділення якісних особливостей та закономірностей, що відображаються у певних стадіальних характеристиках. Всі етапи професіоналізації особистості в межах однієї професії є універсальними, тобто кожна людина поступово проходить кожну з них.

По-друге, всі етапи професійного становлення є безумовно важливими для особистісного та професійного розвитку спеціаліста, взаємообумовлюють та взаємовизначають успішність професіоналізації людини.

По-третє, перехід від однієї стадії до іншої ініціюється змінами соціальної ситуації, перебудовою провідної діяльності, що призводить до професійного розвитку особистості, формуванню професійно обумовлених психологічних новоутворень.

По-четверте, динаміка професійного становлення фахівця підвладна певним закономірностям: перші стадії включають знайомство з професією, адаптацію до професійної діяльності; наступні – розвиток професійної компетентності, професійної зрілості через виникнення індивідуального стилю професійної діяльності; останні – професійну стагнацію, зменшення професійної активності та завершення професійної діяльності.

Відтак, першим етапом професійного становлення педагога вищої школи є етап професійної адаптації.

Під професійною адаптацією педагога вищої школи ми розуміємо складний процес активної взаємодії особистості й професійного середовища, цілеспрямований, усвідомлений процес прийняття особистістю змісту професійної педагогічної діяльності, що найбільшою мірою забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності, збереження психоемоційного здоров’я особистості та особистісну задоволеність професійною самореалізацією.

Професійна адаптація є складним феноменом, вона виступає у двох формах: професійна адаптація як процес (це ті зміни, що відбуваються з людиною в нових професійних умовах) та професійна адаптація (адаптованість) як результат цих змін. Розглянемо сутність професійної адаптації педагога вищої школи з даних позицій.

Професійна педагогічна адаптація особистості є двобічним процесом. З одного боку, процес і результат адаптації впливає на подальше формування його особистості, а з іншого – характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і направляється особистістю, залежить від особистісних особливостей, властивостей і професійних якостей фахівця. З одного боку, від успішності і повноти оволодіння професією залежить самопочуття фахівця, його впевненість у власних силах, рівень задоволеності своєю діяльністю, його авторитет серед колег і студентів, а виходить – і мотивація професійної діяльності. З іншого боку, від того, як відбувається процес професійної адаптації і яким є його результат – характер і рівень професійної адаптованості – залежить психофізіологічне, психологічне і соціальне здоров'я педагога вищої школи, а значить – можливість ефективно реалізовувати свою професійну діяльність.

Взагалі, головна небезпечність формування професійних деструкцій особистості полягає в тому, що вони розвиваються досить повільно, а значить – майже непомітно. Це не тільки ускладнює їх своєчасне виявлення й вжиття певних контрзаходів, але й створює ситуацію, коли сам педагог починає звикати до цих негативних тенденцій у своєму розвитку, і деструкції стають часткою його особистості.

Таким чином, необхідним для успішного професійного розвитку педагога вищої школи, критерієм якого є професійне та особистісне самозбереження, слід вважати постійну рефлексію власного Я, аналіз власної професійної діяльності, постійне професійне самовдосконалення й усвідомлення того, що в певні періоди професійної кар’єри він потребує допомоги фахівця – психолога, основним завданням якого і є психологічний супровід (підтримка, допомога) успішної професіоналізації особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Безносов С.П. Профессиональная деформация личности. – СПб.: Речь, 2004. – 272 с

2. Бусыгина А.Л. Профессор-профессия: теория проектирования содержания образования преподавателя вуза / Бусыгина А.Л. – Самара: Изд-во СамГПУ, 2003. – 198 с.

3. Гура О.І. Психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу: теоретико-методологічний аспект: Монографія / Гура О.І. . – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006. – 332 с.

4. Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала / Деркач А.А. – М.: Изд-во Московскаого психолого-социального института; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 2004. – 752 с.

5. Коржова Е.Ю. Психология адаптации педагогов к профессиональной деятельности. - СПб.: Балт. пед. академия, 1996. - 159с.