К.е.н. Приходько І.П.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ОСОБИСТІСНІ ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Проблема визначення показників якості сучасної вищої освіти може вважатися однією з найактуальніших як у сфері педагогічної науки, так і в сфері освітньої практики. Що зумовлено, перш за все, кризовим періодом розвитку вітчизняного освітнього простору – зміною традиційної “знаннєвої”, когнітивно-орієнтованої освітньої парадигми на особистісно-орієнтовану (О.О. Бодальов, А.О. Деркач, В.О. Сластьонін та інші). Це передбачає не стільки декларативні ствердження про гуманізацію системи освіти, розробку так званих “гуманних” технологій (якщо взагалі так можливо вживати ці слова поруч), але і перегляд мети, змісту, критеріїв та показників освітньої діяльності.

Інтегративним особистісним показником якості професійної підготовки фахівця є, з нашого погляду, його професійна ідентичність, оскільки саме вона є центральною категорією професійної самосвідомості особистості, відображає єдність її професійного менталітету й майстерності, породжується професійним досвідом та професійним спілкуванням; вона в єдине пов’язує долю та істину, реальність та ментальність, свідомість та поведінку фахівця (Л.Б. Шнейдер).

Становлення фахівця, що в своєму результаті передбачає повноцінне оволодіння професією, окрім опанування когнітивних схем, способів маніпулювання предметом своєї праці, прийняття професійних норм та цінностей, особливостей комунікації та стилю спілкування соціального оточення, закономірно супроводжується змінами представлень людини про себе, власні здібності, інтенсивним професійним самовизначенням та пошуком свого місця у професійному світі, що складає професійну ідентичність фахівця [1, с. 86].

Професійна ідентичність в сучасній науці розглядається як одна з основних складових соціальної ідентичності людини, як результат процесів професійного самовизначення, персоналізації та самоорганізації, що проявляється в усвідомленні себе представником певної професії та професійного співтовариства; певна ступінь ототожнення-диференціації себе з працею та іншими представниками професії (Л.Б. Шнейдер). Професійна ідентичність завжди виявляється у когнітивно-емоційно-поведінкових самоописах Я.

Професійна ідентичність є складною динамічною системою, яка проходить певні етапи.

За своєю рівневою структурою, етапами розвитку, професійна ідентичність особистості складається (за мірою ускладнення) з: 1) усвідомлення фахівцем далеких та близьких професійних цілей, прагнення зрозуміти власну професійну справу, оволодіти нею у повному обсязі, засвоїти усі професійні функції; 2) засвоєння основних вимог професійної діяльності до людини, усвідомлення власних можливостей, здійснення діяльності за зразком, встановлення професійних контактів, входження до професійного співтовариства; 3) практичної реалізації обраних професійних цілей, самостійної та свідомої реалізації професійної діяльності, формування певного кола професійних контактів, інтенсифікації професійного спілкування, формування індивідуального стилю професійної діяльності; 4) вільної реалізації професійної діяльності, професійного самовдосконалення, професійної творчості (Л.Б. Шнейдер).

Професійна ідентичність має різні джерела формування. Проте одним із основних є саме професійна освіта, зміст якої визначають нормативні державні документи про освіту. Спеціаліст, який навчався на певному факультеті та отримав диплом сприймається як професійно ідентичний своєї професії. В цьому випадку основною умовою становлення професійної ідентичності є освітньо-професійна єдність судьби та професійна освіченість (О.П. Єрмолаєва).

Вкрай важливою для формування професійної ідентичності на етапі професійного навчання є ритуалізація в професійній поведінці: проведення професійних свят, захист дипломів, виступи на конференціях тощо, що має важливе значення для усіх членів професійної спільноти й формує почуття професійної єдності. Серед основних засобів формування професійної ідентичності в період професійного навчання вченими визначені: імітаційне научіння (А. Бандура), транситуаційне научіння (О.М. Ємельянов), сумісна продуктивна діяльність (В.Я. Ляудіс) та інші.

Одним з визначальних механізмів формування професійної ідентичності на етапі професійної освітньої підготовки є ідентифікація з учителем, викладачем, науковим керівником, в образі якого втілюються професійні норми та цінності, професійні уявлення. На думку вітчизняних дослідників (Є.О. Климов, В.Ф. Петренко, М.С. Пряжников та інші) саме Вчитель частіше всього стає “прототипом” – персоніфікованим образом самої професії, що розвивається в процесі професійної освіти та подальшого професійного розвитку фахівця.

Таким чином, професійна підготовка фахівця в умовах вищого навчального закладу має бути зорієнтована не тільки на оволодіння ним системи професійних знань, умінь, навичок, а й на створення умов для формування стійкої зрілої професійної ідентичності, яка має найвищу цінність як результат професійної освіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абдуллаева М.М. Профессиональная идентичность личности: психосемантический подход // Психологический журнал. – 2004. – Т.25. – №2. – С.86–95.

2. Акмеология: Учебное пособие / А. Деркач, В. Зазыкин. – Спб.: Питер, 2003. – 256 с.

3. Шишов С.Е., Кальней В.А. Школа: мониторинг качества образования. – М.: Педагогическое общество России, 2000. – 320 с.

4. Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность: структура, генезис и условия становления. Автореф…дис. доктор. психол. н. – М.: МПГУ, 2001. – 41 с.