Цибанюк Олександра

Чернівецький національний університет

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІВЧАТ НА СТОРІНКАХ ЧАСОПИСІВ БУКОВИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Постановка проблеми. В умовах державотворення в Україні докорінно переглядаються концептуальні та методологічні засади розвитку теорії й практики фізичного виховання сучасних школярів. Означене положення стосується й історії розвитку освіти на Буковині загалом. Адже з другої половини XIX – першої третини XX ст. зарубіжні ідеї освіти школярів, у т.ч. їх фізичного виховання досить активно проникали в педагогічну теорію і в навчально-виховний процес повоєнних загальноосвітніх шкіл Радянської України. Водночас і місцеві педагоги розробляли авторські програми, що спрямовувались на вдосконалення системи фізичної культури і спорту з урахуванням поліетнічності Буковинського регіону, активно впроваджуючи їх в практику роботи міських і сільських шкіл.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Становлення і розвиток теорії та практики фізичного виховання в народній школі Буковини досліджує Н. Гнесь. Окремі аспекти розвитку фізичного виховання у Буковинському регіоні досліджуваного періоду, а саме фізичну культуру і спорт у контексті розвитку освіти радянської доби вивчали І. Кобилянська, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, І. Руснак, М. Гонжа та ін.; умови впровадження фізичної культури в навчально-виховний процес школи аналізували А. Вихрущ, Б. Ступарик, Д. Дринда, Д. Герцюк, Л. Дерев'яна та ін., дидактичні аспекти означеної проблеми вивчали Т. Завгородня, В. Шулякевич, С. Вдович, І. Ковальчук та ін. Однак фізичне виховання на сторінках регіональних часописів не стало темою для ґрунтовних досліджень фахівців.

Мета дослідження – обґрунтувати доцільність творчого використання історичного досвіду фізичного виховання дтей і молоді на буковинськіх землях у складі Австро-Угорщини в сучасні умови функціонування освітніх та фізкультурно-спортивних інституцій України.

Виклад основного матеріалу. Попри очевидну соціальну занедбаність регіону, яку відзначають дослідники шкільництва Буковини ІІ половини ХІХ століття, фізичне виховання з часу його реалізації як обов'язкового навчального предмета вирізняється соціальною значущістю. Гімнастику, тобто „тълесні и упражненія” введено в обов’язковий перелік дисциплін для загальних шкіл народних у § 3 вищезгаданого закону 1869 року, § 28 визначає для педагогічних закладів для „учителей и учителницъ” „Время курса образованія тревае четыре роки” [2, С. 381] і §30 для „Учебніи предметы въ воспитательныхъ заведеніяхъ для учителницъ суть: законъ божій, наука воспитанія и ученія и еи исторія, грамматика, наука письменности и словесности, землепись и исторія, аритметика, наука природы, писаніе, чертаніе, пъніе, наука господарства домового, чужіи языки, женскіи ручніи роботы, тълесніи упруженія” [там само, С. 383].

За своїм походженням і методами функціонування, фізичне виховання специфічним чином відтворює синтезований варіант його народних традицій в їхньому культурно-історичному розвитку.

У змісті й структурі фізичних вправ слід відтворювати в загальних і конкретних варіантах народнопедагогічної мудрості надбання людей про здоровий спосіб життя, активну працю. Певні суперечності в доцільності фізичного виховання викликали цілком об’єктивно.

Визначаючи, що „Здоровлє і розум то два кінцї, сполучені з собою ріною наукою, поданою дитиною в видї вихованя; здоровлє у чоловіка то підвалина (основа, фундамент) а розум то верх будинку, котрі – сполучені стїнами, заключаючими ріжні віддїли (комнати), здїлані після будовничим обдуманого пляну, – разом становлять власне той будинок. Слїдуючі слова най се пояснять: Коли хто хоче н. пр. тревалий та красний будинок мати, то мусять тревалого, себ-то здорового материялу на то ужити, а особенно з такого-ж материялу і міцний фундамент під ним зладити, як також о умного будовничого постарати ся; бо в противнім случаю жиченя єго не сповнять ся. Так має ся річ і з вихованєм дитини, котрої тїлесні і душевні сили становлять той материял, з котрого має стати ся ідеальний будинок, себ-то тїлесно і душевно вихований – моральний і розумний чоловік, пожиточний для суспільности гражданин [5].

На сторінках часописів „Каменярі”, „Нова Буковина”, „Просвещеніе” защораз актуальними виступають питання про гріхи домашнього виховання й алкоголізм: низки статей М. Боровського „Алкоголїзм а дїдичність” та „Вплив алкоголю на духову і тїлесну здібність людини”; О. Григорієвої „Шкідливий вплив алкоголю” та М. Кордуби „Погані звичаї і звички” та багато інших.

Як бачимо, мета фізичного виховання трактувалася як комплексна. Її було зосереджено не лише на формуванні здорового і досконалого тіла, а, насамперед, на вихованні характеру, плеканні індивідуальних особливостей кожного вихованця, як суб’єкту певного культурно-історичного періоду.

У характеристиці фізичне виховання чільне місце належить фізичній праці. Однак, не можемо беззаперечно стверджувати, що залучення до різних трудових операцій позитивно впливало на результати виховання. На думку І. Герасимовича: „Навіть дїтям в вїці 6 до 7 лїт поручає ся пасенє худоби, овець і т.д. В тїй цїли дитина мусить вставати вже о 4 год. рано і звичайно без їди іти в поле. Як дитина старша (поверх 10 лїт), то вже заробляє враз з родичами на ланї...” [1, С. 8].

Натомість досягнення належного рівня виховання на здобутках національної духовної культури узалежнювалось від соціальної етнічної та майнової приналежності, як і від статі й сімейного положення кожної дитини. Автор відчиту, читаного на конференції філії педагогічного товариства 1895 року, обрала темою виховання та освіту дівчат: „...социяльні наші обставини мусять небавом дізнати властивого переображеня, а з ним змінить ся особливо і становиско женщин в суспільности; они досягнуть, коли вже не у всїх напрямах рівних прав з мущиними, так певно стануть високо по над той позем, на якім тепер стоять” [4, С. 22].

Проаналізувавши відносини між чоловіками і жінками в побуті: „При тім всїм не видить женщина нїякої цїли житя, а замкнувши ся нїби задля праць домашних, перестає жити для сьвіта, і сьвіт не істнує для неї; она відчуває незадоволенє з себе, з свого посланництва і обовязків, неохочо їх сповняє і стаєсь поводом непорозумінь домашніх”, авторка вбачає причиною такого становища: „недостаточне вихованє і образованє дївчат, котре не дорівнує далеко образованю мужчин” [4, с.23].

І. Кримська визначає цілу низку причин, переважно економічних, що спонукали жінок „...шукати заводової працї і приняти чинну ролю в житю суспільства”. Автор статті „Уваги і гадки о домашнім вихованю дївчат” визначає необхідність виховання дівчат і підготовки до повноцінного життя в тодішніх умовах: „До обовязків жінки, матери і газдинї треба також приготованя; отсе стане перед нами дїлємат, як погодити рівночасно приготованє ся на дві себе: самодїльну працю і житє для родини...” [4, С. 312]. І, таким чином, визначає мету, напрями і чинники виховання жінок: „Поклавши собі ясно за цїль вихованє женщини, умово розвиненої а практично до житя приготованої, мусимо собі поставити питанє, який спосіб образованя відповідає тій цїли” [3, С. 312].

Третім із найважливіших чинників виховання дівчат: „...єсть замилованє до порядку і чистості”. Необхідно систематично звертати увагу на стан волосся, гігієну одежи, взуття, іграшок. Щодо першої та другої тенденції, то вважаємо за правомірне тільки подати їх: „В вихованю наших дївчат відіграває важну ролю характер і сила духа” [4, С. 24-25].

На окрему увагу заслуговують думки М. Солтисової щодо важливості та обов'язковості фізичного виховання жіночої молоді, а саме зацитуємо: „Головним дїлом буде, впоїти в дївчата старанє о здоровлє. – О скільки внїшність виразом єсть внутренного стану, так здоровлє внутреннє надає сьвіжости і красоти внїшности; лише така краса єсть правдива і принадна” [4, С. 25].

Перші показові виступи команд товариства німців Буковини „Bukowiner Allgemeiner Sportklub” з гімнастики (1911) проходили в спортивній залі першої державної гімназії м. Чернівці. Участь дівчат у виступах була дискусійним питанням. Спортивна форма гімнасток також стала темою полеміки, в ході якої все ж дійшли згоди: довгі чорні панчохи, спідниця зі складками й біла блуза з короткими рукавами. Для участі необхідно було отримати дозвіл керівника навчального закладу [8, С. 207-209].

Інформативними до теми дослідження визнання потрібними для освіти та виховання жінок музики та співу: „При музицї і сьпіві головною цїлею науки повинно бути образованє слуху і голосу а також чувства, котре впливає ублагородняючо на характер” [4, С. 25]. Особливо наголошується на необхідності вивчення ритмічних рухів, танців: „І танець потрібний; він виробляє легкі і приятні рухи і також уложенє тїла” [там само, С. 25].

Євгенія Ярошинська порушує проблему виховання жіночої молодіжи в сільський місцевості і визначає її специфічність: „1. Мусить кожда селянська дївчина ходити до школи, і через цїлий час своєї науки не сьміє ходити на нїякі забави з танцями....4. Щоби вийшов такий закон, після котрого жадна селянска дївчина не сьміла б вийти заміж, доки не скінчить з добрим успіхом науки. Сей закон мав би ще тоту добру прикмету, що затамував би той звичай, віддавати дївчат в 14 лїт, котрий то провадить не лиш до фізичної дегенерациї, але й до економічної руїни селянства” [7, С. 168].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, опрацьований зміст часописів дає можливість стверджувати, що фізичне виховання дівчат було темою значної кулькості публікацій в регіональних часописах. Насамперед виокремлюємо розуміння педагогів, активістів гімнастичного руху, представників громадскості вагомості такого виховання для представниць жіночої статі та дотримання здорового способу життя молоддю загалом.

В подальшому вважаємо доцільним розглядати питання співпраці школи з батьками, спортивними школами в аспекті визначеної проблеми.

1. Герасимович І. Про заведеня для опіки над дїтьми / Іван Герасимович // Каменярі. – 1929. – Ч.17 і 18. – С. 7.

2. Законъ изъ дня 14 Мая 1869. Которымъ установляютъ ся засады ученія дотычно школъ народніхъ // Хронологичный списъ законовъ, розпоряженій и пр., которіи помъщени суть въ рочнику 1869 переводовъ въстника законовъ державнихъ для Буковины. – Черновцы, 1870. – С. 395.

3. Кримська І. Уваги і гадки о домашнім вихованю дївчат / Кримська Ірина // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1898. – №20. – С. 311-313.

4. Солтисова М. О образованю і вихованю дївчат / Марія Солтисова // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1897. – №2. – С. 22-26.

5. Справи вихованя молодїжи на ХІІ. Міжнароднім лїкарскім конгресї в Москві. // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1897. – №20 – С. 328-331.

6. Шкурган Н. Наука великий, розум ще більший а здоровлє найбільший скарб / Николай Шкурган // Bukowiner Padagogische Blatter. – Czernowitz, 1900. – №15. – С. 244-246.

7. Ярошинська Є. Про средства вихованя жіночої молодїжи на селах / Євгенія Ярошинська // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1896. – №11. – С. 167-168.

8. Осачук С. Німці Буковини. Історія товариського руху // Сергій Осачук. –Чернівці: Золоті літаври, 2002. – 288 с.