Артеменко Т.М., Липко І.П.

Національний університет «Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого»

ДО ПИТАННЯ ПРОЦЕСУ УДОСКОНАЛЕННЯ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Оволодіння мистецтвом міжкультурної комунікації стає дуже актуальним і є однією з важливих задач викладання іноземних мов на сучасному етапі. У зв'язку з розширенням міжнародних контактів зростає необхідність розвитку здібностей людини до комунікації, у тому числі комунікації іноземною мовою. Як результат цього у суспільстві виникає потреба у фахівцях, які володіють іноземними мовами. Міжкультурна комунікація все частіше стає частиною повсякденного життя молодих людей, які багато подорожують, приймають участь у різноманітних міжнародних заходах. У такий ситуації бажано, щоб ті, хто вивчають іноземну мову, оволоділи не тільки її граматичними і лексичними аспектами, а й розуміли реалії чужої культури. Система мовної підготовки у вищих навчальних закладах повинна цілком сприяти досягненню цієї мети і дозволяти звести до єдиного стандарту вимоги щодо рівня володіння іноземною мовою, що забезпечує необхідне співробітництво молодих людей різних країн( спілкування на професійній основі, обробку інформації, ведення кореспонденції).

Доведено, що різні аспекти мовленнєвої поведінки обумовлено належністю людини до певної соціальної групи, яка є осередком певних соціальних відносин [1]. Дослідження мовленнєвої поведінки багатьма вченими втілюються в практику викладання іноземних мов і повинні бути враховані фахівцями у цій сфері.

Під час навчання іноземної мови закономірності її організації повинні вивчатися при аналізі реального функціонування мовних одиниць. На сучасному етапі об’єктом навчання іноземної мови є мовна комунікативна діяльність. Зазначений підхід до викладання іноземної мови є ефективною стратегією оптимізації процесу викладання іноземних мов. Він вимагає від викладача аналізу реального функціонування мови, коли вивчаються не тільки лінгвістичні, а й екстралінгвістичні фактори. Реальне функціонування мовних одиниць, яке відображає їх комунікативне призначення можна спостерігати і вивчати на прикладі обміну реплікам [2]. Діалог вважається первинною формою мовного спілкування. З ним пов’язано представлення про комунікацію, взаємодію, контакт (Валюсинская). Аналіз діалогічної мови дає можливість виявити особливості мовної діяльності людини у різних ситуаціях з урахуванням суб’єктивних потреб, мотивів та цілей комунікантів. При цьому ураховуються також лінгвістичні і екстралінгвістичні фактори та соціальний характер комунікації між особами.

Відносини між особами відтворюють емоційний аспект взаємодії тих, хто спілкується, взаєморозуміння чи контрадикторність стосунків. Комунікативна подія орієнтована на її смислове сприйняття іншими людьми. Як результат цього має місце обмін інформацією. Особливості розуміння переданої інформації - дуже важливий фактор розгляду комунікації між особами. Будь-яке висловлювання створюється комунікантом з певною метою, тобто воно є завжди прагматично зорієнтованим, що і визначає його певну структурно-семантичну організацію. Будь-яке мовне висловлювання відбиває відношення того, хто говорить, до питань, які висвітлюються. І це відношення є завжди активним (Адмони). Воно може регулювати відношення з іншими людьми, показувати важливість певної дії для комуні канта, висловлювати певні емоції і почуття. Таким чином, емоції і почуття, оцінка стосунків виконують регулятивну функцію у взаємовідносинах між людьми [3]. Елемент оцінки часто вплітається в аргументацію. При цьому комунікант може висловлювати не тільки реальні аргументи.

Аргументація займає особливе місце серед різноманітних форм впливу під час спілкування. Процес аргументації представлено як органічна нерозривна сукупність логічного процесу доказу, який був висунутий, і психологічного процесу запевнення (Perelman). Центральна категорія доказу – обґрунтування – є засобом висловлювання причинних відносин. Причинні відносини обумовлюють смислові граматичні зв’язки між висловлюваннями. Це є зв'язки логічної обумовленості, каузальності. Реалізація цих зв’язків здійснюється синтаксичними і лексико-граматичними засобами. Таким чином, фактории, які перелічені, повинні враховуватися викладачами у практиці навчання іноземної мови, що приведе до формування мовленнєвої компетенції у тих, хто навчається.

Удосконаленню процесу викладання іноземної мови сприяє застосування комунікативного підходу, при якому мова вивчається як засіб впливу комунікантів один на одного в процесі мовленнєвої діяльності. Теорія мовленнєвого впливу вивчає механізми, які дозволяють за допомогою мовних засобів здійснювати контроль за сприйняттям інформації. Це можуть бути лінгвістичні та екстралінгвістичні, наприклад, соціокультурні передумови. Вивчення пріоритетних факторів успішного використання мови комунікантами для здійснення своїх цілей є дуже важливим при навчанні іноземної мови.

Одним з прикладів аналізу таких факторів є дослідження комунікативної стратегії дисоціації, яка конкретизується, наприклад, тактикою протиставлення і широко використовується в комунікативному процесі.

Аналіз мовного матеріалу свідчить про те, що зміст дисоціативно-спрямованих реплік не вичерпується тільки значенням заперечення, а також може характеризуватися значенням протиставлення, яке обумовлено прагматичними намірами комуні кантів. Під тактикою протиставленнях ми розуміємо такий вид діалогічної взаємодії, при якому окремі елементи репліки - відповіді протиставляються окремим елементам початкової репліки у діалозі на основі ототожнення більшості елементів, які входять до складу обох реплік. У сфері протиставлення можуть реалізуватися принципи антитези і компромісу протиставлення.

Принцип антитези передбачає діаметральну протилежність явищ, про які йдеться в початковій репліці та репліці - відповіді. Логічною основою антитези є взаємне заперечення, яке може знаходити відображення у вигляді експліцитного заперечення у репліці - відповіді. Воно також може бути висловлено імпліцитно за допомогою смислового протиставлення реплік діалогу

У сфері відношень протиставлення можуть спостерігатися експліцитні елементи, які входять до складу початкової репліки та репліки - відповіді. Ними можуть бути:

1.предикати, які виражають протилежні поняття, тобто антоніми, або стверджувальні чи заперечні форми одного й того ж дієслова, протиставлення при цьому може супроводжуватися синтаксичним паралелізмом, який підсилює відношення протилежності, репліка-відповідь такого типу може бути також представлена складним мовленнєвим актом, який містить в собі аргументацію; значення протиставлення може інтенсифікуватися за допомогою форматорів впевненості, комунікативні одиниці протиставлення можуть включати номінації часу та місця;

2.об’єкти і предикати, при цьому протиставлення може бути поєднано з узагальненням або конкретизацією суб’єктних і об’єктних номінацій;

3.номінації часу, які можуть бути виражені у початковій репліці і отримують експліцитне вираження у репліці-відповіді, за допомогою прислівника, який має узагальнене значення, адресат інтенсифікує значення незгоди, яке може мати різні відтінки; репліка-відповідь даного типу може являти собою мовленнєвий акт, якому притаманна структура градаційного ряду; має місце поступове зростання емоційного напруження, і цьому сприяє використання емоційно забарвленої лексики, компоненти мовленнєвого акту при цьому знаходяться у відношенні конкретизації;

4.суб’єкти, при цьому у ролі супроводжуючого показника виступає синтаксичний паралелізм. Опозиційні відношення можуть супроводжуватися узагальненням суб’єктних номінацій, яке базується на протиставленні з заміною суб’єкту, який передає конкретне значення.

Опозиційні відношення також можуть виникати між імпліцитними елементами початкової репліки та їх експліцитними корелянтами у репліці-відповіді .В сферу протиставлення у цьому випадку залучаються пресупозиції можливості виконання дії. Вони виявляються і перекреслюються реакцієй адресата; при цьому адресат не підкреслює, чи є описана дія суб’єктивно або об’єктивно неможливою.

Категоричність висловлювання може бути зменшена за рахунок використання форматорів зниження категоричності висловлювання. Репліка-відповідь може вказувати на об’єктивну неможливість виконання дії. Висловлення об’єктивної неможливості може мати відтінок виділення.

Репліки діалогу можуть виражати частковий компроміс, часткову невідповідність. Експлікатори такого компромісу фіксують увагу на деталі або обставині, яку необхідно прийняти до уваги. Це накладає обмеження на абсолютну істинність того, що сповіщається без корекції. У цьому сенсі модальні експлікатори виступають як модальні коректори.

Смислові зв’язки реплік діалогу, які пов’язані відношенням компромісу не завжди є однозначними. Вони можуть мати різні відтінки. Наприклад, відтінок обмеження ускладнює семантику протиставлення. Він указує на те, що явище, про яке йдеться у репліці-відповіді, обмежує можливість здійснення, результативності або повноти прояву явища, про яке йдеться у початковій репліці. Відтінок доповнення вказує на те, що явище, яке описано у репліці-відповіді, є додатком, воно є незалежним від явища, яке описано у початковій репліці. Відтінок умови вказує на семантичну обумовленість, на такий зв’язок між визначеними явищами, коли одне явище обумовлює інше.

Аналіз дисоціативно - спрямованих реплік діалогу показує, що вони характеризуються синкретизмом прагматичного значення незгоди і протиставлення. У сферу відношень протиставлення можуть включатися експліцитні елементи, які входять до складу початкової репліки і репліки-відповіді. Цими елементами можуть бути предикати. Відношення протиставлення можуть бути посилені синтаксичним паралелізмом. Репліка-відповідь даного типу може включати аргументацію, яка є одним із засобів мови, який використовується для впливу на аудиторію.

При формуванні іншомовної комунікативної компетенції, яка є необхідною складовою навчання іноземних мов на сучасному етапі, слід звертати увагу студентів на той факт, що будь який мовний вислів має елемент, який демонструє відношення комуніканта до питання, яке він висвітлює. Комунікант обирає певні мовні засоби, які в певній мірі відображають його наміри. При цьому елемент оцінки часто є частиною аргументації.

Важливим завданням викладача іноземної мови на сучасному етапі є навчання студентів розуміти мову у широкому соціокультурному контексті. Студент повинен розуміти, що кожна мовленнєва дія може впливати на співрозмовника, і він може використовувати її для досягнення певної мети . Для впливу на адресанта, адресат може використовувати реальні аргументи, аргументи , які спрямовані на те, щоб визвати у адресанта певні почуття, завоювати, наприклад, його симпатії. Для досягнення цього необхідно ураховувати соціальні, психологічні і екстралінгвістичні фактори. Навчити ураховувати і використовувати ці фактори при спілкуванні є задача викладача. Допоможе це зробити семантико-прагматичний аналіз мовного матеріалу.

Подальший перспективний аналіз дисоціативно - спрямованих реплік , які демонструють стратегії комуні кантів, пов’язано, наприклад, з семантико-прагматичним аналізом реплік незгоди, які уточнюються тактиками пояснення та ретракції. Логічною основою протиставлення є взаємне заперечення, яке може знаходити відображення у вигляді експліцитного заперечення (предикати, які виражають протилежні поняття) або може бути висловлено імпліцитно. Значення протиставлення може інтенсифікуватися за допомогою форматорів впевненості. Комунікативні одиниці протиставлення можуть включати номінації часу та місця.

Таким чином, для формування іншомовної комунікативної компетенції, яка є необхідною складовою навчання іноземних мов на сучасному етапі, слід звертати увагу студентів на необхідність обирати певні мовні засоби для забезпечення успішної комунікації. Такий напрямок у методиці викладання іноземних мов є дуже актуальним на сучасному етапі.

Удосконаленню процесу навчання іноземної мови, здатності моделювати умови комунікативної діяльності також сприяє використання мультимедіа як потужного навчального засобу, що має значний дидактико-методичний потенціал. Викладачі іноземної мови найбільшу зацікавленість виявляють до таких напрямів у методичному осмисленні проблем застосування мультимедіа у навчанні іноземної мови: методичний потенціал мультимедіа, інтеграція традиційних засобів навчання та мультимедіа, методи та методичні прийоми застосування мультимедійних навчальних засобів та розробка мультимедіа і інших електронних навчальних засобів (Карабан). Особливе місце серед мультимедійних засобів займають мультимедійні комп'ютерні програми, які мають значні переваги над іншими видами мультимедіа завдяки легкості робот з ними. Комп'ютеризація оптимізує навчальний процес. Одним з прикладів цього є використання комп'ютерів для тестування, яке є невід'ємною складовою частиною процесу навчання, сприяє точності, об’єктивності, якісній зміні контролю. Швидкість та великий обсяг пам'яті роблять комп’ютери дуже зручними для роботи викладача. Комп’ютери звільняють його від рутинної, але необхідної роботи, впроваджують об’єктивну систему оцінки знань.

Наш досвід базується на використанні комп’ютерів для перевірки якісних і кількісних параметрів мовної компетенції. Мовні тести, які адаптовані до можливостей контролю за допомогою комп’ютерів, розроблюються нами для встановлення рівня засвоєння матеріалу та обсягу матеріалу, що підлягає активному опануванню. Відповідні тестові матеріали створюються у вигляді тестових комп'ютерних програм для визначення загального рівня володіння іноземною мовою, прогресу знань студентів в процесі навчання, встановлення сильних та слабких сторін студентів у володінні мовними вміннями та навичками, для виявлення мовленнєвої компетенції студентів. При цьому засобами мовного тестування є множинний вибір, подвійний вибір, зіставлення, завершення, та ін..

Досвід показує, що при організації тестування за допомогою комп’ютерів важливо дотримуватися загально-дидактичних принципів контролю: свідомості, регулярності, системності та ін..

Технічні та методичні можливості комп'ютерів збільшують обсяг мовного тренування в процесі оволодіння лексико-граматичними навичками, індивідуалізують навчання, реалізують принцип швидкого зворотного зв'язку.

Емоційний фактор також є дуже важливим при комп’ютерному тестуванні: студенти згодні з об'єктивністю оцінки своїх знань. Система використання комп'ютерів підтвердила її ефективність і об'єктивність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гаврилова М.В. Методы и методики исследования политической коммуникации. – Санкт-Петербург: Издательство Невского института языка и культуры, 2008. – 91 с.

2. Макаров Л.М. Основы теории дискурса / Л.М. Макаров. – М.: Гнозис, 2003. – 227 с.

3. Основы теории коммуникации /Под ред. проф. М.А.Василика. – М.: Гардарики, 2003. - 615 с.