Мальцева О.В.

Приазовський державний технічний університет

ІРОНІЧНА ВІЗІЯ ПОСТСУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

РИЧАРДА РОРТІ

Американський філософ Ричард Рорті є одним з найяскравіших представників постмодерністського варіанту прагматизму, так званого неопрагматизму, автором концепції «ліберального іроніка», «гри випадковостей». У своїх роботах він доводить, що постіндустріальне суспільство ґрунтується на таких цінностях модерну, як свобода, демократія, індивідуалізм, гуманізм, домінування інновації над традицією тощо. Тобто модернізм залишається прототипом постмодернізму, традиції якого останній своєрідно продовжує. Водночас, Рорті дотримується думки, яку коротко й вичерпно висловив Ж.-Ф Ліотар: «Постмодерн – це відповідь модерну, але відповідь іронічна». Як представник постмодернізму Рорті прагне очистити модерні традиції від нашарувань і деформацій, адже вони виявилися не лише неспроможними забезпечити процвітання суспільства, але й спричинили його тотальну кризу, ситуацію не нормального життя, а виживання людства. Тому головним прийомом «препарування» постсучасного суспільства у цього мислителя стає критика, що віртуозно поєднує серйозність намірів із легкістю й невимушеністю гравця-виконавця. Залишаючись вітгенштейніанцем, представником лінгвістичної філософської школи, Рорті зміг на своєму дослідницькому шляху далеко зайти в соціально-політичну філософію, і при цьому зберегти невинну посмішку на обличчі.

Як більшість провідних ідеологів постмодерну, Р. Рорті своє завдання вбачав у визволенні модерності від «хибної свідомості» (З. Бауман), демістифікації понять та ідеалів, які не одне століття надихали людство, але виявилися марними. У філософському та соціально-ідеологічному дискурсі Нового часу, що спирався на картезіанське cogito, ідеал наукової істини, системність та теорію пізнання, філософ розгледів небезпеку соціального фундаменталізму й авторитарності. Щоб уникнути логоцентризма в аналізі соціальної дійсності, у нього ідея центру замінюється ідеєю децентрованості, поняття «однолінійності» – поняттям «багатолінійність», системність – довільною структурою, ідеї порядку, гармонії – динамічним хаосом, спонтанністю, причинності – випадковістю. У цій апеляції до первісного хаосу, випадковості, гри можливостей, відсутності жорсткої впорядкованості помітно відчувається намір дати так необхідне людству спасіння від нагромаджених культурою знаків, будь-яких інституалізованих, усталених форм соціальності, прагнення паузи, перепочинку, пошуку нових способів соціокультурного буття. В даному постмодерністському проекті Рорті виступає як «м’який нігіліст», чиєю зброєю виявляється не брутальне висміювання культурних надбань минувшини, а іронічне зауваження, «інтелектуальна посмішка». Йому характерний релятивізм, відсутність намагань дотримуватися здорового глузду, знаходити «реальні змісти» та «внутрішню природу речей». Скажімо, епістемології з її ідеалом об’єктивності він протиставляє «прагматичну герменевтику», де істина розуміється як корисність, а будь-який текст тлумачиться з позицій нагальних потреб особистості та солідаризації суспільства. Модерністським спробам у всьому знаходити причинно-наслідкові зв’язки він протиставляє випадковість, «необов’язкові чинники», що є, на його погляд, основою виникнення всіх явищ культури, наприклад, таких як мова і сама людина. «Наша мова і наша культура є випадковістю тою мірою, якою є виникнення, наприклад, орхідей або антропоїдів внаслідок тисяч невеликих мутацій і вмирання мільйонів інших істот» [1, c. 19]. Далі, цитуючи З. Фрейда, автор доводить випадковість, спонтанність появи на світ кожної окремої людини.

Випадковість моралі він визначає випадковістю мови. «Світ не говорить. Говоримо лише ми». Ми самі винаходимо власні мовні ігри, у які можемо грати, а можемо кинути їх, як дитина кидає іграшку, що їй набридла. Високі ідеологічні істини та влада теорій з їх приватними ex definitia у створеній Р. Рорті «ліберальній утопії» замінюється вільним спілкуванням й пріоритетом «загального інтересу», закономірність – «діалектичною випадковістю», жорсткість й соціальний контроль – загальною симпатією та довірою. Соціальний простір утопії Рорті – це вічна гра й постійна відкритість іншому, що дозволяє вислизнути від будь-якої стагнації, «затвердження» однієї з ідей та перетворення її на філософську істину або ідеологічне гасло. Відповідно головний герой цього соціального простору – іронік-ліберал, який готовий примиритися із випадковістю своїх власних уподобань та бажань. Рорті буквально створює довільну інструкцію щодо перебування «іронічного шизофреника» на релятивістських позиціях у суспільстві ліберальної демократії.

Саме іронія виявляється типовою ознакою сучасного ліберального інтелігента, яку він застосовує кожного разу при входженні у «випадкову діалектичну історичну ситуацію». Іронізуючий ліберал – це людина, яка не лише усвідомлює випадковість власних переконань, але й демонструє прихильність до солідарізму та неприйняття будь-якої жорстокості. Фактично Р. Рорті, що є автором знакової книги «Випадковість, іронія та солідарність» (1989 р.), запропоновує на її сторінках нову версію гуманізму, в якому соціальна парадигма розбудовується на ідеї ліберальної множинності, котра означає перехід від епохи «індивідуалістичного атомізму» до «плюралістичного молекуляризму». Отже народжені динамікою природного суспільного хаосу оригінальність, лібералізм, толерантність, новизна, свобода особистості повинні стати запорукою безперервної варіативності соціального буття.

Сам Р. Рорті з притаманною йому іронією усвідомлює ілюзорність та обмеженість своїх переконань і тому, толерантний до будь-якої іншості та чужості, він відкритий для будь-яких інших думок. На його розсуд, такою ж іронічною, гнучкою, творчою, ігровою повинна бути й філософія. Він закликає до відмови від претензій на науковість і загальність й пропонує поставити її у один ряд з літературною критикою або навіть художньою літературою. Філософія, з його точки зору, повинна лунати як голос у розмові людства, виконувати функцію посередника у взаєморозумінні людей, усіляко підтримуючи цю комунікацію, не даючи їй припинитися.

Література:

1. Ричард Рорти. Случайность, ирония и солидарность / Рорти Ричард; [пер. с англ. И. Хестановой и Р. Хестанова]. – М.: Русское феноменологическое общество, 1996.– 282 с.