УДК 159.922:316.64:165.242.2 E-mail: nayira@ukr.net, (057)336-65-09, mob: 069-609-72-13, 050-428-87-85,097-936-84-92

Y.N. Dmitrienko (Ю.М. Дмитрієнко, член-кор МАНЕБ, доктор філософії, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко)

Initial bases of a high and highest cycle of social activity, boundless and relative independence of the Ukrainian legal consciousness (ПЕРШООСНОВИ ВИСОКОГО ТА НАЙВИЩОГО ЦИКЛУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ, АБСОЛЮТНОЇ ТА ВІДНОСНОЇ САМОСТІЙНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ)

Одним з важливих правових понять у контексті теми є поняття «базисні правові переконання». Поняття «базисні правові переконання» вводимо за первиними ідеями А. Бека про «базисні переконання». Вважаємо зміст базисних правових переконань основою індивідуальності суб’єктів правосвідомості та стратегій її правової і правомірної поведінки. Наприклад, при залежному розладі правової особистості базисним правовим переконанням є переконання «Я безпорадний». На цій основі суб’єкти правосвідомості обирають стратегію нормативного встановлення тісних емоційно-правових зв’язків; когнітивна (ментальна) уразливість залежної правової особистості пов’язана зі страхом виявитися кинутою¹. Базисні правові переконання і когнітивні схеми поведінки, що базуються на них, характеризуються певною ідейно-світоглядною та нормативно-правовою стійкістю. Проте ступінь психічного благополуччя, або здоров’я, визначається тим, чи здатні суб’єкти правосвідомості змінювати свої дисфункціональні правоусвідомлені схеми й переконання. Дана проблема безпосередньо пов’язана з основними напрямками сучасних державно-правових перетворень та досліджень, наприклад, держбюджетною темою науково-дослідних досліджень Київського національного дослідницького університету ім. Т. Шевченка «Формування механізму адаптації українського законодавства у галузі захисту прав і свобод громадян до законодавства Європейського Союзу».

За концепцією Дж. Келлі, яку також відносимо до когнітивних (ментальних) теорій української правової свідомості, формуємо поняття особистісного конструкта правової свідомості, що позначає певну правову ідею або думку, яку використовують суб’єкти правосвідомості, щоб стійко правоусвідомлювати або праворефлексивано інтерпретувати, пояснювати або передбачати свій правовий досвід. Він є стійким способом, яким суб’єкти правосвідомості осмислює певні ідейні, світоглядні, нормативні та правові аспекти законодавчої дійсності в термінах подібності або контрасту². Прикладами особистісних конструктів правової свідомості можуть бути будь-які антонімічні пари правових понять, що використовуються суб’єктами правосвідомості для оцінки, інтерпретації й передбачення правових подій: «сильний – слабкий» закон, «доброзичливий – ворожий» правовий погляд, «домінування – підпорядкування» суб’єктів правосвідомості та ін. Зазначимо, що пари «свобода – несвобода» і «свобода – залежність» суб’єктів правосвідомості можна розглядати як особистісні конструкти правової свідомості, якщо вони беруть участь у сприйманні, оцінці й інтерпретації законодавчого досвіду суб’єктів правосвідомості як пересічних людей. На нашу думку, регулятивний досвід правового переживання законодавчої свободи-несвободи-залежності має кожен суб’єкт правосвідомості, він починає набувати його раніше, ніж здатний сформувати відповідний мовно-правовий конструкт для його ідейно-світоглядної інтерпретації. Цей досвід у будь-якому разі переживається у правовому відношенні й певним чином світоглядно інтерпретується суб’єктом; для його інтерпретації можуть згодом утворюватись типові конструкти правової свідомості «можна – не можна», «хочу – повинен», «самостійність – несамостійність», «ініціатива – підпорядкування» або ін., а, отже, він може бути описаний через наявні в індивіда базисні правові переконання. Тому будь-який суб’єкт правосвідомості є носієм базисних домінантних ідейно-світоглядних переконань за періодів ментального розвитку та пріоритетних нормативно-правових переконань і ідеологічних конструктів за періодів становлення правової свідомості на тему «свобода – несвобода – залежність»., які типово визначають і характеризують її унікальний і неповторний досвід правового проживання різних життєвих правових ситуацій у цьому смисловому правовому контексті. Концепція особистісних конструктів правової свідомості дає можливість розглядати внутрішню правову свободу ще в одному аспекті.

Метою статті є дослідження історико-правового стану ідейно-світоглядного та нормативно-регулятивного становлення й розвитку основ високого на найвищого циклів соціальної активності української правової свідомості, її абсолютної та відносної самостійності. Продовжуючи далі, зазначаємо, що за ідеями Дж. Келлі, змінюючи свої конструкти правового усвідомлення дійсності, суб’єкти правової свідомості людина без перебільшення змінює своє життя, оскільки вони є не тільки схемами для інтерпретації досвіду, але й схемами поведінки. Досвід суб’єктів правової свідомості – це ті зміни в правовому житті, які відбуваються при перегляді конструктів правової свідомості під впливом нових правових подій. Для нашого розуміння особистісної правової свободи суб’єктів правової свідомості дуже важливими є деякі істотні ідеї Дж. Боулбі, які ми трансформуємо у теорію правоусвідомленої прив’язаності (за тезами теорії прив’язаності Дж. Боулбі), в якій поєднуємо правові ідеї психоаналізу та когнітивної психології. Так, за ідеями Дж. Боулбі використовуємо поняття внутрішньої робочої моделі правової свідомості для опису онтогенетично первинних смислових її утворень, що формуються в психіці немовлят і функціонують як ментальні (когнітивні) схеми національної правосвідомості (за національністю даного немовля), які дозволяють їм регулятивно орієнтуватися у правових стосунках із близьким оточенням³. Це надає нам змогу ідентифікувати за ознакою близького оточення типово первинну ментальну структуру правової психології саме первинних суб’єктів правової свідомості. Отож, первинна робоча модель правової свідомості як первинна ментальна модель правового усвідомлення світу та Всесвіту, з відбитими в ній ідейно-світоглядними та нормативно-правовими характеристиками себе і близької людини стає прототипом ментальної моделі правового усвідомлення всього світу в дорослому віці, у якій подальші, згодом ідеологічні властивості цього світу (доступність підтримки, чуйність, безпека, тобто ментально-правова надійність) з великою ймовірністю будуть відтворювати властивості правового об’єкта ранньої прив’язаності. За новими ідеями його ж, Дж. Боулбі, формуємо тезу про те, що за природною логікою подальшої трансформації дітячої правової свідомості, діти можуть розраховувати на подальшу, типово правову чуйність, підтримку й захист із боку матері, здатні вільно віддавати свою увагу іншим турботам – дослідницькій правовій активності або типово правовій взаємодії з іншими людьми. Так, враховуючи результати емпіричних досліджень, Дж. Боулбі та його послідовники⁴ розповсюджують цю закономірність на дорослих, акцентуючи значущість переживань надійності й позитивності світу як вихідних для реалізації будь-якої активності. Звідси випливає важливий висновок про те, що істотною передумовою правової активності суб’єктів правової свідомості з ментальне, ментально-правове освоєння правового світу (тобто правової свободи для) є базове почуття правової довіри до світу, або базисне переконання в його правовій надійності. За ідеями О. Смірнової нотуємо про те, що внутрішню робочу модель правової свідомості можна вважати глибинною структурою правової самосвідомості й навіть певною нормативною типовістю відношення правової свідомості до світу та для себе як першооб’єкту, незважаючи на неоднозначність нормативно-правового зв’язку цієї моделі правової свідомості зі свідомістю інших: сама вона змістовно не правоусвідомлюється індивідом остаточно, але через неї він сприймає, розуміє і усвідомлює себе та оточуючий світ за відповідними формами правової свідомості. Тому за ідеями теорії Дж. Боулбі формуємо правове поняття невербальної «правової мови»- глибинного шару правової свідомості⁵. Це позначає, що первинні змістові елементи ментальної моделі правової свідомості, які складають фундамент індивідуальної картини правового світу, перш за все, первинний суб’єкт правової свідомості формує в період, коли ще не володіє мовою, або володіє нею обмежено. Якщо додати до цього обмеженість засобів адекватної ментально-правової обробки власного досвіду в дитини перших років життя, то можна говорити про те, що правоусвідомлені узагальнення, які вона робить при інтерпретації цього правового досвіду, можуть містити «когнітивні (ментальні) помилки» (А.Бек) або «ірраціональні (ментальні) переконання» (А. Елліс). У своєму аналізі феномена особистісної свободи правового індивіду, що безпосередньо пов’язана зі свободою правового усвідомлення дійсності та правової дійсності зокрема, ми використовуємо й концепцію психічної травми, а також стержневі її ідеї, Р. Яноф-Бульмана, яка також базується на положеннях когнітивних або ментальних підходів⁶. Ми виходимо із того, що з раннього віку активні суб’єктів правової свідомості, зокрема, в першу чергу, первинні, з дитинства (з того, про що та як мовить мама та батько) починають пріоритетно ментально структурувати власний правовий досвід і досвід правового усвідомлення світу, створюючи глибинні, важко перетворювані потім (або зовсім не перетворювані) ідейно-світоглядні (періоди розвитку правової свідомості) та нормативно-правові (періоди становлення правової свідомості) переконання як переконання власної правової свідомості як типово національні (сімейно-національні) про правову доброзичливість і справедливість навколишнього світу, а також про правову цінність й значущість свого Я⁴. Надалі ці остаточно правові переконання забезпечують їй почуття власної правової невразливості, тобто впевненості в тому, що у світі їй ніщо не загрожує. Ментальна модель правового усвідомлення такої людини базується на так званих позитивних ілюзіях правової свідомості (ілюзії правової «невразливості», «захищеності», «контролю» та «нереалістичного оптимізму»). Позитивні ілюзії правової свідомості властиві більшості добре адаптованих суб’єктів правової свідомості як звичайних пересічних фізичних осіб (за ідеями Тейлора⁴) та формуються зазвичай за періодів розвитку правової свідомості, пов'язані з ідейно-правовим вихованням їх як правових особистостей⁶. Ментальна модель правової свідомості, перш за все первинних її суб’єктів, які пережили правову як психічну травму й успішно реабілітувалась, продовжує містити у собі звичайні правові уявлення про доброзичливість і справедливість світу, про наявність у себе права правового вибору, але з ніколи та ніким не викоріненою, стійко правоусвідомленою поправкою на те, що так буває далеко не завжди⁴. Характеристики правового світу, втілені в ментальній моделі суб’єктів правової свідомості, перш за все у її першосуб’єктів, комплементарно пов’язані з відповідними нормативними властивостями їх образу Я, що входять у цю модель. З іншого боку, якщо модель «надійного» правового світу не піддається певній (транзитивне, посттранзитивне правове суспільство, маргінально-правова держава) або повній (репресивне суспільство та репресивна, неправова держава) більш-менш серйозній перевірці, у результаті яких суб’єкти правової свідомості могли б ствердитися у своїй здатності протистояти руйнівним правовим (неправовим, злочинним та ін.) впливам ззовні, то її стан внутрішньої правової свободи подібний на почуття зачарованості правовим світом і собою в дитини, ще не спокушеної серйозними правовими проблемами й випробуваннями.

Таким чином, наведений аналіз дозволяє розглядати особистісну правову свободу суб’єктів правової свідомості, що глибоко правоусвідомлена з дитинства як феномен змістовного смислового правового переживання ними своїх відношень зі світом, в основі якого лежить певна ментальна модель його правового усвідомлення та загалом сприйняття. При цьому суб’єкти правової свідомості, у першу чергу первинні, здатні феноменологічно переживати та виявляти правову свободу, якщо їх ментальна модель правової свідомості містить такі складові – або ступені поступового наближення до повної реалізації правової ідеї у актах правової свідомості, створюючих відповідні норми права та нормативно-правові акти:

1. Базисні правові переконання про позитивні правові властивості світу і свого Я («Правовий світ доброзичливий, безпечний, чутливий до моїх потреб», «Правовий світ надійний», «Я маю правову цінність, значимість, я доречний у правовому світі, вартий уваги, любові й підтримки»), що презентуються у базисних функціях правової свідомості. Це життєва правова позиція «Я о’кей – Ти о’кей» (Е. Берн), що у транзакційному аналізі розглядається як необхідна умова правової автономії. Зазначена складова ментальної моделі правової свідомості містить імпліцитну позитивну емоційно-правову оцінку суб’єктом правосвідомості себе і світу, що складає базове відчуття правової надійності світу і відсутності в ньому небезпеки, якої зазначений суб’єкт (за його правовим переконанням) не міг би уникнути, а також глибокоправоусвідомлене уявлення про себе як про здатного адекватно й успішно діяти у правовому полі.

2. Правове переконання про те, що інші суб’єкти правової свідомості у рівній мірі мають право на правове самовизначення. Це позиція захисту свого права на власний вибір й особисту відповідальність за свої дії і одночасно – невтручання в ті справи й події, які є сферою правового самовизначення й відповідальності інших суб’єктів правової свідомості (соціальних груп). По суті, це визнання себе й інших людей суб’єктами правової свідомості, здатними до самовизначення. За ідеями С. Рубінштейна пов’язуємо це з поняттям етико-правового суб’єкта правової свідомості та культури, а за ідеями Ф. Перлза презентуємо подібні переконання правової свідомості основою гештальт-підходу: «Я роблю своє, і ти робиш своє… Ти – це ти, а я – це я...»¹. Провідним смисловим правовим акцентом складової ментальної моделі правової свідомості є стійке ідеяйно-світоглядне розуміння власної нормативно-правової ідентичності й відповідальності, які базуються на рубіжному усвідомленні психологічної межі, яка відокремлює Я від не-Я кожного суб’єкта правової свідомості.

3. Правове переконання про можливості й межі детермінуючого впливу правового світу на суб’єктів правової свідомості та суб’єктів правової свідомості на правовий світ. З одного боку, суб’єкти правової свідомості типово право усвідомлюють (або правовідчувають) свої нормативні можливості за схемами: Я можу впливати на деякі процеси у світі; я можу створювати й вносити щось у навколишній світ, впливати на інших людей», «Я визначаю своє правове життя у світі, наповнюю його правовим сенсом, регулятивною реалізацією правових цінностей, досягненням правових цілей; правові смисли, цінності й цілі я можу вибирати. Усвідомлюючи свої можливості, суб’єкти правової свідомості одночасно оцінюють межі свого правового впливу на світ, що втілюється в переконаннях про правову відповідальність. З іншого боку, вони правоусвідомлюють, що зовнішні правові чинники й обставини можуть впливати на її правове життя, але теж до певної, законодавчо ідентифікованої межі: те, що буде відбуватися з нею в результаті цього впливу, визначають вони. Є також й такі правові події й ситуації, які суб’єкти правової свідомості не вибирають, але вони обирають своє нормативне ставлення до них. Смислові змістовно-правові акценти історичного та реального становлення й розвитку ментальної моделі української правової свідомості можна презентувати за провідними ідеями концепції В. Франкла, зокрема, за його положенням про «ноопсихічний антагонізм», «протистояння заданості» та «впертість духу» у правовій свідомості та свідомості зокрема⁷, що вимагають значних подальших дослдіжень.

4. Правові переконання про сутнісний правовий зв’язок, єдність суб’єків правової свідомості та правового світу. Це, перш з все, правові переконання, в яких суб’єкти правової свідомості типово усвідомлюють себе частиною правового світу, що одночасно відображає в собі весь світ, правові переживання своєї причетності до буття йього правового світу. Така форма правової свідомості, складовими частинами котрої є вищезазначені елементи, - презентує екзистенціальний аспект ментальної моделі правової свідомості за ідеями Р. Мейа, І. Яла, А. Маслоу, заснована на правоусвідомленні, в першу чергу, первинних суб’єків правової свідомості власної ідейно-світоглядної окремості й одночасно нормативно-правової включеності у правовий світ як ціле, внаслідок чого їх остаточне кінцеве правове існування виявляється окремим фрагментом у нескінченному правовому бутті світу. Особистісна правова свобода постає тут як духовне самовизначення у ціннісному ставленні до правового світу, людей, себе, свого правового життя (за ідеями Б. Братуся, В. Слободчикова, В. Франкла та ін.). Ці ступені поступового наближення суб’єктами правової свідомості до повної реалізації правової ідеї у її актах, створюючих відповідні повнозначимі норми права та нормативно-правові акти, ми ідентифікуємо циклами природної максимізації соціальної активності української правової свідомості, культури та її відносної самостійності. Природна максимізації соціальної активності правової свідомості природно можлива тільки у межах української культури (родова правова природа – починаються процеси максимізації, як правило, без наочної візуалізації) та правової культури (видова правова природа – остаточно закінчуються зазначені процеси максимізації та наочно візуалізуються у специфічних правових артефактах і архетипах) зокрема. Її специфічними правовими архетипами та артефакти є архетипи і артефакти української правової свідомості. Зазначаємо лише, що за нашим же контекстом¹³, артефакти правової культури ідентичні артефактам правової свідомості тільки за некризових циклів її соціальної активності та відносної самостійності (або по-іншому, у межах їх видової правової природи).

Наведена система ступеневого формування правового переконання (правових переконань), а фактично, модель становлення правової свідомості у її серединній межі, набуття все більш та більш ментально наповнених форм української правової свідомості, за нашим дослідженнями¹⁴, має певну ієрархічну законодавчу будову свого закріплення, нижчий рівень якої складають базисні правові переконання першої групи, вищий – четвертої. Ми нотуємо й також про те, що онтогенетичне формування всіх правових переконань відбувається у певній послідовності – від нижчого рівня до вищого, при цьому формування елементів правової свідомості кожного наступного рівня можливе лише за умови сформованості попереднього. За проведеними дослідженнями та їх ідеями, наведена ментальна модель має і певні закономірності змістовно-правового розвитку^8-16. Так, формування правових переконань у кожній новій формі правової свідомості наступного рівня може розглядатись як виникнення певного її змістовного новоутворення, яке торкається світоглядних позицій правової особистості та її правової самосвідомості, переводячи зазначену форму правової свідомості на новий, більш високий рівень особистісної правової зрілості та інтегрованості. У зв’язку з цим, формування нових правових позицій і переконань спонукає правову особистість перевіряти функціонально-ролевантну валідність переконань попереднього рівня. При цьому вся система правової свідомості рухається в напрямку розвитку й удосконалення в тому випадку, коли після періодів певної дезінтеграції (сумнівів, внутрішніх суперечностей, напружених діалогів із собою та іншими людьми) особистість наповнює свої попередні переконання новим сенсом, починає осмислювати, відчувати їх по-новому. Ще однією закономірністю змістовного розвитку ментальної моделі правової свідомості є те, що правові переконання кожної наступної форми правової свідомості відбувається більш свідомо та рефлексивно, у порівнянні з попереднім, при цьому свідоме формування нових смислових правових позицій підвищує правоусвідомленість сформованих раніше.

Таким чином, наведений огляд дає можливість говорити про те, що внутрішня правова свобода як першооснова високого та найвищого циклів соціальної активності правової свідомості та культури, пов’язана з певною ментальною моделлю правового усвідомлення світу, а зміст базисних правових переконань як стійких елементів ментальної моделі відображає ті «одиниці правового сенсу», що утворюють феномен внутрішньої правової свободи як смислове правове переживання правовою особистістю своїх ідейно-світоглядних (період розвитку правосвідомості) та нормативно-правових (період становлення правосвідомості) відносин з правовим світом, іншими суб’єктами правової свідомості та собою.

1. Леонтьев Д. А. Психология свободы: к постановке проблемы самодереминации личности. – Психол. журнал. – Т. 21. – №1. – 2000. 2. Фромм Э. Бегство от свободы: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 358 с. 3. Цивьян Т. В. Модель мира и ее лингвистические основы. – М.: КомКнига, 2006. – 987 с. 4. Гуссерль Э. Феноменология. Статья в Британской энциклопедии// Логос. – 1991. – №1. – С. 12 – 21. 5. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. – СПб: Издательство Питер, 2000. – С. 65. 6. Bowlby J. Attachment and loss. – 2. Separation. Anxiety and anger. – Basic Books, N.Y., 1973. – 657 р. 7. Смирнова Е. О. Теория привязанности: концепция и эксперимент // Вопросы психологии. – 1995. – №3. – С. 139 – 150. 8. Дмитрієнко Ю.М. Проблеми правового статусу первинних і вторинних суб’єктів правосвідомості // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Научный журнал. Серия Юридические науки» Том 19 (58) N 3. – Симферополь: ТНУ им. В.И. Вернадського, 2006. - С. 277-289; Дмитрієнко Ю.М. Проблема рівності та пріоритетності суб’єктів правосвідомості за перехідного правостановлення (1 частина) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. N 1. – Донецьк: ДІВС, 2007. – С. 15-26. 9. Дмитрієнко Ю.М. Конституція України як статична формальна спадкоємність конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості // Вісник запорізького юридичного інституту. N 1.2004. – Запоріжжя:ЗЮІ, 2004. - С.263-277. 10. Дмитриенко Ю.Н. Найвисший цикл социальной активності украинского правового сознания: генезис, природа // Современный научный вестник. Научно-теоретический и практический журнал. - N 1(9). – Белгород: Руснаучкнига, 2007. - С. 5-8; Дмитрієнко Ю.М. Високий цикл соціальної активності правосвідомості: ідеї правової державності періоду української гетьманської держави // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Вип. 16.- Запоріжжя: Прем’єр, 2006. - С. 99-105; Дмитрієнко Ю.М. Проблема філософеько-правового твору в контексті девіантної правосвідомості //Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вил. 24. - Запоріжжя, 2002. - С. 14-17. 11. Дмитрієнко Ю.М. Проблеми правового статусу первинних і вторинних суб’єктів правосвідомості // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Научный журнал. Серия «Юридические науки» Том 19 (58) N 3. – Симферополь: ТНУ им. В.И. Вернадського, 2006. - С. 277-289. 12. Дмитрієнко Ю.М. Міжфункціональна (різнолінійна) гносеологія девіантної правосвідомості у джерельній парадигмі девіацій синергетичного правосвітогляду // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Вип. 21. – Одеса: ОНЮА, 2002. - С. 68-75. 13. Дмитрієнко Ю.М. Сучасна академічна думка про правосвідомість // Право і безпека. Науковий журнал. – Т.5. – N 2. – Харків: ХНУВС, 2006. – С. 15-21. 14. Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М. ПЕРСПЕКТИВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ, КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ ЇХ ІСТОТНИХ АРТЕФАКТІВ, АРХЕТИПІВ ТА АКТУАЛЬНОЇ МЕТАМЕТОДОЛОГІЇ // І.В. Дмитрієнко, Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. – 2011. – № 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/ FP/2010-3/10djmmpr.pdf; Дмитрієнко Ю.М. Прямі ефекти девіантної правосвідомості: перша формула української правової ідіоми // Право і безпека. Науковий журнал. 2004/3'2. - Харків:НУВС, 2004. - С.11-18. 15. Дмитрієнко Ю.М. Українська законосвідомість – проблема чи панацея? (витоки, тенденції, перспективи) // Нова парадигма. Журнал наукових праць. Вип. 60. – Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. – С. 92-116. 16. Дмитрієнко Ю. М. Підходи до вироблення критеріїв визначення природного та неприродного становлення і розвитку української правової свідомості та культури / Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 305–318 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10djmctk.pdf,