Кривенцева Е.П., Кондратьєв В.О.

Контроль і нагляд за виконанням законів

у сфері боротьби з корупцією

Корупція є однією з найважливіших світових проблем, яка набула останнім часом особливої гостроти. Факти зловживань з боку держслужбовців, міліції, іншими правоохоронними та контролюючими органами, в нашій державі нерідко використовується у якості інструменту для досягнення різних політичних та особистих інтересів високопосадовців.

Серед основних напрямків подальшої боротьби з корупцією є усунення причин та умов корупції у сфері державної служби, поліпшення підготовки кадрів та чітка, цілеспрямована взаємодія у цьому питанні усіх силових органів.

Об’єктивні фактори корупції розвитку в Україні свідчать про те, що на сьогодні масштаби її поширення становлять загрозу національній безпеці. Отже, корупція створює суттєву небезпеку для життєдіяльності суспільства.

Провідними європейськими експертами проблеми корупції розглядаються, як безпосередній елемент злочинної діяльності у сфері економіки. На їх думку, корумпована діяльність – це не єдиний акт, а систематична, добре організована злочинна діяльність. Від неї страждає суспільство вцілому і кожен платник податків окремо.

Корупція негативно впливає на ефективність державного управління і порушує функціонування легальної економіки. Тому завдання боротьби з корупцією розглядаються нині як загальнодержавні та пріоритетні.

Таким чином, корупція - це протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення.

Ефективна боротьба з корупцією можлива лише за умов створення та реалізації належної системи законодавчого та організаційно-управлінського забезпечення здійснення реформ, спрямованих на попередження корупції та активну участь у них громадськості.

Незважаючи на вжиті останніми роками заходи щодо подолання корупції, досягти помітних зрушень у цій справі не вдається. Прояви корупційних діянь негативно позначаються на забезпеченні внутрішньої суспільної безпеки, національної безпеки держави та викликають постійну напругу в суспільстві.

Проведеними дослідженнями встановлено, що кількість людей, які дають хабарі, більше кількості людей, які беруть. Тобто, люди схильні давати хабарі навіть у тих ситуаціях, коли у них їх не вимагали. У зв’язку з цим, статистично дуже складно встановити кількість корупційних діянь і злочинів. Отже судити про стан корупції за цифрами складні, тому що це не розкриває її реальної масштабності. Але, як свідчать дослідження, видимий ріст корупції має місце в будь-якій країні світу при зміні політичної влади [1, с. 501–502].

Щодо окремих керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, то вони взагалі усунулись від виконання вимог законодавства про боротьбу з корупцією. Діяльність органів виконавчої влади, в тому числі правоохоронних, здійснюється без додержання принципу розподілу функцій і відповідальності. Підрозділи правоохоронних органів часто дублюють один одного, що призводить до неузгодженості та паралелізму в роботі.

У чинному законодавстві щодо боротьби зі злочинністю суттєвою проблемою є неузгодженість міри покарання за корупційні діяння, що дає можливість організованим корупціонерам взагалі уникати покарання. Через їхню неузгодженість втрачається головний профілактичний чинник - невідворотність покарання за злочин.

Слід звернути увагу на те, що без відповідних наукових кримінологічних обгрунтувань не можливо визначитися щодо стратегії і тактики профілактики корупції. Відсутня звітність щодо боротьби з корупцією. Потребують уточнення та узгодження статистичні показники роботи правоохоронних органів і судів. В практичній діяльності бракує методик економіко-правового аналізу тінізації та криміналізації економіки. Також при розгляді справ про корупціїні дії правоохранні суди допускають тяганину, що знижує оперативність і ефективність правосуддя, створює умови для здійснення державними службовцями корупційних діянь. Усе це дає можливість деяким посадовцям довго здійснювати свою протиправну корупційну діяльність, втягувати до неї нових учасників, і перш за все тих посадових осіб державних органів, які сумлінно виконують свій обов язок.

Одним з найважливіших чинників у боротьбі з корупцією є усвідомлення кожним громадянином своїх законних прав та інтересів і готовність відстоювати їх у встановленому законом порядку.

Ефективність боротьби з корупцією також неможлива без широкої участі громадськості. Для вирішення проблеми корупції на рівні держави та областей повинна бути розроблена комплексна програма на декілька років.

Важливим заходом щодо борьби корупцією може стати введення «Антикорупційної групи», яка б здійснювала контроль за реалізацією чинного законодавства з питань боротьби з корупцією забезпечення прав і свобод громадян у їх відносинах з органами державної влади, їх роботу з громадянами та їх об’єднаннями, з листами і зверненнями громадян. Для прозорої діяльності необхідно публікувати щоквартальні звіти про результаьт роботи «групи», оприлюднювати іх через пресу з метою їх публічного обговорення.

Особливу роль у цьому процесі повинні відігравати об’єднання громадян, представницькі органи влади та окремі громадяни. Форми і методи такої діяльності, а також запровадження обов’язкового реагування відповідних державних органів на повідомлення про факти корупційних діянь мають бути чітко визначені у чинному законодавстві.

Таким чином, на законодавчому рівні з метою запобігання та протидії корупції необхідно на законному рівні закріпити право, громадських організацій на здійснення запитів до органів державної влади, з метою отримання в установленому порядку інформації щодо їх діяльності, проведення громадськими організаціями незаледної (громадської) антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, рішень, програм, участь громадських організацій у відкритих парламентських слуханнях з питань запобігання та протидії корупції.

Необхідно забезпечити на законодавчому рівні правову підтримку журналістських та громадських розслідувань фактів корупції, а також формування громадських судів, надання громадськими організаціями обґрунтованих та своєчасних своїх висновків і пропозицій відповідним державним органам;

Також, через суб’єктів законодавчої ініціативи надавати можливість громадським організаціям виступити з ініціативами щодо запобігання корупції. Забезпечити гарантований державний захист осіб, які надають допомогу у боротьбі з корупцією.

Чітке визначення проблем боротьби з корупцією та ефективне використання шляхів їх рішення, дозволить покращити в Україні систему контроля у сфері боротьби з корупцією, що у свою чергу, приведе до зниження корупції та інших зловживань з боку посадових осіб органів дежавної влади та місцевого самоврядування.

Література

1. Орлов П.І., Волобуєв А.Ф., Осика М.І. та ін. Протидія економічній злочинності. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 568 с.

2. Закон України “Про боротьбу з корупцією”. – К., 1997 (зі змінами і доповненнями).

3. Закон України “Про державну службу в Україні”. – К., 1996 (зі змінами і доповненнями).

4. Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

5. Адміністративне право. Посібник / За ред. Смірнова С.А. – Харків, 2000.