Економічні науки/6.Маркетинг та менеджмент

магістр Павлоградський Д.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київський національний торговельно-економічний університет

Організаційно-економічна сутність ризику

В умовах зростаючої нестабільності бізнес-середовища підприємства надзвичайно важливого значення набуває проблема врахування ризику під час здійснення господарської діяльності.

Теоретичні та практичні аспекти проблеми управління ризиком досліджено в працях багатьох зарубіжних вчених, таких як І.Т. Балабанов, Т.  Бачкаї, В.П. Буянов, Г.Б. Клейнер, Е. Мушик, П. Мюллер, М. Пітерс, Л.М. Тепман, Е.А. Уткін, У. Шарп та інших, а також вітчизняних науковців – І.О. Бланка, В.В. Вітлінського, В.М. Гранатурова, М.П. Денисенка, С.М. Ілляшенка, О.Є. Кузьміна, Г.В. Лавінського, С.І. Наконечного, О.С. Олексюка, О.Л. Устенко, О.І. Ястремського та інших.

Актуальність теми даної статті пов’язана з подіями, які відбуваються у світовій та українській економіках протягом 2008 – 2010 р.р. Кризові явища спричинили зростання можливості настання багатьох ризиків для більшості господарюючих суб’єктів України, особливо малих та середніх підприємств. Для «боротьби» з ризиками, необхідно знати їх сутність; чинники, які їх спричиняють та сприяють їх поширенню; тобто, необхідно знати організаційно-економічну сутність ризику.

Але, з кожним роком з’являються все нові та нові визначення ризику, його класифікації, види, підвиди та ознаки. Каталізатором дослідження ризику та його характеристик, а також пошуку нових теорій та практичних підходів до управління ризиком, виступила світова економічна криза. Тому, існує необхідність у порівнянні та об’єднанні, дослідженні та аналізі старих та нових теорій щодо організаційно-економічної сутності ризику.

Важливою складовою частиною теорії та практики управління є оцінка та врахування ризику під час здійснення господарської діяльності підприємств. Основними джерелами ризику є зовнішня та внутрішня невизначеність (кон’юнктура ринку, непередбачувана поведінка споживачів та конкурентів тощо). В. В. Вітлінський визначає джерела ризику як чинники (процеси, явища), які спричиняють невизначеність, конфліктність.

У світовій економічній науці набули розвитку класична та неокласична теорії підприємницького ризику. В класичній теорії ризик ототожнюється з математичним сподіванням втрат, які можуть відбутися в результаті обраного рішення. Ризик розглядається як збитки, отримані внаслідок здійснення певного рішення. Так, Дж. Миль та Н.У. Сеніор в структурі підприємницького доходу виділяли відсотки, заробітну плату підприємця та плату за ризик (як відшкодування можливого ризику, пов’язаного з підприємницькою діяльністю). В класичній теорії підприємницький ризик ототожнюється з математичним сподіванням втрат внаслідок реалізації прийнятого рішення.

В 30-х роках минулого сторіччя А. Маршалл та А. Пігу розробили основи неокласичної теорії економічного ризику. Згідно з цією теорією підприємець, що діє в умовах невизначеності та прибуток якого є випадковою змінною, у своїй діяльності керується такими критеріями: розмір очікуваного прибутку та величина його можливих коливань. Розвитком неокласичної теорії вибору рішень на випадок ризику є запропонована у 40-х роках теорія очікуваної корисності Джона фон Неймана та Оскара Моргенштерна. Рішення суб’єкта полягає у виборі найкращої з доступних альтернатив, кожна з яких в умовах ризику може бути охарактеризована не єдиним значенням, а імовірнісним розподілом багатства, який людина отримує при виборі певного рішення. Несхильна до ризику людина завжди надає перевагу рішенню з гарантованим виграшем перед ризикованим рішенням з таким самим очікуваним виграшем. Для того щоб раціональні та несхильні до ризику інвестори вибрали більш ризиковані рішення, ці рішення повинні забезпечувати додаткові сподівані вигоди, тобто більшу сподівану дохідність. Різниця між ефективністю рішень з різним рівнем ризикованості є премією за ризик. Одною з центральних проблем сучасної економіки є дослідження закономірностей визначення премій за ризик. Першою в історії економічної думки спробою розв’язання цієї задачі є підхід, запропонований у 40-50-х роках Джоном Хіксом, Гаррі Марковіцем та Джеймсом Тобіном, який дістав назву сучасної теорії портфелю. Згідно з цим підходом ризикованість рішення характеризується величиною можливого відхилення фактичного результату від очікуваного. Ризик є вищим у випадку більшого можливого відхилення, він може вимірюватися єдиним показником – стандартним відхиленням, і при виборі рішення важливими є тільки два параметра – середня доходність і стандартне відхилення доходності фінансового активу. Теорія Марковіца та Тобіна є лише частковим випадком гіпотези очікуваної корисності. Автори теорії обґрунтували ще один важливий висновок теорії портфеля: розподіл ресурсів між різними напрямами використання – диверсифікація – дозволяє зменшувати ризикованість рішення.

У сучасній економічній літературі не має однозначного визначення ризику. В науковій літературі існують різні підходи щодо розуміння змісту поняття “ризик”. Це пояснюється тим, що ризик – складне багатоаспектне явище, яке має безліч відмінних одна від одної реальних основ.

У найбільш загальному вигляді під ризиком в економіці розуміють ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом.

Поняття ризику пов’язане з поняттям небезпеки. Ризик є одним із видів небезпеки, пов’язаної з політичною, соціальною та економічною діяльністю людей, яка реально усвідомлюється, ймовірнісно оцінюється та забезпечена ресурсами для мінімізації її наслідків.

В економічній літературі часто ризик визначають як дію, що виконується в умовах вибору, коли в разі невдачі існує можливість опинитися в гіршому становищі, ніж до вибору. Ризиком також вважають діяльність, пов’язану з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі, відхилення від мети.

У сучасній інтерпретації під ризиком розуміють також можливість відхилення від цілей, заради яких приймалося рішення.

Існують не лише різні погляди щодо розуміння змісту поняття “ризик”, а й різні підходи щодо оцінок об’єктивного і суб’єктивного характеру його. Прихильники об’єктивної концепції вважають, що ризик – це завжди загроза появи неприємних наслідків, щодо яких невідомо, настануть вони, чи ні. Суб’єктивна концепція зорієнтована на суб’єкт дій, враховує можливі наслідки, вибір варіантів поведінки, що тягне за собою накладення відповідних обов’язків чи уникнення їх. В літературі переважає погляд, згідно з яким ризик є суб’єктивно-об’єктивною категорією.

Виходячи з принципів системного аналізу В.В. Вітлінським запропоновано визначення ризику як економічної категорії, яка відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб’єктами економічних відносин об’єктивно наявних невизначеності й конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обтяжені можливими загрозами і невикористаними можливостями.

Найбільш повну характеристику містить визначення, згідно з яким ризик є економічною категорією в діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаною з подоланням невизначеності, конфліктності в ситуаціях оцінювання, управління, неминучого вибору. Він має діалектичну об’єктивно-суб’єктивну структуру. Оцінка ризику є багатовимірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, можливу невдачу (збитки) з урахуванням впливу контрольованих (керованих) і неконтрольованих (некерованих) чинників, прямих і зворотних зв’язків. Економічний ризик існує через об’єктивні економічні категорії конфліктності та невизначеності, відсутність повної інформації, неможливість здійснення точного прогнозу щодо цілого ряду параметрів економічних об’єктів та процесів, що аналізуються. Суть ризику визначають три характерні властивості: суперечливість (конфліктність), альтернативність, невизначеність.

Ризик існує тільки за умови можливості активного управління, прийняття рішень. Залежно від ситуації альтернативність має різний ступень складності і може долатися в різні способи.

Невизначеність характеризується множиною значень параметрів, яка в різних літературних джерелах має назву множини станів, випадків, альтернатив, елементарних подій, елементарних випадків, зони невизначеності. Вона є фундаментальною характеристикою недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Це, зокрема, невичерпне чи недостовірне (неточне) знання щодо різноманітних параметрів у майбутньому, породжене різними причинами, передусім невичерпною й недостовірною інформацією щодо умов реалізації рішення, зокрема пов’язаних із цим рішенням вигод і витрат, відсутністю чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, а також багатокритеріальністю.

Причини виникнення невизначеності у господарській діяльності дослідники об’єднують у кілька основних груп:

1. Недетермінованість процесів, які відбуваються у суспільстві загалом і в економічній діяльності зокрема. При цьому недетермінованість є наслідком відсутності можливості щодо вичерпного передбачення і прогнозування цих процесів.

2. Відсутність повної інформації про планування поведінки суб’єкта ринкової діяльності або її суб’єктивний аналіз.

3. Вплив суб’єктивних чинників на результати аналізу (рівень кваліфікації робітників, що проводять аналіз, розмір часового простору масиву, що аналізується тощо).

Існує кілька підходів до класифікації невизначеності. Найбільш широко застосовується поділення невизначеності виходячи з ймовірності: повна визначеність; повна невизначеність; часткова невизначеність.

Повна визначеність означає 100% впевненість суб’єкта підприємницької діяльності в отриманні певного результату, повна невизначеність, навпаки, характеризується близькою до 0 прогнозованістю результатів. Практичний характер має вивчення часткової невизначеності, коли імовірність настання та ступінь його прогнозованості знаходиться в інтервалі від 0 до 1.

Залежно від способу визначення ймовірності випадків, розрізняють два типи невизначеності. Статистична невизначеність має місце, якщо можна визначити частоти випадків, які розглядаються як наближення до ймовірностей, та нестатистична невизначеність — у випадку, коли події повторюються нечасто, або взагалі не спостерігались, і можлива їх реалізація лише у майбутньому .

Невизначеність в управлінні підприємством з точки зору якості інформації може виникати на етапі:

- збирання інформації;

- аналізу інформації;

- прийняття управлінського рішення на підставі зібраної та проаналізованої інформації.

Фактор невизначеності є необхідною умовою виникнення ризику. Наявність невизначеності в діяльності суб’єктів господарювання, або ж імовірнісний характер подій, пов’язаних з функціонуванням усіх елементів ринку, обумовлює виникнення ризиків. При цьому ризик є одним із способів подолання невизначеності.

В літературі, присвяченій вивченню теорії ризику, розглядається багато причин виникнення невизначеності, серед яких в можна виділити основні:

- спонтанність природних процесів і явищ, стихійні лиха;

- випадковість;

- наявність антагоністичних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів;

- імовірнісний характер науково-технічного прогресу;

- неповнота інформації про об’єкт.

В діяльності фірми у загальному вигляді ризик виникає з таких причин:

- непередбачувані зміни зовнішнього середовища, які можуть вплинути на діяльність підприємства (зміни цін, податкового законодавства, зміни валютного курсу, зміни соціально-політичної ситуації та ін.);

- зміни взаємовідносин підприємства з контрагентами, внаслідок чого відбудуться зміни досягнутих раніше домовленостей;

- зміни всередині самого підприємства, або інші причини внутрішнього походження (низький рівень кваліфікації персоналу, вихід з ладу основних виробничих фондів та ін.);

- зміни, що відбулися внаслідок науково-технічного прогресу.

Залежно від специфіки діяльності підприємства ризики мають особливості, визначені, зокрема, розмірами організації, що зумовлює необхідність дослідження ролі та значення малих підприємств, а також тенденцій їх розвитку в сучасній економіці.

Література

1. Вітлінський В. В. Економічний ризик [Текст]: ігрові моделі: [навч. посіб.] / В. В. Вітлінський, П. І. Верчено, А. В. Сігал, Я. С. Наконечний]; за ред. В. В. Вітлінського. – К. : КНЕУ, 2002. – 446 с.

2. Ульяницька О. Проблеми визначення організаційно-економічних форм малого бізнесу в сучасних умовах його розвитку [Текст] / О. Ульяницька // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 8. – С.66–76.

3. Стандарты управления рисками//Финансовая консультация, 2006. - №15 - 16. – С.4-9.

4. Введение в управление рисками//Финансовая консультация, 2006. -№15-16.– С.10-14.

5. Шестопалов Б.Б. Теоретичні основи управління ризиками виробництва//Економіка & держава, 2005. - №12. – С.60-64