Єгоркіна Т.О., Звягінцева Г.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім.М.Туган-Барановського

Проблеми бюджетного фінансування соціальної сфери

Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім’ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що формування в Україні ринкових засад господарювання та необхідність забезпечення громадян країни належним рівнем суспільних послуг вимагають побудови ефективної системи соціальних гарантій населення.

Розробкою даної проблеми займалися такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як: Омелянович Л.О., Василик О.Д., Ковальчук Т.Т., Бондарук Т.Г., Полозенко Д.В., Кузьминчук Н.В., Проноза П.В.

Мета даної статті полягає у розгляді основних проблем фінансування соціальної сфери в Україні і розробки заходів щодо їх вирішення.

Згідно Закону України «Про основні напрямки соціальної політики» в Україні пріоритетами соціальної політики визначені:

· створення умов для забезпечення достатнього рівня життя населення;

· розвиток трудового потенціалу, народонаселення;

· формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів;

· проведення пенсійної реформи;

· надання адресної підтримки незахищеним верствам населення;

· всебічний розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення [1,с.64].

Загальною проблемою бюджетного фінансування соціальної політики є декларативність та нормативна непридатність більшості положень законодавства до впровадження в життя. Проголошення соціальних прав громадян та систематичне їх недотримання серйозно підриває і без цього хиткі основи правової держави, яка у своїй політиці повинна керуватися принципом верховенства права.

Фінансування соціальної політики в Україні становить 6,1% ВВП, або 27,3% від доходів бюджету [2,c.2]. Проблема бюджетного недофінансування соціальної політики залишається найбільш гострою. Недофінансування основних напрямів соціальної політики, що передбачають наявність бюджетного забезпечення — складає близько 15% номінального ВВП [2,c.2].

У сфері бюджетного забезпечення здійснення соціального захисту та соціального обслуговування найголовнішою проблемою залишається низький рівень визначених розмірів соціальних виплат, за якими надається допомога. Затверджені розміри різних виплат коливаються від 12 до 50 відсотків від рівня прожиткового мінімуму. Найнебезпечнішим є застосування стандарту в 1/5 прожиткового мінімуму для призначення допомоги залежним категоріям громадян та малозабезпеченим сім'ям. У фінансуванні системи охорони здоров'я не з'ясованою залишається проблема зміни пріоритетів фінансування основних рівнів системи. Як і в системі освіти, не забезпечується належний рівень оплати праці відповідно до вимог чинного законодавства та міжнародних норм [2, с.4].

З огляду на неминучу інтегрованість соціальної політики у загальну стратегію соціально-економічних перетворень, при її розробці слід виходити і з наявності низки загроз, які випливають із сучасного соціально-демографічного становища України. Серед таких загроз: погіршення демографічної ситуації і стану генофонду;падіння життєвого рівня значної частини населення, посилення майнового розшарування суспільства; зростання розриву між реальною вартістю робочої сили та джерелами її відшкодування; низькі платоспроможний попит населення та рівень споживання; значне та тривале безробіття; звуження прошарку населення з середніми доходами як потенційної опори соціально-економічної стабільності в країні; соціальна незахищеність непрацездатних та пенсіонерів, занепад установ соціальної сфери, обмеження доступу до системи охорони здоров’я, освіти та культури, погіршення на цій основі фізичного та духовного здоров’я особи, сім’ї, суспільства; некерований відплив за межі держави інтелектуальних та трудових ресурсів.

За таких умов можна виділити наступні напрямки подолання цієї проблеми:

· підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;

· збільшення доходів від трудової діяльності;

· соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу;

· запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

· соціальну підтримку сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;

· поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення;

· моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Таким чином, реалізація реформ у сфері соціального страхування сприятиме в перспективі перерозподілу часток платежів у страхові фонди від роботодавців і застрахованих осіб, знизить податкове навантаження на підприємців, стимулюватиме безробітних громадян до працевлаштування, дозволить розвивати систему платних послуг в сфері освіти і охорони здоров’я, страхової медицини. Такі взаємозв’язки необхідно враховувати під час розробки єдиної державної політики щодо реалізації визначеного стратегічного курсу соціально-економічного розвитку України.

Література:

1. Полозенко Д.В. Видатки бюджету на розвиток людського капіталу// Фінанси України.-2006.-280с.

2. «Часопис ПАРЛАМЕНТ» №3/2009.

3. «Влада і суспільство» 31 серпня 2009.