Экономические науки / 12. Экономика сельского хозяйства

К.е.н. Кравцова А. М., студ. Маланчук Я. А.

Вінницький національний аграрний університет

ЛІЗИНГ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ АПК

Лізингові операції і їх роль при фінансуванні інвестиційної діяльності аграрних підприємств підвищується з кожним роком. Лізингові операції використовують різні підприємства по-різному. Одні підприємства впроваджують лізингові операції для скорочення податкового навантаження, інші − для управління довгостроковими виробничими капіталовкладеннями підприємства, треті − для спрощення взаєморозрахунків й скорочення комерційного ризику. У будь-якому випадку використання лізингових операцій в інвестиційній діяльності підприємств має стратегічний характер.

Світовою і вітчизняною наукою, економічною практикою накопичений певний досвід управління лізинговими операціями. Проте недостатня увага надається способам управління лізинговими операціями, формуванню їх системи на підприємстві, розвитку інвестиційних можливостей лізингу та використанню лізингових проектів як механізму управління довгостроковими виробничими капіталовкладеннями аграрних підприємств. Тому глибоке наукове опрацювання інвестиційних можливостей лізингових операцій в сучасних умовах, розробка практичних і теоретичних основ їх розвитку та впливу на стан інвестиційного потенціалу підприємста є актуальними і практично важливими завданнями [1].

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингова компанія зобов’язана придбати те устаткування і у тих постачальників, яких вказав лізингоотримувач. Він сам несе відповідальність за свій вибір, хоча в договорі фінансової оренди можна довірити цей вибір лізингової компанії (тоді до неї переходить і відповідальність). Як тільки техніка поступить орендареві, він має право пред’являти претензії постачальникові відносно її якості, комплектності, термінів постачання, не дивлячись на те, що між постачальником і лізинговою компанією є окремий договір купівлі-продажу.

Механізм функціонування лізингу полягає в тому, що лізингодавець укладає або два договори − про лізинг із виробником сільськогосподарської продукції і контракт із постачальником на закупівлю устаткування, або тристоронній договір, де у стосунки між лізингодавцем і лізингоотримувачем втручається посередник у вигляді дилерської служби. Вибір машин і їх приймання здійснюється безпосередньо виробником сільськогосподарської продукції. Він же, як правило, обирає постачальника. Лізингова компанія виплачує вартість устаткування. Протягом обумовленого терміну виробник сільськогосподарської продукції сплачує їй орендну плату, що містить витрати на придбання техніки й інші витрати, а також прибуток підприємства [2].

За даними дослідження Проекту «Розвиток лізингу в Україні», що здійснюється за фінансової підтримки Агенства міжнародног розвитку та співробітництва (EVD), упродовж 2004–2007 рр. популярність лізингу в Україні як альтернативного фінансового інструменту суттєво зросла. Протягом 2006–2007 рр. кількість лізингових компаній збільшилася на 38 % за рахунок впливу таких факторів: зростання зацікавленості у лізингу з боку іноземних банків, що увійшли на український ринок минулого року; зростання обізнаності щодо лізингу серед широкої громадськості та державних службовців; швидкий розвиток фінансових ринків України, а також кращий доступ до кредитних ресурсів. Загальна вартість портфелю лізингових угод зросла приблизно на 529,6 %, тобто з 716 млн. дол. США на 1 січня 2007 р. до 3 792 млн. дол. США на 1 січня 2008 р. Кількість працівників у лізинговій індустрії також збільшилась на 34 %, та складає майже 1900 чоловік [3].

Ринок лізингу набуває стабільності, що підтверджується в тому числі і фактом значного зростання, в середньому по ринку, частки довгострокових лізингових угод (3–5 років), і, відповідно, зменшенням частки лізингових угод з коротким терміном дії. Співвідношення «лізинг / ВВП» виросло з 0,63 % в 2006 р. до 2,6 % в 2007 р. Співвідношення «лізинг / капітальні інвестиції» збільшилось з 2,7 % до 8,8 %. У 2007 р. кількість лізингових компаній, що систематично надавали лізингові операції в Україні збільшилася на 38 % у порівнянні із попереднім роком ( з 65 до 90 компаній). В порівнянні з попередніми роками спостерігається тенденція збільшення частки банків та небанківських фінансових установ серед власників лізингових компаній.

Лізингова діяльність, яку підтримує держава, спрямована на оновлення матеріально-ресурсного потенціалу, на розвиток конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва. Державна підтримка технічного забезпечення аграрного сектору економіки України здійснюється через фінансування з державного бюджету придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу через НАК «Украгролізинг». Попит на їх послуги достатньо високий. На надання аграріям сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу на початку 2009 р. було передбачено виділити 153 млн. грн. бюджетних коштів, а у березні цю суму збільшено ще на 420 мільйонів зі стабілізаційного фонду [3].

Зазначимо, що лізинг має ряд унікальних особливостей, корисних для сільськогосподарських виробників: кредитування в формі машин і обладнання, на відміну від грошового кредиту, зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно виступає в якості застави; лізинг передбачає 100-процентне кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дає можливість без різкого фінансового навантаження поновлювати виробничі фонди; умови лізингової угоди більш гнучкі, в порівнянні з кредитом, так як надають можливість двом сторонам обрати вигідну схему виплат; лізингове майно не знаходиться на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно; лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижується оподаткування прибутку.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних засобів й відкриває широкий доступ користувачам до передової техніки і технологій. По-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів у формі машин і обладнання. По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінансових установ, що знаходяться безпосередньо в Україні. По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності.

В Україні, незважаючи на зазначені складності, закріпилися позитивні тенденції динамічного розвитку лізингу як важливого інвестиційного інструмента в системі агропромислового комплексу. Такий аналіз дозволяє визначити перспективи формування лізингових відносин у АПК і обгрунтувати основні напрями їх удосконалення. На сучасному етапі лізингова діяльність у нашій державі знаходиться на початку свого розвитку, тому існує нагальна необхідність визначення нових можливих умов розвитку економіки України, і в тому числі за рахунок становлення лізингових відносин [4].

Таким чином, оновлення техніки та технологій за допомогою механізму лізингу дозволить: розвинути малий та середній бізнес, сільське господарство, соціальну сферу та інші види діяльності, забезпечити високі темпи економічного зростання країни; збільшити обсяги вітчизняної конкурентоспроможної продукції, що відповідає вимогам споживчого ринку та сучасним екологічним вимогам; суттєво підвищити продуктивність та наростити обсяги виробництва; впровадити ресурсозберігаючі технології, зменшити енергоємність та матеріалоємність виробництва; підняти екологічну та технічну безпеку виробництва, покращити умови праці; збільшити рівень зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць в галузях, що будуть оновлювати основні засоби через лізинг; підвищити матеріальний рівень забезпечення працівників через зростання середньої заробітної плати в галузі; розширити податкову базу та збільшити бюджетні надходження[5].

На нашу думку, основними чинниками, що стримують розвиток лізингу в Україні, є: недосконалість законодавчого забезпечення; недостатня інтеграція у міжнародне законодавче поле щодо лізингу; несприятливий податковий клімат; обмеженість можливостей залучення коштів для фінансування лізингових операцій; недосконалість структури джерел фінансування лізингових операцій; недостатня фінансова стійкість лізингодавців; недостатній розвиток та обмежене використання інфраструктури ринку лізингу (бюро кредитних історій, реєстр обтяжень рухомого майна; реєстр обтяжень нерухомого майна, механізми страхування фінансових ризиків тощо); недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низький рівень обізнаності з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу.

Література:

1. Шкуратов О. І. Лізинг як інвестиційний інструмент управління розвитком аграрних підприємств / О. І. Шкуратов // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. − № 1. – С. 16–20.

2. Колбасін Ю. О. Фінансовий лізинг як джерело формування основних засобів аграрних підприємств / Ю. О. Колбасін //АгроСвіт. – 2007. − № 9. – С. 20–24.

3. Сичова М. О. Оновлення матеріально-технічної бази сг-підприємств через механізм фінансового лізингу / М. О. Сичова // Агросвіт. – 2009. – № 11. – С. 31–33.

4. Шкуратов О. І. Особливості розвитку лізингових відносин у системі АПК України / О. І. Шкуратов // Економіка АПК. – 2008. – № 5. – С. 33–37.

5. Шпикуляк О. Г. Роль лізингу у розвитку аграрного підприємництва / Шпикуляк О. Г. // АгроСвіт. – 2008. – № 23. – С. 2−5.