Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

Боянецька М.І, Мунтян А.І

Науковий керівник: Заєць К.Д.

Буковинська державна фінансова академія

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

В данной статье рассмотрены особенности функционирования рынка труда в Украине, а также проблемы и необходимость государственной регуляции социальных процессов. Обобщены приоритетные направления государственной политики в системе функционирования рынка трудовых ресурсов.

Економічна ситуація в країні потребує передумов для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.

Актуальність дослідження ринку праці полягає у наявності сьогодні в Україні тих суспільно-економічних процесів, які сприяють зростанню соціальної напруги з приводу майнової нерівності.

Дослідження ринку праці здійснювалося багатьма економістами, серед них виділимо К. Булкіна, Б. Данилишина, А. Бувалову. В умовах постійних коливань макроекономічної ситуації необхідність вивчення поточного стану ринку праці підвищується.

Ринок праці – це взаємодія попиту на робочу силу та пропозиції праці. Попит на робочу силу визначається: рівнем заробітної плати, попитом на товари і послуги, технічною оснащеністю праці, технологією виробництва. Пропозиція робочої сили визначається такими факторами: рівнем заробітної плати, рівнем добробуту суспільства, віковою структурою населення, його освітнім і культурним рівнем та традиціями, впливовістю профспілок. Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї або іншими словами безробіття – ситуація тимчасової незайнятості частини працездатного населення. У абсолютному вираженні ця ситуація характеризується чисельністю працездатного населення, що не має роботи і знаходиться в стані її пошуку; відносними показниками: рівнем безробіття, нормою безробіття, що визначається процентним співвідношенням загального числа безробітних до чисельності сукупної робочої сили, а також коефіцієнтом зайнятості, що розраховується як процентне співвідношення загальної кількості безробітних до загальної чисельності населення. Безробіття існує в таких основних видах: фрикційне, інституційне, структурне, сезонне та циклічне.

Розглянемо динаміку основних показників ринку праці в Україні за 2000-2009 роки (табл. 1)[4].

Таблиця 1

Показники ринку праці в Україні за 2000-2009 роки

Роки	Безробітне населення працездатного віку			Середньо місячна заробітна плата
				номінальна		реальна
	в середньому, тис. осіб	у % до попереднього періоду	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи	гривень	у % до прожиткового мінімуму для працездатних осіб	у % до попереднього року
2000	2630	100,0	12,4	230	80	100,0
2001	2440,3	92,8	11,7	311	94	119,3
2002	2128,6	87,2	10,3	376	103,1	118,2
2003	1994	93,7	9,7	462	126,6	115,2
2004	1888,2	94,7	9,2	590	152,5	123,8
2005	1595,2	84,5	7,8	806	178	120,3
2006	1513,7	94,9	7,4	1041	206,1	118,3
2007	1416,7	93,6	6,9	1351	237,9	112,5
2008	1424	100,5	6,9	1806	270	106,3
2009	1956,6	137,4	9,6	1906	256,2	90,8

З табл. 1, що з 2000 року до 2007 року рівень безробіття поступово зменшувався, так якщо в 2000 році рівень безробіття працездатного населення становив 12,45, то в 2007 році – 6,9%. В умовах розгортання кризи економіки у 2008 році рівень безробіття не знизився, а становив також 6,9%, тобто рівень 2007 року. Це пояснюється тим, що підприємства зменшували заробітну плату працівників або впроваджували додаткові відпустки з метою збереження робочого місця. Підтвердженням цьому є зменшення приросту реальної заробітної плати населення у 2008 році, а у 2009 році взагалі зменшення реальної заробітної плати, що пояснюється інфляційними процесами в економіці, тобто ціни зростають швидше, ніж доходи населення. Крім того, у 2009 році в умовах підвищеної фінансової напруги рівень безробіття зростає і становив 9,6%. Узагальнимо наочно приросту безробіття та реальної заробітної плати на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка безробіття та реальної заробітної плати в Україні

Як видно з рис. 1 до 2008 року реальна заробітна плата збільшувалася, а рівень безробіття знижувався, що свідчило про баяніст економічного зростання. З 2008 року ситуація змінилася, тобто різко зріс рівень безробітних за умови зменшення реальної заробітної плати. Тобто ринок праці зазнав двох втрат одночасно.

Отож, ринок праці зазнав двох основних втрат в умовах фінансової кризи економіки:

- зменшення реальної заробітної плати;

- збільшення рівня безробіття.

У 2010 році ситуація на ринку праці починає дещо вирівнюватися.

У січні 2010 року чисельність людей, які звернулися до центрів зайнятості, зменшилась, порівняно з груднем 2009 року, на 129,3 тис. осіб і становила 157,5 тис. осіб.

Крім того, уповільнились темпи зменшення кількості вакансій. Якщо наприкінці 2009 року кількість вакансій, заявлених роботодавцями в службу зайнятості, в середньому за добу скорочувалась на 2 тисячі, то наприкінці січня 2010 року – лише на 500 одиниць. У лютому кількість актуальних вакансій у базі даних державної служби зайнятості майже не змінюється [5].

Державна служба зайнятості здійснює всі заходи сприяння зайнятості, передбачені чинним законодавством. Виплата допомоги по безробіттю здійснюється у повному обсязі, без затримок.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб становить 500 гривень; для незастрахованих – 360 гривень.

Навіть у наявних умовах у січні 2010 року державною службою зайнятості було працевлаштовано 39,3 тис. осіб, 40,3 тис. безробітних проходили профнавчання (під безпосереднє замовлення роботодавців), брали участь в оплачуваних громадських роботах – 10,1 тис. осіб. Тобто, в умовах економічної напруги держава здійснює регулювання ринку праці з метою покращення соціальної ситуації в країні [3].

Необхідно відмітити, що в умовах кризи економіки державне регулювання ринку парці посилюється.Пріоритетність державної політики, спрямованої на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ, видається безсумнівною, зважаючи як на важливість цього процесу для підтримання соціальної та політичної стабільності, так і на необхідність збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації.

На відміну від попередніх років соціальні пріоритети мають бути реалізовані в умовах негативних показників економічної динаміки, що спонукає до концентрації ресурсів та зусиль навколо найсуттєвіших напрямів. Відтак пріоритетами найближчого періоду мають стати[2]:

- розробка Державної програми попередження масового звільнення працівників підприємств;

- розробка системи заходів, що стимулюють перехід робітників на вакантні місця в інших підрозділах підприємства (організації), в тому числі – інших населених пунктах та регіонах країни; спрямовані на скорочення робочого дня без зменшення чисельності робітників; впровадження інших гнучких форм зайнятості;

- вдосконалення інструментарію заохочення населення України до самозайнятості, запровадження комплексу стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки шляхом зменшення загального оподаткування фонду заробітної плати до 20-25 %, розширення повноважень місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць;

- запровадження практики угод між підприємствами та регіональними центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування працівників, вивільнених внаслідок запровадження підприємствами технологій, які підвищують продуктивність праці та вимагають зменшення чисельності зайнятих;

- впровадження системи заходів щодо утворення на підприємствах цільових фондів зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;

- сприяння підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювання створення робочих місць на селі,

- сприяння переселенню безробітних громадян та членів їх родин до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;

- впровадження розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування (в тому числі – за кордоном, на основі укладення відповідних міждержавних угод);

- внесення до Державного бюджету України на 2009 рік змін щодо запровадження громадських робіт загальнодержавного значення, фінансованих коштами як державного бюджету, так і централізованих позабюджетних фондів.

Держава повинна врегулювати рівень безробіття. починаючи з законодавчої основи.

З 13 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 25.12.2008 року №799-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення»[5].

Закон спрямований на збереження кадрового потенціалу підприємств, недопущення зростання рівня безробіття та забезпечення соціальних гарантій громадян. Передбачено створення ефективного механізму підтримки працівників, які опинилися під загрозою вивільнення, та визначення джерел для покриття дефіциту бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в 2009-2010 роках.

Цим Законом передбачається внесення змін до законів України „Про зайнятість населення”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про державну податкову службу в Україні” та „Про особисте селянське господарство”.

Новий Закон, зокрема, передбачає:

– запровадження заходів з профілактики настання страхових випадків;

– виплату допомоги по частковому безробіттю;

– збалансування бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

– розширено коло осіб, які підлягають страхуванню на випадок безробіття;

– організація загальнодержавних оплачуваних робіт тощо.

Отож, завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Булкін К.Український ринок праці: хто і що на ньому купує та продає?// Дзеркало тижня. –- № 45 від 03.11.2008 року.

2. Данилишн Б. Економіка України: ризики розвитку та ключові напрями мінімізації впливу світової фінансової кризи//[http://www.me.gov.ua]

3. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України//[http://www.kmu.gov.ua].

4. Офіційний сайт Державного Комітету Статистики України //[http://www.ukrstat.gov.ua].

5. Офіційний сайт Державної служби зайнятості//[http://www.dcz.gov.ua].