Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

Гриненко А.В.

Національний гірничий університет

Мотиви розвитку корпорацій в сучасних умовах

Зростаючий рівень міжнародної конкуренції змушує суб’єктів господарювання шукати шляхи об’єднання потенціалів і співробітництва в боротьбі за виживання або ринкове співробітництво. Зміни, що відбулись у суспільно-економічній системі за останні роки, спричинили істотні перетворення в організації господарської діяльності та появу нових типів корпорацій. Особливої актуальності набуває розвиток економіки України на інноваційних засадах, який передбачає структурну перебудову діючих відкритих акціонерних товариств (корпорацій) відповідно до сучасних світових тенденцій організаційного розвитку та з урахуванням особливостей ринкових перетворень у країні. Створення великих, високотехнологічних корпоративних структур шляхом укрупнення існуючих корпорацій має ряд досить вагомих переваг у порівнянні з підприємствами малого і середнього бізнесу та відіграє значну роль у формуванні ефективності структури національної економіки та у посиленні економічної і науково-технічної інтеграції. Великі корпорації сприяють стійкості економічного співробітництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, координації діяльності промислових структур за допомогою засобів внутрішнього управління фірми, що у свою чергу обумовлює необхідність дослідження механізму корпоративного управління.

Початком формування корпоративних відносин визначають масштабне здійснення в Україні безкоштовної приватизації, яка привела до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей, характерною рисою яких є домінуюча роль акціонерів. У світовій практиці приватизація розглядається не тільки як ефективний інструмент здійснення структурної перебудови економіки, підвищення рівня ефективності функціонування підприємств, але і як джерело надходження додаткових коштів до державного бюджету з метою наступного їх використання у сфері соціальних питань та реформування економічного потенціалу держави. Однак на практиці вітчизняних підприємств такий підхід не завжди сприяє стимулюванню більш ефективної роботи корпорації. Досвід роботи приватизованих підприємств доводить, що на шляху ефективної співпраці всередині корпорації стоїть об’єктивний конфлікт між менеджментом підприємств та його акціонерами. Щоб розібратися у суперечках, які виникають під час управління корпорацією, треба більш детально розглянути типові для українських підприємств групи акціонерів.

По-перше, це держава. У державній власності сьогодні закріплюються пакети акцій розміром 50%+1 акція та 26%+1 акція (головним чином це стосується стратегічно важливих підприємств). Отже, держава намагається залишитися основним власником підприємств або впливати на прийняття найбільш важливих рішень. Державні частки, що є надлишком над розмірами цих пакетів, продаються приватним інвесторам. Другу групу, яка на відміну від держави-акціонера присутня зараз на всіх приватизованих ВАТ, становлять керівники підприємств. Головний інтерес представників цієї групи полягає у збереженні своїх посад і влади всередині акціонерного товариства. Наявність влади для багатьох керівників має набагато більше значення у порівнянні зі, скажімо, одержанням дивідендів за акціями. До третьої групи увійшли працівники підприємства. Її представники ставали власниками акцій «рідних» об’єктів із декількох причин. Серед них: бажання стати співвласником корпорації та отримувати дивіденди за акціями; пропаганда чи тиск керівників підприємств, які погрожували працівникам приходом зовнішнього інвестора, що може бути небезпечним для товариства; перебування на підприємстві колективу орендарів, який здійснював оренду підприємства з правом викупу; відсутність кваліфікації для оцінки можливостей інших підприємств. Ця група практично позбавлена самостійності, що спричинено некомпетентністю та залежністю від керівництва корпорації [1]. Серед інших акціонерів вітчизняних корпорацій у першу чергу треба виділити стратегічних інвесторів, які цілком свідомо купували значні пакети акцій з метою отримання контролю над підприємством.

У зв’язку із можливими зловживаннями з боку інших груп, дрібні акціонери не мають можливості реально впливати на роботу підприємств. Проте існують й інші чинники, що заважають нормальному розвитку корпорацій. До них слід віднести закритість фондового ринку щодо отримання повної інформації про емітентів акцій. Відсутність відкритої інформації про власників акцій не дає можливості адекватно реагувати на зміни ситуації у структурі власників, узгоджувати свою політику у ході підготовки акціонерних зборів. Також на ринку залишається цілком реальна можливість отримати акції у володіння іншим шляхом, ніж купівля-продаж, наприклад, способом взяття зобов’язань налагодити роботу об’єкта. Проте обіцянки не завжди втілюються у життя. Так, останнім часом набуло поширення вилучення майна підприємства у податкову заставу з подальшим його розпродажем за безцінь [1].

Однак в останні два-три роки спостерігається швидкий перехід від приватизаційної лихоманки до еволюційних підходів структурного розвитку корпорацій. Це відбувається шляхом формування на базі окремих акціонерних товариств багаторівневих корпоративних структур, з використанням механізмів злиття, поглинання та придбання контрольного пакету акцій.

Слід відзначити, що головний мотив структурної перебудови промислових корпорацій полягає у прагненні отримати і посилити синергетичний ефект, коли сукупний результат взаємодоповнюючої дії активів двох або декількох господарюючих суб’єктів перевищує суму результатів їх окремих дій. Ефект синергізму та вміння ним керувати є специфічною конкурентною перевагою, яка реалізується на рівні всієї корпоративної структури і в останньому підсумку виявляється у зниженні рівня витрат або придбанні продукцією унікальних властивостей. При інтеграції підприємств відбувається підвищення ефективності діяльності за рахунок спільного використання ресурсів, ринкової інфраструктури або сфер діяльності [2].

В цілому вигода залежатиме від того, наскільки вдалося поліпшити поєднання властивостей цілісності і відособленості реорганізованої виробничої системи.

Досягнення вигоди за рахунок поліпшення системних властивостей відоме як ефект синергізму: в даному випадку це – ефект від об’єднання компаній, який полягає в тому, що вартість компанії, що утворилася в результаті об’єднання, перевершує вартість її частин (за принципом: 2 + 2 = 5, точніше 2 + 2 + ефект синергізму = 5). У фінансовому менеджменті одержану від цього ефекту вигоду називають операційною економією. Крім ефекту синергізму об’єднання компаній може привести до отримання економії за рахунок масштабу (скорочення постійних витрат у виробництві). Такий ефект існує також при обертанні продукції та її обслуговуванні у споживача. Основна ідея економії за рахунок масштабу полягає в тому, щоб виконати більший об’єм роботи без збільшення потужностей і чисельності працівників. Проте економія за рахунок масштабу обмежена. Однак існуючий підхід до пояснення загального синергетичного ефекту не враховує вплив чинника синергії залежно від типу структурної перебудови промислових корпорацій, що потребує додаткової розробки відповідного методичного інструментарію.

Таким чином, структурна перебудова акціонерних товариств промисловості на результати їх діяльності дозволяє зробити такі висновки: найкращі кінцеві результати мають ті акціонерні товариства, які в процесі структурної перебудови досягли оптимального співвідношення вертикальних і горизонтальних зв’язків в організаційній структурі; пріоритетними напрямами розвитку виробників промислової продукції є орієнтація на досягнення ефекту економії за рахунок збільшення масштабів виробництва та формування інтегрованих господарських структур.

Література:

1. Румянцев С. А. Українська модель корпоративного управління: становлення і розвиток. — К.: Знання, КОО, 2003. — 149 с.

2. Синергия слияния // Ресурсы, информация, снабжение, конкуренция. — 2004. — №3. — С. 32–36.