Экономические науки/10. Экономика предприятия.

Бобошко О.А., Шпак Ю.В.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Україна

Підходи до визначення сутності ресурсного потенціалу підприємства

Забезпечення конкурентоспроможності та реалізації конкурентних переваг суб’єктів господарювання в умовах розвитку ринкової економіки в Україні тісно пов'язане з процесами раціонального формування й ефективного використання ресурсного потенціалу. У зв'язку з цим вимагають теоретичного й практичного розв’язання проблеми стратегічного і тактичного управління ресурсами як єдиної підсистеми в економіці підприємства. Прийняття обґрунтованих управлінських рішень потребує належного апарату оцінки, що дозволяє визначити, на якому рівні нині знаходиться підприємство та які його перспективи. Торгівля, яка стрімко розвивається у сучасних умовах, залучає у сферу своєї діяльності значні матеріальні, фінансові та трудові ресурси, що визначає актуальність наукових досліджень у галузі оцінки можливостей, ефективності формування й функціонування сукупності ресурсів на рівні окремих підприємств галузі.

Певні проблеми управління ресурсами й потенціалом підприємств досліджували такі зарубіжні вчені-економісти: Ансофф І., Байє М., Йєннер Т., Піндайк Р., Рубінфельд Д., Росс С., Лесбенстейн Х., Друкер П., Мескон М. Х., Альберт М., Хедоурі Ф., Леклерк Е. та ін. Питання оцінки ефективності використання окремих видів ресурсів, формування стратегічного, економічного та виробничого потенціалів підприємства розглядали Гальперін В.М., Ігнатієва С.М., Моргунов В.І., Градов О.П., Попов Е.В., Джаін І.О., Донець Ю.Ю., Плишевський Б., Герасимчук В.Г., Кондратьєв М.Д., Лапін Е.В. та ін. Дослідженням безпосередньо в торгівлі за цим напрямком присвячені праці Бланка І.О., Мазаракі А.А., Ушакової Н.М., Лігоненко Л.О., Садекова А.А., Власової Н.О. та ін.

Аналіз опублікованих праць і практика господарської діяльності засвідчують недостатню розробленість принципово важливих питань, пов'язаних з формуванням ефективної системи управління ресурсним потенціалом як єдиної економічної підсистеми підприємства. Дотепер належно не вивчені комплексні методичні підходи до оцінки ресурсного потенціалу, що забезпечують ефективність процесу управління ним у межах загальних стратегічних цілей і завдань розвитку підприємства.

На сучасному етапі реформування економіки України істотно змінилися умови функціонування підприємств, збільшилась кількість проблем, які необхідно вирішувати самостійно, поширилися сфери діяльності, в яких потрібно самостійно приймати рішення. Зазнали змін філософія підприємства, його організаційна структура, відповідні трансформації торкнулися функціонального призначення структурних підрозділів. Зовнішні зміни обумовлюють відповідні перетворення внутрішнього середовища. Прискорення процесів, які відбуваються у зовнішньому оточенні, ускладнюють вирішення проблеми адаптації до зовнішніх змін, що обумовлює необхідність стратегічного управління розвитком підприємства.

Необхідно зазначити, що на сьогодні, на жаль, не розроблені чіткі критерії оцінки ресурсного потенціалу підприємства. Вітчизняними та зарубіжними вченими здійснюються спроби оцінити кадровий потенціал підприємства (Т. Батуліна, Л. Бляхман, В. Сидоров, М. Іванов, Е. Маслов), фінансовий потенціал (І. Бланк, Ж. Перар, К. Уолш), виробничий потенціал (Ю. Дюнець, Л. Ревуцький, В. Щелкунов та ін.). Однак ніхто з дослідників не оцінює загальний ресурсний потенціал підприємства.

У наукових колах зустрічаються три основні точки зору стосовно трактування категорії ресурсного потенціалу.

Перша з них розглядає ресурсний потенціал як соціально-економічну категорію, оскільки потреби суспільства формують соціальні цілі, досягнення яких здійснюється через використання ресурсних можливостей, тобто при розгляді ресурсного потенціалу виходять з можливостей економіки виробляти достатні обсяги матеріальних благ для потреб суспільства. Ця позиція знаходить відображення у відомих науковців і практиків С.В. Мочерного, Н.І. Іванова, Е.В. Левіної, В.А. Михальської.

Наведені ними визначення принципово не відрізняються, всі вони пов'язують ресурсний потенціал з можливостями фаз суспільного відтворення. З цим можна погодитися з однією поправкою: необхідно врахувати важливу тезу про неповне використання можливостей.

Тому більш прийнятною для нас є думка Б.М. Мочалова, який розглядає ресурсний потенціал як „сукупність можливостей факторів (ресурсів), що реалізуються в процесі виробництва матеріальних благ, а також невикористаних можливостей, більш ефективного використання виробничих, природних і науково-технічних ресурсів, необхідних суспільству для забезпечення економічного зростання і більш повного задоволення суспільних потреб".

Інша точка зору полягає у тому, що ресурсний потенціал розглядається з позиції рівня розвитку та використання продуктивних сил. Її поділяє Р.А. Бєлоусов, який у своїй роботі торкається питання співвідношення категорій "продуктивні сили" та "потужність" і вважає, що величину ресурсного потенціалу характеризують обсяг випуску матеріальних благ, потужності, чисельність кваліфікованих робітників, інженерних і наукових кадрів, а про його якість можна судити, охарактеризувавши рівень продуктивності праці [42]. Однак слід зазначити, що продуктивність праці не враховує важливий в ринкових умовах аспект про конкурентоспроможність продукції, робіт і послуг.

Схожий погляд на цю проблему має Є.П. Горбунов. У його уявленні показники сукупності виробничих ресурсів, або ресурсний потенціал характеризують рівень розвитку продуктивних сил передусім з кількісного боку. Слід зауважити, що він не враховує якості продуктивних сил, яка в сучасних умовах може бути більш ефективною, ніж їх кількість. Аналогічні підходи використовує А Н. Азріліян, який визначає ресурсний потенціал як "здатність наявних трудових і матеріальних ресурсів країни забезпечувати максимально можливий рівень виробництва продукції і послуг".

Тобто ці науковці також проводять паралелі з продуктивними силами, а останній практично ототожнює ресурсний потенціал з потужністю (максимально можливий рівень виробництва), яка характеризує кількісний бік спороможностей і не враховує важливу тезу про ступінь їх використання та збут виробленої продукції.

На противагу викладеним вище поглядам, П.А. Ігнатовський стверджує, що ресурсний потенціал - категорія більш об'ємна, ніж продуктивні сили, і включає до її складу ще кількість і якість трудових ресурсів, можливості, природні ресурси. Він у своїй роботі також наводить важливу тезу про спільне існування ресурсного потенціалу і механізму господарювання, що являють собою систему засобів, які застосовує підприємство (суспільство) для реалізації економічних законів.

За третьою точкою зору потенціал розглядається як узагальнююче поняття, що об'єднує, зосереджує у собі усі інші види потенціалів і ресурсів. Так, С. Хейнман вважає, що ресурсний потенціал суспільства утворюють природні ресурси, виробничий, науково-технічний і певною мірою, духовний потенціал. А.А. Баранов розширює попередню думку, включаючи у це поняття ще такі потенціали: природно-енергетичний, інфраструктурний, кадровий, інформаційний, організаційний і екологічний.

На наш погляд, з такою позицією в основному можна погодитися, але як узагальнююче поняття для цих цілей використовувати термін "ресурсний потенціал" недоречно, оскільки він відображає тільки умови, можливі обставини для здійснення виробничої діяльності. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що жодне з визначень не дає точного уявлення про ресурсний потенціал і кожне потребує коригування та доповнення.