Ковальська Е. М.

Наук. кер. – Зибарєва О. В.,

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Державне регулювання попиту та пропозиції на послуги робочої сили в Україні

Перехід України до ринкових відносин об’єктивно вимагає оптимального поєднання державного управління й саморегулювання. Децентралізація системи управління соціально-економічним розвитком дасть змогу посилити вплив місцевих органів на вирішення проблеми зайнятості. Адже, світова фінансова криза, згортання виробництва, фінансова й матеріальна заборгованість, проблеми в реалізації продукції – усе це спричинило масові звільнення працівників. Лави безробітних почали поповнювати люди, які ще донедавна вважали своє трудове становище міцним і стабільним. Сьогодні в Україні спостерігається неповна зайнятість і приховане безробіття на тлі подальшого зниження продуктивності праці.

Державне регулювання попиту і пропозиції на послуги робочої сили має забезпечувати продуктивність праці в усіх секторах економіки, сприяти зниженню рівня безробіття, забезпечувати випускників ВНЗ роботою відповідно до набутої кваліфікації.

Значна кількість вітчизняних та зарубіжних вчених приділяли свою увагу дослідженню проблеми державного регулювання попиту та пропозиції на послуги робочої сили.

Зокрема Прушківська Е. В. у своїх наукових дослідженнях окреслювала світовий досвід та основні напрямки регулювання зайнятості в Україні [4], Терехов І. О. визначив основні аспекти державного регулювання зайнятості в Україні [1].

Незважаючи на велику кількість наукових праць вітчизняних авторів щодо проблеми державного регулювання попиту та пропозиції на послуги робочої сили в Україні, необхідно зауважити, що існує доцільність розгляду даного питання і в майбутньому.

Сучасна політика зайнятості населення України фактично складається лише з окремих малоефективних заходів, які не відповідають міжнародним вимогам. Запровадження елементів зарубіжного досвіду у сфері формування пропозиції робочої сили повинно враховувати обмеження з боку державного бюджету України, а також тенденції розвитку українського ринку праці.

Завданням політики зайнятості є стимулювання попиту на робочу силу і зближення структури пропозиції зі структурою попиту на працю. Практично це означає розробку і реалізацію комплексу заходів щодо забезпечення відповідності структури робочої сили структурі робочих місць, яка змінюється.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є фактором, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Загалом по країні навантаження незайнятого населення на кінець 2009р. становило 82 особи на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) проти 96 осіб у 2008р.

Зокрема найвищий рівень навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць (вакантних посад)  характерний для працівників найпростіших професій у сільському господарстві та подібних галузях; кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства; службовців, пов'язаних з інформацією (таблиця 1).

На жаль, в Україні поки що не спрацьовує дія законів попиту та пропозиції, проте державна політика формується таким чином, щоб активізувати ці суто ринкові важелі впливу. Забезпечення збалансованого стану сфери зайнятості населення за параметрами попиту та пропозиції має передбачати постійне вдосконалення методів досягнення цього стану.

Таблиця 1

Попит та пропозиція робочої сили за професійними групами

	Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад), тис. осіб		Навантаження на 10 вільних робочих місць, (вакантних посад), осіб
	2008р.	2009р.	2008р.	2009р.
Усього	91,1	65,8	96	82
у т.ч. за професійними групами:
Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)	7,0	6,5	96	80
Професіонали	10,9	10,0	50	45
Фахівці	12,1	9,1	59	56
Технічні службовці	3,8	2,4	122	129
Працівники сфери торгівлі та послуг	8,4	8,0	126	83
Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства	0,8	0,7	534	284
Кваліфіковані робітники з інструментом	20,1	11,4	58	68
Робітники з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин	14,4	7,7	123	139
Найпростіші професії (включаючи осіб без професії)	13,6	10,0	143	93

Покращити інвестиційний клімат і стан зайнятості можна шляхом монетарної політики. Особливістю перехідного періоду є те, що спочатку необхідно перерозподілити робочу силу ,а потім підвищити загальний рівень зайнятості. Але робоча сила сама по собі не може переміщуватися, для цього необхідні інвестиції. Практично підвищити інвестиційну активність у суспільстві можна шляхом зменшення ставки відсотка, або через підвищення граничної ефективності капіталу ( пільгове кредитування, диференційоване оподаткування тощо) [4, c. 184].

Таким чином, проведення ефективної політики зайнятості в Україні можливе за умови формування комплексного фінансового середовища, зорієнтованого на продуктивну зайнятість, тобто активними повинні бути ринкові сили.

Виходячи з вищевикладене необхідно звернути увагу на те , що нову роботу в 2010-му році забезпечать і замовлення, пов'язані з будівництвом об'єктів для проведення Євро-2012. Крім цього, поступово оживає будівництво торгових центрів, куди девелоперські компанії в 2010-му році будуть активно вкладати гроші й залучати нових співробітників — зварників, монтажників, бетонників, інженерів-будівельників. Збільшиться й кількість заявок на банківські професії. У 2010-му активно будуть підшукуватися кризові менеджери, фахівці по роботі з позичальниками (проблемними кредитами). Також активно шукатимуть бухгалтерів, фінансових аналітиків, комерційних директорів [5].

Активну роль у формуванні умов функціонування ринку праці повинна відігравати держава. У даному випадку на державу покладаються функції щодо погодження політики у сфері оплати праці і соціального забезпечення, формування інфраструктури ринку праці, професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

Пріоритетне значення має розробка нормативно-правового поля, що ґрунтується на економічних важелях, які адекватні сучасним умовам господарювання. Недоліки нормативно-правового забезпечення неминуче приводять до появи негативних наслідків у зайнятості населення. Принципово важливим у площині практичних дій є положення про те, нормативно-правове поле повинно враховувати різний статус найманого працівника та роботодавця, їх різні позиції у сфері зайнятості населення. Найманий працівник є більш вразливим суб’єктом, тому законодавство повинно передбачати більш високу ступінь його захищеності [3, c. 15].

Отже, у практичній діяльності необхідно досягти оптимального поєднання ефективних методів балансування попиту та пропозиції з тим, щоб забезпечити розширене відтворення робочої мили, зростання продуктивності праці в усіх сферах економічної діяльності. Узагальнюючи вищевикладене, можна визначити такі загальні положення, якими доцільно керуватися державним органам управління, здійснюючи політику в цій сфері:

- сформувати систему моніторингу за ефективністю чинних регуляторних актів та заходів, здійснених у межах їх реалізації;

- ввести систему звітування органів виконавчої влади про втілення тих чи інших рішень в економічну практику;

- посилити відповідальність державних службовців за недотримання законодавчих норм і порушення встановлених процедур.

Список використаних джерел

1. Терехов Ігор Олександрович. Державне регулювання зайнятості в Україні : дис. канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя, 2007. — 190 с.

2. Зайнятість: випробувана кризою// Урядовий кур’єр – 2010. №14 (26 січня). –6 с.

3. Бендасюк О. О. Державне регулювання зайнятості населення/ Бендасюк О. О. // Держава та регіони. – 2009. - №5. –11-17 с.

4. Прушківська Е. В. Світовий досвід та основні напрямки регулювання зайнятості в Україні/ Е. В. Прушківська// Держава та регіони. – 2008. - №4. –182-186 с.

5. www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості