Сторощук М. І., Ковальська Е. М.

Наук. кер. – Кравчук І. П.,
Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Ринок праці в Україні:

сучасний стан та перспективи розвитку

Постановка проблеми. Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни. А отже, він відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі. Найбільш гострою проблемою ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає міру відставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробіття, порушення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, падіння рівня доходів населення, тощо.

Аналіз основних досліджень і публікацій з теми. Значна кількість вітчизняних та закордонних вчених приділяли свою увагу дослідженню проблемам розвитку ринку праці в Україні.

Зокрема Демуш О. Б. в своїх наукових дослідженнях [2] окреслювала стратегічні напрями розвитку ринку праці в умовах трансформації економіки, Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Г., Ємельяненко Л.М. [3] визначили пріоритетні напрями розвитку ринку праці України загалом та його окремих сегментів, розробили пропозиції щодо механізму створення нових робочих місць.

Незважаючи на велику кількість наукових праць вітчизняних авторів щодо проблем розвитку ринку праці в Україні, необхідно зауважити, що існує доцільність дослідження даного питання і в майбутньому, оскільки потрібно продовжувати пошук факторів розвитку, які не використовувалися раніше або використовувались неповною мірою. Це зумовлює актуальність дослідження стану ринку праці в Україні та шляхів його покращення.

Формування мети статті. Дослідження сучасного становища ринку праці в Україні та визначення напрямів його розвитку, тобто зробити пропозиції щодо розширення зайнятості та зниження безробіття.

Результати дослідження. Ринок праці, робочі місця — найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки. Тут не тільки переплітаються інтереси працівників і роботодавців, але й віддзеркалюються всі соціально-економічні, політичні, демографічні та інші процеси в суспільстві, особливо питання розвитку основних фондів, які впливають на розвиток робочих місць. Процеси, що відбуваються на ринку праці і у сфері зайнятості, тісно пов’язані з процесами у підприємницькій, кредитно-грошовій і зовнішньоекономічній сферах, в оподаткуванні та інвестиційній діяльності, освіті та організації профнавчання. Від того, наскільки успішно функціонує економіка, у якій фазі економічного циклу вона перебуває, як сполучаються ринкові засади функціонування і державне регулювання, чим характеризується поведінка головних суб’єктів ринку залежить попит на робочу силу та її пропозиція, обсяг зайнятості й рівень безробіття [4].

Кризові явища в економіці, що спостерігалися впродовж 2009р., супроводжувалися зниженням рівня мобільності робочої сили. Кількість вибулих із причин плинності кадрів і прийнятих на вакантні робочі місця на підприємства, установи та організації порівняно з 2008р. скоротилася майже на чверть.

Наразі продовжує утримуватися високий рівень вимушеної неповної зайнятості працівників. Так, кількість працюючих у режимі скороченого робочого дня (тижня) у січні 2010 року становила 944,7 тис. осіб, або 8,8% кількості штатних працівників (у січні 2009р. – 10,1%). Найбільш поширеним вищезазначений режим роботи був у будівництві, де в таких умовах працював кожний четвертий працівник, у промисловості та діяльності транспорту – кожний шостий.

Водночас у відпустках без збереження заробітної плати (на період припинення виконання робіт) у січні 2010 року перебувало 2,5% кількості штатних працівників (271,9 тис. осіб). Найбільш поширеним такий вид неповної зайнятості був у будівництві – 15,8% кількості штатних працівників, а серед промислових видів – у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції – 12,4%.

Обсяги вимушеної неповної зайнятості за причинами та видами діяльності наведено на рис. 1 [5].

Рис. 1. Рівень вимушеної неповної зайнятості за окремими видами економічної діяльності у січні 2010 року

(у % до кількості штатних працівників відповідного виду діяльності)

Тенденції у сфері зайнятості населення в Україні кардинально відрізняються від тих, які спостерігаються у більшості інших країн світу. Навіть у пік падіння виробництва кількість офіційно зареєстрованих безробітних не перевищила безпечний рівень. У січні 2009 р., коли промисловість досягла «дна», показник безробіття склав лише 3,2% [6].

Рис. 2. Динаміка кількості зареєстрованих безробітних у 2008-2009 рр.

(тис. осіб, на кінець періоду)

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 542,8 тис. осіб на 1 січня до 545,6 тис. осіб на 1 лютого 2010 року (рис. 2).

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) кожне п’яте було на підприємствах переробної промисловості, шосте – у державному управлінні, кожне дев’яте – на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку та операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям.

Виходячи із зазначеного, для організації робочих місць і підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток промисловості, яка має базуватись на нових технологіях, з урахуванням вимог часу, а для цього потрібні капітальні вкладення. Одною з таких форм вкладення капіталів є інвестиції.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних і задоволення потреб роботодавців у працівниках. Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (17,3% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець грудня 2009р.), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,3%) і робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (11,6%) [5].

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері. 
Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць.

На нашу думку, перспективним є поєднання підвищення заробітної плати із збільшенням соціального пакета: впровадження додаткового пенсійного забезпечення медичного страхування або пільгових кредитів на оплату освіти для дітей (онуків). Такий підхід може дати кращі результати, ніж пряме підвищення заробітної плати. Важливою його перевагою є майже цілковита відсутність інфляційних наслідків. Адже, зростання вартості робочої сили і, насамперед, зростання заробітної плати, безсумнівно має спиратися на економічні можливості, зокрема на підвищення ефективності використання робочої сили і зростання ВВП – в іншому разі зростання грошової маси підштовхує інфляцію.

Висновки. Для  підвищення напрямів підвищення зайнятості необхідно провести ряд економічних реформ, які дозволяють:

-   впровадити прогресивні системи оплати праці;

-   удосконалити інформаційне й науково-освітнє забезпечення;

-   оптимізувати системи оподаткування та кредитування;

-   удосконалити державну підтримку розвитку сільського господарства;

-  стимулювати самозайнятість та розвиток агротуризму та інші [1; с. 171]

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення виробництва.

Щодо подальшого реформування оплати праці як чинника реформування оплати праці кваліфікованої робочої сили має здійснюватися за певними напрямами, основними з яких є: розробка нових та вдосконалення існуючих механізмів організації і регулювання оплати праці з метою відродження основних функцій заробітної плати, забезпечення зростання мотиваційного потенціалу працівників на основі підвищення розмірів та посилення стимулюючої ролі заробітної плати.

Наразі ж сам ринок праці в Україні перебуває в стані становлення і лише йде до того, аби керуватися економічними законами та важелями.

Список використаних джерел:

1. Гаркавенко Н. О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці //Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №4. – С.168-172.

2. Демуш О. Б. Розвиток ринку праці в умовах трансформації економіки : Дис. канд. наук: 08.00.07 - 2008.

3. Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Г., Ємельяненко Л.М. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи / За ред. В.В. Онікієнка. - К.: РВПС України НАН України, 2007. - 286 с.

4. www.economy.in.ua – Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи.

5. www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості.

6. www.c-e-d.info – Центр економічного розвитку.