Берегеч К.Г.

Науковий керівник: Підгірна В.Н.

Буковинська державна фінансова академія

Аналіз основних показників ринку праці в Україні

Постановка проблеми. Ринок праці є однією з складових частин економічної системи країни. А отже, його стан відображає сукупність соціально-економічних процесів, що протікають в державі та основні макроекономічні проблеми: високий рівень безробіття, низький рівень зайнятості та рівня доходів населення, відтік робочої сили за кордон, зниження якості робочої сили і мотивації до праці. Ці проблеми є рушійною силою поглиблення кризових явищ, струмують економічне та соціальне зростання.

Як відомо, українська економіка піддалась руйнівним діям світової фінансової кризи. Саме тому проведення аналізу основних показників ринку праці в Україні, а також визначення основних шляхів покращення його стану стає необхідністю.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичний аналіз наукових досліджень щодо основних показників ринку праці в Україні показав, що вагомий внесок у зазначений напрям зробили вітчизняні вчені-економісти: Л.М. Абалкін, О.В. Акіліна, Д.П. Богиня, М.Д. Бойко, О.В. Бріт, О.А. Грішнова, М.О. Катречко, Р.М. Ковтун, Е.М. Лібанова, Г.Я. Лук’яненко, О.О. Солтисік, В.Г. Федоренко, Л.О. Яневич та ін.

Зокрема, О.В. Акіліна провела аналітичне дослідження ринку праці в Україні, а також опрацювала прикладні аспекти державного регулювання даного ринку; В.Г. Федоренко визначив основні економічні тенденції ринку праці в умовах світової фінансової кризи; О.В. Бріт охарактеризував ринок праці як інструмент державного регулювання та зосередив увагу на проблемі забезпечення роботою фахівців з вищою освітою.

Мета статті полягає у здійсненні детального аналізу основних показників ринку праці в Україні, визначити динаміку та структуру економічно активного населення за 2004-2009 роки.

Виклад основного матеріалу. Категорію “ринок праці” трактують по-різному: 1) як систему суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”; 2) як сферу працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу; 3) як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Для поглибленого розуміння того, що являє собою ринок праці треба розглянути його основні структурні елементи.

Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні. Зайнятими (за матеріалами вибіркових обстежень) вважаються особи, які: працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності; особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.

Безробітні (за методологією МОП) – особи  (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); впродовж останніх чотирьох тижнів активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за  наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу. До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) – особи, які не можуть бути класифіковані як “зайняті” або “безробітні”. До складу цієї категорії населення належать учні та студенти; пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті в домашньому господарстві; особи працездатного віку, які зневірились знайти роботу; особи, які вважають що немає підходящої роботи та не знають де і як її знайти; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, також ті, діяльність яких не відноситься до економічної (виконання громадських обов’язків, благодійна діяльність тощо).

Проведемо аналіз основних показників ринку праці в Україні. Склад економічно активного населення України у віці 15-70 років у 2004-2009 роках наведено в табл.1.

Таблиця 1

Економічне активне населення України у 2004-2009 роках

в середньому, тис. осіб

Економічно активне населення	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Всього	22202,4	22280,8	22245,4	22322,3	22397,4	22150,3
У тому числі: Зайняті	20295,7	20680,0	20730,4	20904,7	20972,3	20191,5
Безробітні	1906,7	1600,8	1515,0	1417,6	1425,1	1958,8

Починаючи з 2004 року по 2008 рік в Україні спостерігається позитивна тенденція зростання зайнятості населення та зменшення кількості безробітних. При цьому як темпи зростання зайнятості, так і темпи зменшення безробітних поступово прискорювались. Однак у 2009 році спостерігається найнижчий рівень економічної активності серед населення віком від 15 до 70 років. Це значним чином є наслідком світової фінансово-економічної кризи.

За матеріалами вибіркового обстеження населення з питань економічної активності, можна стверджувати, що у 2009 році найменший рівень зайнятості населення був виявлений у таких областях (у % до всього населення відповідного віку): Івано-Франківська (51,9%), Тернопільська (52,9%), Рівненська (55,5%), Сумська (55,5%) та Кіровоградська (56,2%), а найвищий рівень – м. Київ (63,1%), Автономна республіка Крим (60,0%), Дніпропетровська (59,3%), Запорізька (58,6%), Харківська (58,5%) та Хмельницька (58,5%).

Однією з відмінних рис українського безробіття є значні розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям. На рис. 1. продемонстровано рівень безробіття, зареєстрований державною службою зайнятості та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили (за методологією МОП) у 2004-2009 роках.

Рис. 1. Безробіття в Україні у 2004-2009 роках.

Щодо проблем безробіття в Україні можна виокремити наступні: загальне безробіття, визначене за методикою МОП, майже у два рази перевищує зареєстроване; спостерігається небажання певної частини безробітних громадян реєструватися в ДСЗ; застійний характер безробіття.

Так, середній час пошуку роботи починаючи з 2006 року становить 6 місяців. Лише 39,4% безробітних у 2009 році змогли знайти роботу протягом перших трьох місяців, інші 37,6% шукали роботу до півроку і більше, а 14,0% навіть більше року.

За причинами незайнятості у 2009 році переважають вивільнені з економічних причин (45,5%), звільнені за власним бажання (27%), не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (14,1%).

За місцем проживання у 2009 році серед безробітних переважає міське населення, його рівень становить 9,6%. Рівень безробіття серед сільського населення менший за аналогічного показника міського населення на 2,4% і становить 7,2%. Рівень безробіття за статтю у 2009 році характеризується такою структурою: жінки – 7,3%, чоловіки – 10,3%.

У 2009 році рівень зареєстрованого безробіття по областях у ДСЗ становить: найбільше – Полтавська (5,4%), Житомирська (5,1%), Рівненська (5,0%), Сумська (5,0%) та Тернопільська (4,8%) області; найменше – Одеська (2,1%), Автономна республіка Крим (2,2%), Луганська (2,6%), Донецька (2,7%) та Дніпропетровська (3,0%) області.

Динаміка економічно неактивного населення до 2008 року характеризується тенденцією до зниження. Починаючи з 2008 року спостерігається різке підвищення даного показника. Однак структура економічно неактивного населення залишається незмінною протягом останніх років. Перше місце займають пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, друге – учні та студенти, третє – зайняті в господарстві та ті, що перебувають на утриманні. Негативним є те, що за останній рік зросла на 0,4% частка зневірених знайти роботу, оскільки ці особи по суті втрачають кваліфікацію та бажання працювати, а в деяких випадках поповнюють кримінальні верстви населення. Тобто мова йде про найгірші економічні та соціальні наслідки безробіття.

Сьогодні головними проблемами на українському ринку праці є: невідповідність робочої сили за професійно-технічними ознаками потребам економіки та вимушена робота не за фахом; нераціональна галузева структура зайнятості; структурні диспропорції зайнятості та безробіття за регіонами, місцем проживання; розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям; високий рівень старіння робочої сили; недовикористання трудового потенціалу та його відплив за кордон; проблеми із працевлаштуванням молоді; низький рівень реальної заробітної плати, недобросовісне відношення роботодавця до працівників тощо. Разом з тим, найгострішою залишається тіньова зайнятість. Тіньова зайнятість для більшості українців носить вимушений характер, а її поширення пов’язане з проблемою виживання певних верств населення країни.

Висновки. Ситуація яка склалась на ринку праці безпосередньо впливає на соціально-економічний стан суспільства. Недовикористання економічного потенціалу суспільства, економічний спад, соціальна деградація, зростання криміногенної ситуації, падіння раніше досягнутого рівня життя, втрата працівником рівня кваліфікації, важка психологічна травма є глибинними наслідками безробіття.

Таким чином, за офіційними даними, що були мною проаналізовано, можна зробити висновок, про те, що в країні існує реальна необхідність вжиття певних загальнодержавних заходів щодо вирішення низки існуючих проблем на ринку праці. Зокрема, можна виділити наступні заходи:

- докорінно змінити пасивні методи впливу політики зайнятості на активні, тобто сприяння створенню додаткових робочих місць, самозайнятості та перепідготовки незайнятого населення;

- створення сприятливого інвестиційного клімату, що в подальшому сприятиме зростанню робочих місць;

- створення умов для розвитку малого бізнесу;

- прийняття ряд законодавчих актів щодо регулювання трудових відносин між працівником та роботодавцем;

- здійснення постійного контролю за укладанням та виконанням колективних договорів на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності;

Отже, для стабілізації ситуації на ринку праці необхідно здійснити програму по реструктуризації економіки, вжити ряд антимонопольних та антикорупційних заходів, впорядкувати відносини власності, податкову та судову систему. Оскільки, лише в сукупності ці заходи можуть дати поштовх для нормалізації економічної та соціальної ситуації в цілому.

Література:

1. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №10. – С. 152-159.

2. Федоренко В.Г. Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової фінансової кризи // Економіка та держава. – 2009. – №1. – С. 4-5.

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [сайт http://www.ukrstat.gov.ua].