Організація та планування інвестиційного процесу в промисловості

В умовах переходу до нових форм господарювання на ринкових засадах перед підприємствами промислового сектору постає ряд задач в процесі організації та планування інвестиційного процесу, зокрема: пошук інвестиційних ресурсів, здійснення інвестиційних проектів, найефективніше використання наявних інвестиційних ресурсів, інвестування найбільш ефективних проектів.

Дослідженню даної проблематики присвятили свою діяльність значна кількість вітчизняних та зарубіжних вчених, серед них: Аньшин В.М., Безчасний Л., Сотський С., Водянов А., Гаврилюк В.К., Бланк І.А., Греськів Т.С., Демчик Н.І., Герасимова С.В. та інші.

Інвестиційні ресурси, що надходять на підприємства є основою їх нормального функціонування, забезпечення розширеного виробництва, виконання своїх функцій.

Джерела інвестицій, поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел інвестицій належать власні фінансові кошти, частина прибутку, амортизаційні відрахування, суми страхових платежів, кошти працівників та інші. Найбільш значні внутрішні джерела це прибуток підприємства, амортизаційні відрахування та кошти працівників підприємства [1].

На сучасному етапі господарювання, в кризових умовах, значна частина підприємств отримує в результаті своє діяльності нульовий або збитковий результат, як наслідок стає неможливим використання інвестиційних ресурсів з головного внутрішнього джерела їх надходження.

За таких непростих умов промислові підприємства України втрачають свою інвестиційну привабливість для зовнішніх інвесторів і як наслідок спостерігається погіршення загального інвестиційного клімату.

В такій ситуації для реанімації інвестиційної діяльності загалом, необхідно втручання з боку держави, що проявляється в наступному:

o Розробка правового механізму захисту приватних інвестицій і введення державних гарантій їх повернення;

o Вдосконалення законодавства в сфері вивозу капіталу, валютних і фінансових ресурсів в інші країни;

o Законодавче забезпечення стимулюючої організаційно – правової системи залучення заощаджень населення, наведення порядку в сфері використання валютних ресурсів на внутрішньому ринку;

o Забезпечення державних гарантій залучення прямих іноземних інвестицій з використанням обов’язкового державного страхування, створення фінансового механізму повернення валютних доходів;

o Забезпечення обов’язкового державного захисту операцій з цінними паперами;

o Законодавче забезпечення іпотечного кредитування житла, інвестування малого підприємництва, наведення порядку у фінансовому обслуговування підприємств, організацій, населення;

o Правове забезпечення митницею, податковою службою захисту внутрішнього ринку на принципах міжнародного права від недобросовісної конкуренції;

o Регулювання ринків продукції природних монополій з метою впорядкування ціноутворення [2].

В економіці незалежної України досить гостро стоїть проблема відпливу капіталу за її територіальні межі, подолання цієї проблеми, що носить антидержавний характер дозволить залучити в промисловість України та інші галузі народного господарства значну частину інвестиційних ресурсів.

Інвестування промислового підприємства здійснюється з урахуванням його мети і цілей і суб’єкта інвестування та має забезпечувати відповідність між рівнем прибутковості та і ризиком вкладення капіталу.

В результаті нестабільності української економіки суттєво підвищується ризик здійснення довгострокових вкладень інвестицій, існують труднощі у розробці довгострокових інвестиційних програм. Внаслідок таких процесів спостерігається зростання інвестицій у швидкоокупні проекти торгівельно – розважального спрямування.

При здійсненні інвестиційної діяльності неможливо врахувати всі зміни та тенденції розвитку національної економіки, тому доцільно враховувати альтернативні варіанти розвитку економічних процесів і можливість їх адаптивної зміни.

Здійснивши аналіз основних чинників, що впливають на інвестиційну діяльність в промисловості можливо виділити особливості і проблеми пов’язані із здійсненням інвестиційної діяльності в промислові об’єкти української економіки:

1. Найактивніша інвестиційна діяльність спостерігається на підприємствах, які залучили іноземні інвестиції, та на підприємства, що працюють за цілеспрямованими інвестиційними програмами.

2. Слабка інвестиційна діяльність у промислових підприємствах, що не приватизовані.

3. Найактивніші інвестиційні процеси на підприємствах переробної промисловості, які спеціалізуються на виробництві товарів широкого вжитку, найпасивніші на спеціалізованих підприємствах.

4. Інвестиційно – привабливими вважаються підприємства, що мають оптимальну організаційну структуру та кваліфікований трудовий колектив.

5. До основних ризиків інвестиційної діяльності відносять фінансову нестабільність та недосконалість законодавства.

6. Не відпрацьований механізм залучення інвестицій за допомогою маркетингових елементів.

7. У якості власних інвестиційних ресурсів не використовується таке джерело як амортизаційні відрахування через високий рівень зносу основних засобів [3].

Підсумовуючи вищесказане ми бачимо, що на організацію та здійснення інвестиційного процесу в промисловості України роблять значний вплив такі фактори як: перехідний характер економіки, що супроводжується кризовими явищам а також відсутністю стабільності, недосконалість нормативно – правової бази, високий рівень корумпованості соціально-економічного життя в країні суттєво знижують інвестиційну привабливість української промисловості та інших сфер народного господарства.

Література:

1. Греськів Т.С. Особливості інвестування промисловості// Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – №5. – С. 8 – 12.

2. Демчук Н.І. Реалізація інвестиційної стратегії промислових підприємств// Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – №2. – С. 14 – 17.

3. Герасимова С.В. Управління інвестиційною діяльністю акціонерних товариств промисловості: проблеми та особливості// Економіка та держава. – 2008. – №7. – С. 4 – 6.

4. Ковтун Н.В. Індексний аналіз інвестиційної діяльності// Статистика України. – 2004. – №3. – С.19 – 21.

5. Осецький В.Л. Інвестиції та інновації: проблеми теорії і практики: Монографія. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 412 с.