Піддубна К.С.

ЛІЗИНГ В УКРАЇНІ: ТЕНДЕНЦІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

         Лізинг є однією з актуальних тем, впливаючих на розвиток економіки України. Але і в цьому питанні є свої позитивні і негативні сторони.          Мета даної роботи - розглянути поняття «лізинг» на прикладі України, і виявити його тенденції і перспективи розвитку.                                        В умовах  становлення  ринкових  відносин  в  Україні  і   гострій необхідності  реконструкції  застарілої   матеріально-технічної   бази виробництва  особливе  значення  в   практичній   роботі   із   структурної перебудови    економіки    країни    набуває    лізингу,    як    форма підприємницької діяльності, що більш повно відповідає вимогам  науково-технічного  прогресу  і  гармонійного  поєднання  приватних,  групових  і суспільних   інтересів   і   що дозволяє   при   фінансових   утрудненнях долати відчуження ініціативних працівників  від  новітніх  технологій  і сучасного устаткування.                                                                                  Лізинг  -  слово  англійського походження,  що бере  початок  від  дієслова  lease, -  здавати  або   брати майнову  оренду. Лізинг почав своє  життя  в  англомовних  країнах  і незабаром перетворився на  дуже  поширену  операцію:  у  США  в  лізингу знаходиться 45% виробничого устаткування, в Японії - 33, у ФРН -  18;  у США здається 19%  наявних  комп'ютерів,  12,5%  літаків,  86,7%  вантажних автомобілів, 5,5 будов.                                              На сьогоднішній день  лізинг  є  одним  з  основних  фінансових інструментів, що дозволяють здійснювати значні капітальні  вкладення  в розвиток матеріально-технічної бази будь-якого виробництва. Досвід  проведення лізингових операцій в Україні відноситься до часів існування  Радянського Союзу, коли існували організації, які займалися лізингом  судів  і літаків.  На початку  90-х  років  деякі  банки  робили  спроби проведення лізингових  операцій  за відсутності  спеціальних  організаційних структур і відповідної законодавчої бази. І лише  в середині 90-х років  український  уряд  звернув  увагу  на  інститут  лізингу, розглядаючи   лізинг   як   інструмент    стимулювання    інвестиційної діяльності, адже, як ми вже відзначали,  в  розвинених  країнах  світу  лізинг є невід'ємною частиною економічних процесів[1,с.32-37].                                                                 Враховуючи складну ситуацію, в якій знаходяться більшість підприємств України, оновлення практично  повністю  зношених  основних  фондів  за рахунок власних засобів – завдання дуже складне. У цих умовах лізинг  для багатьох українських підприємств  може  стати  одним  з  реальних  джерел придбання засобів виробництва,  з іншого боку  це  один  з  шляхів диверсифікації діяльності  банків  і  фінансових  компаній.  Також  лізинг може стати основою розвитку малого і середнього бізнесу в  Україні,  оскільки відкриває цим підприємствам, які не мають в своєму розпорядженні засобів  для  покупки устаткування, величезні фінансові можливості для розвитку. Щодня  ми говоримо про залучення іноземних інвестицій до  України.  Так,  здійснення лізингових операцій привернуло б  додаткові  іноземні  інвестиції  у вигляді устаткування, сільськогосподарської техніки, транспортних засобів і ін.                                                                                        Багато в чому, зниження лізингової активності на Україні пов'язане  із  загальною макроекономічною  ситуацією,  проблемами  визначення   кредитоспроможності партнерів і з адекватністю фінансового  забезпечення  лізингових  операцій. Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку — транпортну,сільськогосподарську. Економічна ситуація, що склалася в Україні, створює сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. В національній економіці створилася така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З другого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно, підвищений рівень податків із супутнім цьому “придушенням” виробництва, розширенням “тіньової економіки” і зростаючим відпливом коштів зі сфери банківського обігу.                                                                                                                       Для того, щоб організувати будь-яке виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт або розширити масштаби вже розпочатої справи потрібні певні витрати. Дістати у своє розпорядження нові робочі машини, обладнання можна двома способами - придбати чи взяти в оренду. Придбання тих чи інших потужностей можливе тільки тоді, коли покупець має достатні власні кошти або одержить довгостроковий кредит у банку. Більшість суб'єктів підприємницької діяльності в Україні не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти в кредит, бо не спроможні забезпечити його заставою, а за інших умов банки кредитів не надають[2,с.12].

Отже, лізинг – один із головних механізмів фінансової підтримки суб’єктів підприємництва, тому що це - строкове, цільове і платне користування майном відповідно до умов, визначених конкретним договором/контрактом, а також довгострокова/довготермінова оренда обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення тощо. З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

 

Список літератури:

1.             «Экономічний вісник»- №3-2010г., стр.32-37;

2.     Григоренко Є. Лізинг як перспективний вид діяльності// Ринок цінних паперів України. - 2002. - № 1 - 2. – С.12.