Коваленко В.В.

Донецький державний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПОДАТКОВІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

В управлінні витратами особлива роль належить розрахунку та оптимізації податкового навантаження. Це пов'язано з тим, що розміри витрат безпосередньо впливають на собівартість. продукції (з точки зору податкового законодавства - на валові витрати) і, відповідно, на розмір прибутку до оподаткування та на суму сплаченого податку на прибуток. Слід зазначити, що з точки зору власника підприємства управління витратами має дві протилежні мети: з одного боку, власник прагне отримати прибуток, отримуючи при цьому максимальні доходи на вкладений капітал та збільшуючи вартість підприємства; з іншого - мінімізувати суму податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету. В першому випадку максимізуватися повинен прибуток, в іншому - витрати підприємства. В такій ситуації важливим завданням управління витратами підприємства є пошук оптимального співвідношення між витратами підприємства та його прибутком.

Тему управління витратами останніми роками висвітлювали такі вчені, як І. Білоусова [4], 1. Гусєва [5], 0. Лишиленко [G], В. Моссаковський [7], С Партин [10], В. Пархоменко [11], А. Риндя [12], Л, Солошенко [12], 0. Чухліб [14]. Їхні праці присвячено дослідженню проблем бухгалтерського та управлінського обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, а також управління витратами підприємства, зокрема стратегічного. Проте в цих працях не знайшла належного вирішення про6лема пошуку оптимального співвідношення між витратами підприємства та його прибутком (з якого сплачується податок), за якого досягається максимальна вигода для підприємства, тобто максимально зменшується величина податкових відрахувань. Вирішення цієї проблеми сприятиме розвитку вітчизняних підприємств, оскільки дозволить законними методами зменшити податковий тягар, а отже, більше коштів спрямувати на їх розширене відтворення.

Мета статті полягає в розробці механізму пошуку оптимального співвідношення між витратами підприємства та його прибутком з метою мінімізації законними методами суми прибуткового податку.

Важливим моментом в організації управління витратами на підприємстві є координація інформаційних потоків, які характеризують стан дотримання планових та нормативних показників і дають змогу на основі оперативного контролю вчасно реагувати на негативні тенденції. Регулювання інформаційних потоків при впровадженні системи управління витратами можливе тільки на основі удосконалення інформаційного поля, що, передусім, передбачає розробку деталізованого плану рахунків доходів і витрат з урахуванням специфіки організації виробництва, фінансової структури підприємства та створення єдиної автоматизованої управлінської інформаційної системи підприємства.

Згідно з інструкцією про застосування «Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій» [3], для обліку витрат за статтями, а також для розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг) рекомендується використовувати рахунки 9 класу. Для обліку витрат на виробництво використовується рахунок 23 «Виробництво». У 8-му класі рахунків передбачено обліковувати витрати підприємства в розрізі їхніх окремих елементів, матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

З точки зору оподаткування податком на прибуток підприємств, елементи витрат можуть бути кодифіковані залежно від податкового законодавства і віднесені до «валових витрат» або таких, які не включаються до складу «валових витрат».

При здійсненні господарської діяльності підприємства пропонується створення інтегральної системи калькулювання собівартості продукції, яка передбачає:

- тісне поєднання планування, нормування, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції;

- використання системи нормативного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції;

- адміністративні витрати та витрати на збут включати у повну собівартість продукції для співставлення з цінами реалізації продукції.

Згідно з П(с)БО 16 «Витрати» загальновиробничі витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні розподіляють на кожен об’єкт витрат із використанням відповідної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Таким чином, якщо обсяг виробленої продукції на підприємстві менше нормальної потужності, можуть виникати нерозподілені понаднормативні постійні загальновиробничі витрати, які на виробничу собівартість не будуть віднесені, а списуються на собівартість реалізованої продукції. Змінні витрати списуються повністю на виробничу собівартість незалежно від того, нормативні вони чи понаднормативні. Якщо ж підприємство виробляє продукцію більше нормальної потужності, всі витрати (і змінні, і постійні) будуть розподілені повністю на собівартість виробництва (рахунок 23). При виконанні даного положення виникає дві проблеми:

- як правильно розділити витрати на постійні та змінні;

- як визначити нормальну потужність.

Не менш проблематичним є питання визначення нормальної потужності для підприємства в машино-годинах, штуках або гривнях. Фактично задекларовані у П(С)БО 16 вимоги мають на меті контроль за понаднормативними постійними загальновиробничими витратами.

Проблематичним питанням у системі управлінського обліку залишається порядок розподілу загальновиробничих витрат за окремими виробами. У науковій літературі та практичній діяльності підприємств склалися різні підходи до вибору бази розподілу цих витрат Як правило, основними базами є: пряма заробітна плата працівників; прямі матеріальні витрати; всі прямі витрати; кількість відпрацьованих машино-годин; кількість виробів. Як альтернативний варіант, який заслуговує на увагу, зарубіжними вченими пропонується диференційований підхід до вибору баз розподілу окремо для кожної статті накладних витрат.

Ч.Т Хорнгрен та Д. Фостер наводять найбільш популярні бази розподілу виробничих накладних витрат, які визначені за результатами обстеження 112 промислових американських компаній (табл.1) [13].

Таблиця 1. Основні бази розподілу виробничих накладних витрат [13]

База розподілу	Відсоток фірм, що використовують базу
Заробітна плата працівників	58,0
Прямі людино-години	35,7
Машино-години	27,7
Вартість прямих матеріальних витрат	18,8
Вага основних матеріалів	11,6

Можна запропонувати за базу розподілу загальновиробничих витрат обрати маржинaльний дохід кожного виробу. При традиційному підході, наприклад, при базі розподілу «прямі матеріальні витрати», більше навантаження постійних витрат беруть на себе ті вироби, де найбільші матеріальні витрати. За такого підходу діє принцип: чим більші прямі матеріальні витрати за конкретним. виробом, тим більшими будуть і накладні витрати, які розподіляються на цей виріб. Таким чином, більш ресурсномісткі вироби стають менш привабливими з точки зору ефективності виробництва. Запропонована методика активізує зворотній принцип: більше навантаження накладних витрат мають більш рентабельні (з погляду маржинaльного підходу) вироби, тобто з більшою маржею, що у підсумку згладжує розбіжності в рентабельності окремих виробів.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1) однією з проблем правильного формування виробничої собівартості продукції є пошук обґрунтованої методики розподілу загальновиробничих витрат, яка здебільшого визначається обґрунтуванням бази їх розподілу між окремими видами продукції. 3 метою зниження витратного навантаження на ресурсномісткі види продукції за базу розподілу загальновиробничих витрат пропонується обрати маржинaльний дохід;

2) управління розмірами податку на прибуток, насамперед, передбачає управління величиною оподаткованого прибутку підприємства, Оптимізація прибутку до оподаткування за допомогою ефективного управління витратами передбачає вибір відповідних методів списання затрат і затвердження їх в обліковій політиці, ефективний розподіл накладних затрат між видами та обсягом виробленої продукції, управління залишками запасів на складі тощо. Завданням управління розмірами податку на прибуток є забезпечення мінімального рівня вилучення обігових коштів підприємства з метою сплати податків до бюджету та отримання додаткового прибутку від використання звільнених від оподаткування коштів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 // zakon.rada.gov.ua.

2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: Інструкція Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 // zakon.rada.gov.ua.

3. Білоусова І. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. - №9. – С.3-6.

4. Гусева И.В. Управление целевыми затратами // Финансы и кредит-2005.-№34. - С. 39-49.

5. Лишиленко О.В. До питання обліку витрат і доходів підприємств // Статистика України.2004.- №3. - С.108-113.

6. Моссаковський В. Про управлінський облік // Бухгалтерський облік і аудит - 2006.- №10, - С. 37-45.

7. Партин Г.О. Формування стратегічної моделі управління витратами підприємства // Фінанси України. – 2004. - №11.- С. 124-134.

8. Пархоменко В. Бухгалтерський облік фінансових витрат // Бухгалтерський облік і аудхт.-2006.- №10. - С. 3-7.

9. Риндя А., Солошенко Л. Калькулювання собівартості // Податки та бухгалтерський облік: Спеціальний випуск. - 2006.- №2. - С. 2-11.