Економіка/15.Державне регулювання економіки

Сапріянчук О.П. Науковий керівник: Зибарева О.В.

Буковинська державна фінансова академія

Проблеми державного регулювання ринку праці в Україні

В Україні в умовах сучасного розвитку економіки загострюється проблема збалансованості попиту і пропозиції висококваліфікованої робочої сили на ринку праці. Найбільш гострою проблемою українського ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає міру відставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробітті, прихованому безробітті, а також у невідповідності скорочення виробництва і чисельності зайвої робочої сили. Зараз питання регулювання зайнятості набуває особливої значущості, оскільки циклічний характер ринкової економіки спричиняє безробіття й пов’язані з ним негативні економічні та соціальні наслідки.

Проблемі державного регулювання ринку праці й управління трудовими ресурсами, забезпеченню економічно активного населення робочими місцями, розвитку соціального партнерства на ринку праці просвятили свої наукові розробки такі вчені: Акіліна О.В. [1], Геркавенко Н.О.[1] , Нікіфоров П.О. [3], Федоренко В.Г.[4] , Чикуркрва А.Д., Бендасюк О.О., Джегур Г.В. та ін.

Проте значна частина проблемних питань цієї складної та багатогранної теми потребує докладнішого вивчення, а особливо державне регулювання у час, коли світова фінансова криза завершується і потрібно шукати нові методи, щоб покращити ситуацію на ринку праці.

Метою даної статті є дослідження стану ринку праці і визначити положення, якими доцільно керуватись державним органам управління в процесі удосконалення національного ринку праці.

Починаючи з 2001 року в Україні спостерігається позитивна тенденція зростання зайнятості населення. Темпи цього зростання поступово прискорювалися до початку 2008 року і напевно, якщо б не світова фінансова криза, то в Україні спостерігалося б зменшення безробіття та ринок праці був би на високому рівні. Перспективним у розвитку ринку праці є те, що багато працівників працюють на підприємствах недержавної сфери, продовжується розвиток сфери послуг, які приймають на роботу багато кваліфікованих працівників. Негативно це відображується на виробничій сфері, бо відчувається відплив кадрів з виробничої сфери. А для того, щоб вийти з кризи потрібно розвивати насамперед виробничу сферу, яка б принесла розвиток державній економіці та створила нові робочі місця [1].

Процеси, що відбуваються на ринку праці і у сфері зайнятості, тісно пов’язані із процесами у підприємницькій, кредитно-грошовій і зовнішньо економічній сферах, в оподаткуванні та інвестиційній діяльності, в освіті та організації профнавчання. Від того наскільки успішно функціонує економіка, у якій фазі економічного циклу вона перебуває, як сполучаються ринкові засади функціонування і державне регулювання, чим характеризується поведінка головних суб’єктів ринку залежить попит на робочу силу та її пропозиція, обсяг зайнятості та рівень безробіття [2]. Як взаємодіють ці показники ми можемо побачити в соціально-економічному дослідженні ринку праці за 2008 – 2009 роки.

Гострою проблемою українського ринку праці є неефективна зайнятість та вимушена неповна зайнятість або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкурентоспроможної продукції. При цьому слід визнати, що сучасний стан розвитку підприємництва, малого бізнесу та інші ринкові перетворення ще не в змозі на належному рівні розв’язати ці проблеми.

Кількість безробітних на кінець 2009 року становило 531,6 тис. осіб, що на 313,3 тис.осіб менше ніж в 2008 році, що свідчить про те, що були прийняті певні заходи для того, щоб зменшити кількість непрацюючих. Проте, якщо порівнювати розрахунки комітету статистики України та Міжнародної організації праці (МОП), то показники щодо покращення чи погіршення стану на ринку праці відрізняються [5].

Отже, рівень безробіття за даними комітету статистики зменшився, а за даними МОП і за їх методологією він зріс на 2,7% та становив 9,1%. Суттєве збільшення цього показника спостерігалося серед чоловіків та жителів міських поселень. Якщо порівнюючи показники рівня безробіття України з країнами Європейського Союзу то наша держава знаходиться на 19 місці серед 27 країн учасниць.

За даними комітету статистики в Україні станом на початок 2010 року кількість громадян, які перебували на обліку у державній службі зайнятості (ДСЗ) становила 542,8 тис.осіб, що в порівнянні з початком 2009 року менше на 387,2 тис.осіб. Дані показники свідчать про кращу ситуацію на ринку праці та про те, що зменшаться витрати державного бюджету, які направлялися до ДСЗ України.

Наведені цифри переконують в тому, що в сучасній Україні безробіття поширене у трьох формах: зареєстрованій, незареєстрованій і латентній.

Тому в цих умовах місія держави на ринку праці має бути спрямована на розвиток активної політики, що передбачає її спрямованість на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно забезпечення продуктивної зайнятості населення. Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили, метою активної політики є зменшення цієї незбалансованості. Таким чином активна політика складається із заходів, спрямованих на:

- збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і приватного сектора економіки;

- підвищення конкурентноспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили і робочих місць;

- вдосконалення процесу працевлаштування.

Поряд з цим, держава використовує і пасивну політику на ринку праці, яка спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи і фінансується зі спеціальних фондів. Національним законодавством визначаються такі умови, що дають право на одержання допомоги по безробіттю: вимушений характер безробіття; здатність займатися трудовою діяльність; готовність погодитися на робоче місце, що пропонується; активний пошук роботи; визначена тривалість попереднього періоду зайнятості.

Активні і пасивні заходи сприяння зайнятості населення в Україні реалізуються державною службою зайнятості. Серед активних програм сприяння зайнятості населення – надання інформаційних, профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, організація тимчасових громадських робіт тощо [2].

Отже, сучасний стан ринку праці України характеризується наявністю певних проблем, найважливішими серед яких є невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, велика середня тривалість безробіття, наявність вимушеної неповної зайнятості, складнощі з працевлаштування та інші. Тому, державі потрібно більше уваги приділити проблемам ринку праці. Для того, щоб зменшити рівень безробіття потрібно розвивати промисловість, яка повинна базуватися на нових технологіях з урахуванням вимог часу,а для цього потрібні капітальні вкладення. Однією з таких форм вкладення капіталів є інвестиції, тому державі потрібно активізувати інвестиційну діяльність, за допомогою якої розвивалася б економіка і відповідно створювалися робочі місця [4].

Для того, щоб удосконалити систему державного регулювання ринку праці необхідно провести такі заходи:

1. привести чинне законодавство у відповідність до вимог міжнародних пакетів, конвенцій Міжнародної організації праці;

2. законодавчо врегулювати питання, які стосуються «нелегальних» працівників;

3. забезпечити співробітництво держави з підприємцями та заохочувати роботодавців в створенні нових робочих місць;

4. посилити взаємодію між державою і приватним бізнесом, співробітництво великих підприємств з середніми і малими, забезпечення таким чином соціально відповідальних результатів їхньої діяльності.

Отже, можна стверджувати, що пріоритетними напрямками реформування ринку праці є удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей одержання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; поліпшення якості та підвищення конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення й перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. Стратегія зайнятості населення має пов’язуватися з подальшим розвитком та розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю й збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Література:

1. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні /О.В.Акіліна // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №10. - С.152-159.

2. Геркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці / Н.О. Геркавенко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №4. - С.168-172.

3. Федоренко В.Г. Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи/ В.Г.Федоренко // Економіка та держава. - 2009. - №1. - С.4-5.

4. Чикуркова А.Д. Напрямки державного регулювання регіональних ринків праці / А.Д. Чикуркова // Економіка АПК.- 2009.-№4.-С.138-142

5. Офіційний сайт Держкомстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua