Доценко А.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНО-ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Сучасні реалії ставлять економічну систему України в умови функціонування на основі конкуренції, що робить механізми швидкої й ефективної мобілізації ресурсів для подальшого розвитку виробничої й інвестиційної діяльності найбільш затребуваними. Крім того, в умовах інтеграції у світову економіку за допомогою вдосконалення фінансових методів повинні бути простимульовані процеси найбільш повного використання наявного виробничого потенціалу й подальший його розвиток на якісній основі, що стане передумовою конкурентоспроможності України на світовому ринку. По оцінках фахівців, потенціал нашої держави (враховуючи наявні експертні оцінки землі й природних ресурсів) становить близько 5,7 трлн.грн. (у т.ч. фінансовий - 2,2 трлн.грн.), і його мобілізація значною мірою залежить від ефективності використання ринкових інструментів монетарної політики [3, с. 63.]. Світова практика свідчить про те, що обсяги й структура фінансово-кредитних ресурсів, напрямок їхнього використання, особливо для країн з перехідною економікою, багато в чому залежать від економічної політики держави.

Розвинені країни, що сформували потужні внутрішні ринки, регулюють зростання грошової маси в межах розрахункового індексу (Німеччина, Англія, США). Регулювання валютного курсу національної грошової одиниці використовують європейські країни з розвинутою экспортоорієнтованою економікою (Австрія, Бельгія, Нідерланди). Через те, що економіка України сильно залежить від міжнародних факторів (більше 60% ВВП становить экспортоорієнтована продукція), для національної системи регулювання валютного курсу визначено як стратегічний напрямок політики НБУ.

Стан і рівень розвитку національного фінансового сектора впливає на вибір грошово-кредитного інструментарію НБУ. В Україні через недостатній розвиток фінансових інструментів, НБУ вдається до використання механізму рефінансування й норми обов'язкових резервів (найпоширенішим методом регулювання центральних банків розвинених країн є операції на відкритому ринку, оскільки вони легко контролюються й дають швидкий результат). Однак можливості цих інструментів в Україні обмежені. Фактично ставка рефінансування використовується Нацбанком переважно як інструмент фіскальної політики, і впливає на фінансовий ринок не як інструмент грошово-кредитної політики, що робить безпосередній вплив; а також виконує роль індикативного показника очікуваного (прогнозованого) рівня інфляції в майбутньому періоді для основних учасників фінансового ринку. Дійсно, у розвинених країнах світу основним завданням ставки рефінансування є кредитування банківського сектора, надання економіці вільних коштів у випадку їхньої недостачі. Ця ставка близька до поточного рівня інфляції, а зазвичай трохи вище, тобто в неї вже закладається зростання цін. У Японії ставка рефінансування становить 0,5% (інфляція в річному перерахуванні 0,3%), у Єврозоні - 3,5 (інфляція - 1,9), у США - 5,25 (інфляція - 2,1) [1]. У розвинених країнах зміна умов рефінансування комерційних банків є ефективним методом впливу на фінансовий ринок. Практично у всіх європейських країнах кредитні інститути мають можливість одержувати при необхідності ресурси безпосередньо в центральному банку шляхом переобліку векселів, під заставу цінних паперів, а в деяких країнах рефінансування може відбуватися без застави.

Динамічні зміни в економіці й фінансово-кредитній сфері вимагають удосконалення методів і інструментів реалізації грошово-кредитної політики. В інституціональному плані на сьогоднішній день в Україні банки відіграють головну роль у системі фінансового посередництва, акумулювання інвестиційних ресурсів, перевершуючи інших фінансових посередників по економічному потенціалу, тому розвиток кредитних операцій банків з реальним сектором економіки багато в чому визначає темпи й характер структурних перетворень. Формування гнучкої грошово-кредитної політики відповідно до пріоритетних напрямків розвитку України, повинно бути погоджене із загальними механізмами макроекономічного регулювання й залежить від взаємодії багатьох факторів. Як основні напрямки, що впливають на результативність фінансово-кредитних інструментів, у результаті проведеного дослідження, можна позначити:

- створення гнучкого механізму рефінансування як напрямку підтримки банківської ліквідності, тобто створення додаткових можливостей, внаслідок чого повинне стати підвищення кредитоспроможності й рівня капіталізації банків;

- лібералізація резервної політики НБУ шляхом розгляду можливості зниження норм обов'язкових резервів;

- підвищена увага до якості активів, переданих у забезпечення з метою вирішення проблеми погіршення якості виданих банками кредитів;

- перетворення ставок по операціях центрального банку в оперативний інструмент процентної політики, тому що орієнтуючись на них формується рівень прибутковості на різних сегментах фінансового ринку;

- розширення обсягу внутрішнього ринку, створення умов для активних операцій з ресурсами на відкритих ринках [2].

ЛІТЕРАТУРА

1. Крупка М.І., Євтух Л.Б. Теоретичні аспекти управління механізмом кредитування довгострокових програм розвитку України // Фінанси України. - 2007. - №1. - С. 43-57.

2. Пономаренко А.А. Особливості кредитно-грошової політики на сучасному етапі // Вісник Черкаського університету. - 2009. - №151. - С.149.

3. Шумська С.С. Фінансовий потенціал України: методологія визначення та оцінки // Фінанси України. - 2007. - №5. - С. 55-64.