Рубцова В.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ УКРАЇНИ

Сьогодні кожна країна стає все більше залученою у глобальні економічні процеси, які мають свій вплив як на добробут кожного громадянина, так і на стан макроекономічних показників функціонування економіки країни в цілому. Зовнішня заборгованість на сучасному етапі є однією з ключових проблем урядів та приватного сектору. Проблема зовнішніх запозичень та управління ризиками зв’язаними з ним є досить актуальною на сьогоднішній день, тому що в кожній країні існує необхідність у залученні додаткових коштів. Зовнішні запозичення формують зовнішній борг країни, який вона повинна обслуговувати і який має прямий та опосередкований вплив на державний бюджет, грошово-кредитну та валютну систему, внутрішні та зовнішні заощадження, іноземні інвестиції, рівень інфляції та в цілому на економічний розвиток.

В Україні Лісовенко В. і Смоляр Ю. одними з перших звернули увагу на необхідність управління ризиками боргових зобов’язань держави, а згодом Колот О.А. визначила основи ризик-менеджменту державного боргу, обґрунтувала підходи до його реалізації і запропонувала модель оптимізації валютної структури боргу.

Іноземна наукова література щодо управління ризиками державного боргу представлена публікаціями Світового банку, Міжнародного валютного фонду і Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Зокрема, ґрунтовною працею, яка узагальнює основи ризик-менеджменту в багатьох країнах, є книга під редакцією Х. Бломештайна «Досягнення в ризик-менеджменті державного боргу». Цінність складають також періодичні звіти та публікації боргових офісів (міністерств фінансів, казначейських органів або центральних банків) різних країн, що презентують свої досягнення в управлінні ризиками державного боргу.

Серед елементів системи управління ризиками розглянемо класифікацію ризиків та їх суть, в залежності від різновиду ризику виявимо найефективніші метододи та моделі управління ними, розглянемо боргову безпеку, як протилежність борговому ризику та борговий портфель як невід’ємний елемент системи управління ризиками.

Ризик, визначено, як можливість настання події (обставини) імовірнісного характеру, що призведе до [1]:

1. Збільшення витрат державного бюджету, зумовлених:

- збільшенням сум погашення і обслуговування державного боргу;

- вступом в силу гарантійних зобов'язань;

- невідшкодуванням витрат бюджету, здійснених на виконання гарантійних зобов'язань;

- неповерненням позичальниками кредитів, наданих державою;

- визнанням деякої суми державним боргом.

2. Зменшення можливостей фінансування бюджету за рахунок державних запозичень.

Таке визначення охоплює поділ наслідків несприятливих подій, що впливають на збільшення витрат при виконанні боргових зобов'язань і на зменшення можливостей фінансування бюджету.

Однією з початкових стадій ризик-менеджменту є класифікація ризиків. Це пов'язується з необхідністю використання різних методів управління окремими ризиками, що, в свою чергу, пов'язано з різними джерелами ризику [1].

У результаті аналізу науково-теоретичних підходів та на основі діючої практики можна виділити такі види ризиків: ринкові ризики (включають відсотковий, валютний і ціновий), ризик рефінансування, кредитні ризики (включають прямий кредитний, гарантійний, країнний і ризик при здійсненні активного управління), ризик ліквідності, а також управлінський, судовий і операційний ризики.

Безпосереднє управління ризиками розділяють на традиційне та ринкове [2]

Традиційне управління ризиками характеризувалось методами і інструментами, відмінними від ринкових. Ризики, пов'язані із змінами процентних ставок, перекладалися з кредиторів на позичальників шляхом заміщення кредитних контрактів з фіксованими ставками контрактами з плаваючими ставками. Страхування валютного ризику здійснювалося шляхом форвардних угод, але це застосовувалося лише до короткострокових контрактів. В якості механізму згладжування амплітуди цінових коливань використовувалися заходи компенсаційного фінансування при несприятливих наслідках цінових змін, робилися спроби стабілізації світових цін за допомогою товарних угод. Подібні схеми виявилися незадовільними.

Методи ринкового характеру з використанням фінансових інструментів як засобу страхування від втрат у зв'язку з можливою зміною ціни. Інструменти хеджування можуть бути розраховані на короткий (один рік і менш) та тривалий термін [3]:

До короткострокових інструментів відносяться ф'ючерси і опціони.

Ф'ючерс - це угода про здійснення купівлі або продажу (товарів, цінних паперів або активів) в майбутньому за сьогоднішньою ціною [4].

Опціон - це контракт, що дає його власникові право на купівлю або продаж певної кількості валюти, товару або встановлення процентних ставок на фіксованому рівні до або на дату, встановлену в контракті. Опціони дозволяють здійснювати цінове страхування шляхом гарантування мінімальної ціни продажу (при товарному експорті шляхом купівлі опціону "пут") або максимальної ціни купівлі (при запозиченні валюти шляхом купівлі опціону "колл"). Ф'ючерси, що продаються на біржах, і опціони можуть використовуватися навіть країнами, що не мають доступу на ринок довгострокових угод [5].

Довгострокові інструменти, до яких відносяться свопи і опціони, можуть мати термін дії до 20 років і дають можливість здійснювати ефективніше і на триваліший термін управління ризиками.

При операціях своп кредитний ризик несуть обидва учасники контракту, оскільки одна із сторін повинна сплачувати різницю після закінчення угоди. При товарно-індексованій позиці відсотки і основні платежі в погашення позики, по яких настає термін, варіюються (зазвичай в певній пропорції) залежно від зміни ціни на цей товар. Довгострокові опціони дають можливість гарантувати мінімальну або максимальну ціну впродовж тривалого періоду часу. Формою страхування втрат, обумовлених можливою зміною валютного курсу, може виступати валютний своп, угода про яке полягає під час залучення позикових засобів [6].

Методи управління ризиками, засновані на знанні ринкових механізмів, дуже дієві в плані зменшення цих дисбалансів і можуть ефективно застосовуватися, що вимагає створення відповідних структур в країні.

Таким чином, високий ступінь нестабільності макроекономічного середовища та проблеми з ідентифікацією і оцінкою фінансових ризиків утруднюють завдання розробки і використання модельного інструментарію для управління ризиками у сфері державного боргу. Національний уряд стикається з більш складними і масштабними ризиками у процесі управління державним боргом із зазнає більше труднощів, пов’язаних із досягненням розрахункових показників на практиці, порівняно з урядами країн з розвинутою ринковою економікою. Загалом управління ризиками, які пов’язані з державним боргом, є важливим у забезпеченні фінансової безпеки держави та її спроможності вчасно і в повному обсязі фінансувати виконання власних функцій.

Список літератури:

1. Вахненко Т.П., Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи [текст] / Татьяна Вахненко//Фінанси України. – 2009. - №6. – с. 14-28.

2. Вахненко Т. Державний борг України: оптимізація структури та управління ризиками [Текст] // Світ фінансів. – 2008. - №14. – с. 10-21

3. Вахненко Т. Государственный долг Украины: текущее состояние и риски [Текст] // Экономика Украины. – 2008. - №7. – с. 37-46

4. Висоцький В, Калитчук В. Управління ризиками державного боргу: від теоретичних концепцій до практичних кроків в Україні [Текст] // Світ фінансів. – 2008. - №14. – с. 41-54

5. Жук И, Киреева Е. Управление внешним долгом кризи [Текст] // Фінанси України. – 2009. - №10. – с. 55-74

6. Калитчук В. Суть та принципи управління ризиками, пов’язаними з державним боргом кризи [Текст] // Економічний простір. – 2008. - №13. – с. 10-34