Экономические науки/7 Учет и аудит

 

                                                           Заіка Н.А., Заіка С.А.

                            Донецький національний технічний університет

Проблемні питання щодо обкладання ПДФО безнадійної    заборгованості за комунальні послуги

 

        Розрахунки в житлово-комунальній галузі залишаються для України однією з найбільш складних проблем. Несвоєчасна оплата покупцями наданих послуг є передумовою виникнення сумнівної та безнадійної заборгованостей, а це, в свою чергу, призводить до відволікання власних коштів у кожного кредитора.

         Питання дослідження безнадійної заборгованості в сучасних умовах розглядали в своїх роботах такі вчені-економісти, як: С.Ф.Голов, В.Ф.Палій, М.С.Пушкар, Н.М.Малюга, Ф.Ф.Бутинець, М.Д.Білик, Д.С.Молякова та інші.

         Мета статті – розгляд неузгодженості нормативних актів стосовно обкладання податком з доходів списаної заборгованості за комунальні послуги та пошук вирішення цієї проблеми, що зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

         Особливістю діяльності підприємств комунальної галузі є те, що першою подією є надання послуги споживачам, тобто реалізація послуг в кредит. Природно, що в такій ситуації мають місце ризики непогашення дебіторської заборгованості, яка при її списанні після закінчення строку позовної давності призводить ще й до додаткових витрат. Ці додаткові витрати пов’язані з новим листом ДПАУ від 20.05.2008 р. № 10281/7/17-0217 „Про обкладення податком з доходів списаної заборгованості за комунальними послугами” [1], що стосується комунальних підприємств. Вони списують заборгованість фізосіб за комунальні послуги, за якими вже минув строк позовної давності.

         З цього листа виходить, що „фізичні особи – одержувачі комунальних послуг у випадках списання боргу по них фактично одержують безоплатно товар та послуги з його постачання, що згідно з пп. 4.2.9 „е” п.4.2 ст.4 Закону України від 22.05.2003 року №889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб” [2] (далі Закон) кваліфікується як додаткове благо, вартість якого включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу таких одержувачів. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платнику податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням” [1].

         Оскільки дарувальником є юридична особа, то відповідальним за сплату податку з доходів виступає саме він як податковий агент. Отже, податковим агентом у даному випадку виявляється комунальне підприємство, яке списує борги [3]. Податкові агенти на підставі положень пп. 4.2.9 „е”, пп.4.2.9 „г” п.4.2, 4.2.11 ст.4, ст.8 та ст.17 Закону [2] повинні включати суму списаної заборгованості одержувачів комунальних послуг до складу їх оподатковуваного доходу у місяці списання, утримувати з неї податок за ставкою п.7.1 ст.7 Закону, перераховувати податок до бюджету згідно зі ст.8 та ст.16 Закону та надавати податковому органу розрахунок за ф.№1ДФ про такі надані доходи та утриманий з них податок, тобто повинні виконати всі встановлені Законом функції податкових агентів щодо сум списаної заборгованості [1].

         У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку – отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу (пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону) [1].

         Таким чином, комунальне підприємство, яке і без того несе витрати, списуючи неоплачені комунальні послуги по закінченню строку позовної давності, повинно ще й сплатити податок з доходів, оскільки утримувати цей податок з фізосіб воно не може – доход у фізособи віртуальний.

         Це питання є суперечливим. Вже 5 років ведуться спори навколо проблеми визнання (невизнання) підприємств податковими агентами за ПДФО відносно простроченої безнадійної заборгованості фізосіб. З цього приводу склалася судова практика, яка поки нараховує 2 позитивні судові рішення (постанова Господарського суду Закарпатської області від 17.11.2007 р. №14/287, постанова того ж суду від 21.12.2007 р. №7/310-2007), які стосуються подібного листа ДПАУ, виданого раніше (від 03.07.2007 р. №13274/7/17-0717). Всі вони підтверджують, що у підприємства-кредитора відсутній статус податкового агента. Судові рішення підтверджують, що за такими операціями підприємство не надає додаткових благ і не є податковим агентом по відношенню до фізосіб – боржників. Останні повинні самостійно сплачувати ПДФО за списаною заборгованістю шляхом включення її у річну декларацію [4].

         Оскільки у кредитора відсутнє реальне джерело виплати доходу на користь фізособи для цілей оподаткування доходу, який виник згідно з пп.4.2.11 ст.4 Закону про ПДФО [2], із якого неможливо утримати ПДФО, слід виходити з норм пп.8.1.3 і 8.2.1 ст.8 Закону про ПДФО [2]. А саме, якщо згідно нормам даного Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні або виплаті податковим агентом, то платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та надати річну декларацію за цим податком (пп.8.1.3 ст.8). Згідно з п.8.2.1 ст.8 Закону про ПДФО [2] платник податку, який отримує доходи, нараховані особою, що не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподаткованого доходу та надати річну декларацію по цьому податку [5].

         Ще одним дискусійним питанням є: „Визнавати чи не визнавати списані борги безоплатно наданими послугами?”

         Особливість виникнення у боржника доходу внаслідок закінчення строку позивної давності полягає в тому, що кредитор не отримав платежів (грошових коштів) від фізособи-позичальника.  При цьому не відбувається виплат грошових коштів такій фізособі-боржнику в звичайному розумінні отримання доходу фізособами згідно нормам п.1.2 ст.1 Закону про ПДФО. Таким чином, заборгованість фізособи перед постачальником переходить в категорію доходу фізособи за умови закінчення строку позовної давності. Такий доход не може бути додатковим благом або подарунком згідно з нормами Закону про ПДФО [2].

         Згідно п.1.23 ст.1 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” [5] безоплатно отримані товари (роботи, послуги) – це:

- товари, надані платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошову або іншу компенсацію вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів або їх повернення, або без заключення таких угод;

- роботи і послуги, надані платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

- товари, які передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані ним у його виробничому чи господарському обігу.

Таким чином, для того, щоб у громадянина товари (роботи, послуги) вважалися безоплатно отриманими, він повинен отримати їх за договором дарування або за іншим договором , який не передбачає оплати чи компенсації любим іншим способом. У дійсності, громадянин отримує товар (послугу) на платній основі, що прямо передбачено договором купівлі-продажу, однак за якими-то причинами не розраховується за них. При цьому факт невиконання зобов’язань не може змінювати громадянсько-правовий договір з платного (купівля-продаж) на безоплатний (дарування). Таким чином, такий договір не може бути даруванням [4]. Але це питання потребує подальшого уточнення та роз’яснення на законодавчому рівні.

         Виходячи з цього, а також на рішеннях суду [7], [8] доцільно внести зміни до Закону про ПДФО, а саме визначити, що підприємства-кредитори не є податковими агентами по відношенню до фізичних осіб  у зв’язку з тим, що:

1) вони не здійснюють нарахування (виплату) доходу таким фізособам;

2) комунальні підприємства не мають можливості утримувати податок у джерела виплати та сплачувати його до бюджету за рахунок платника податку;

3) Закон про ПДФО [2] не встановлює зобов’язання юридичної особи здійснювати сплату податку з доходів таких фізичних осіб за рахунок власних коштів.

                                                           Література:

1. Лист ДПАУ від 20.05.2008 р. №10281/7/17-0217 „Про обкладення податком з доходів списаної заборгованості за комунальними послугами” // www.sta.gov.ua

2. Закон України від 22.05.2003 р. №889- IV „Про податок з доходів фізичних осіб” зі змінами та доповненнями // www.rada.kiev.ua

3. Наталія Харитонова. Списуєте борг за комунальні послуги – сплачуйте податок з доходів // Все про бухгалтерський облік. – 2008. - №67. – С.24-26.

4. Безнадежная задолженность ищет ... налогового агента (НДФЛ по безнадежной задолженности) // Бухгалтерия. – 2009. - №28(859). – С.73-75.

5. Закон Украины «О налогообложении прибыли предприятий» от 28.12.1994 г. №334/94-ВР с изменениями и дополнениями// www.rada.kiev.ua

6. А.Клунько. Списанная безнадежная задолженность за товары (услуги) не является дополнитеным благом (без НДФЛ). // Бухгалтерия. – 2009. - №4(835). – С.43-45.

7. Постановление Хозяйственного Суда Закарпатской области от 17.11.2007 г. №14/287 «НДФЛ по доходам граждан от списания коммунальных долгов» // Бухгалтерия.– 2009. -  №10(841). – С.22-24.

8. Постановление Хозяйственного Суда Закарпатской области от 21.12.2007 г. №7/310-2007 «Списанная безнадежная задолженность за товары (услуги) не является дополнительным благом (без НДФЛ)» // Бухгалтерия. – 2009. - №4(835). – С.43-44.