Економічні науки/5 управління трудовими ресурсами

Виконали: Кропив'янська О.О., Шапка І.В.

Науковий керівник: Заєць Катерина Дмитрівна

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ПРОБЛЕМИ ДИСБАЛАНСУ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ТА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Актуальність теми. Рівень зайнятості держави та її якісні характеристики визначають обсяг виробництва й ефективність економіки, а звідси й економічну базу соціальної політики. Ринок праці займає одне з центральних місць в системі ринкових відносин, адже відіграє роль так званого індикатора стану економіки.

Проблема безробіття – одна з найактуальніших, які виникають на ринку праці. Не є винятком і Україна, де трансформаційні зміни спричинили істотні порушення у структурі зайнятості. В усіх країнах так званого колишнього соціалістичного табору, до початку економічних реформ зайнятість розглядалася як загальна, повна та обов'язкова, офіційне безробіття було відсутнім, проте добре відомо, що безробіття у прихованій формі існувало. Надлишкова робоча сила в умовах командно-адміністративної економіки була результатом низької інтенсивності і продуктивності праці.

Мета роботи. Тому, визначаючи основні проблеми зайнятості населення та аспекти їх виникнення, варто виразити шляхи їх подолання та розроблення стратегії подальшої соціально-трудової політики нашої держави.

Варто відмітити праці таких дослідників даного питання як Діденка Я., Гринькової В., Самійленка В. та ін., що розглядали аспекти функціонування ринку праці та ефективності державної політики зайнятості.

Сучасний стан розвитку економіки характеризується трансформаційними процесами. І ці процеси не можуть мати позитивний результат без виходу на якісно новий рівень конкурентоспроможності робочої сили. Слід відзначити, що в державі відсутній комплексний підхід до потреб кадрового забезпечення виробництва як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях. Це пояснюється тим, що структура національного ринку праці формується в умовах регіональної диференціації розвитку економіки держави. А це суттєво впливає на розбіжності попиту і пропозиції робочої сили, зокрема за професійно-кваліфікаційними ознаками, тому формування і реалізація перспектив розвитку кадрового потенціалу у співвідношенні із визначенням та задоволенням потреб соціально-економічної сфери та підготовки фахівців з вищою освітою є надзвичайно важливим завданням, від розв’язання якого залежить можливість переходу вітчизняної економіки до інноваційної моделі ринкових умов господарювання. Проте відомим є той факт, що сьогодні в Україні ці потреби далеко не завжди співвідносні. Причиною цього є проблема розбалансованості розвитку ринку освітніх послуг та ринку праці, зокрема, освітніх потреб на ньому бізнес-середовища. Висновок про це нескладно зробити, ознайомившись з інформаційно-аналітичними матеріалами керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, відповідальних за соціальну політику та економічний розвиток України та її регіонів. За рахунок слабких зв’язків між розвитком ринку освітніх послуг та бізнес-середовища щороку на ринку праці з’являється значна частина фактичних та потенційних безробітних серед випускників вищих та професійних навчальних закладів. В результаті відбувається „ланцюгова реакція” соціального характеру – падіння довіри до вирішального значення освіти як фактору економічного та соціального зростання.

Проблема розбалансованості розвитку ринку освітніх послуг та ринку праці супроводжується значними економічними втратами, насамперед неефективним витрачанням бюджетних коштів на підготовку фахівців з вищою освітою. Підтвердженням цього є відсутність чіткої маркетингової стратегії в центральних органів виконавчої влади у галузі вищої освіти, що, в свою чергу, орієнтує не на потреби економіки, а на ажіотажний попит молоді на певні спеціальності, у тому числі за економічним напрямом. Внаслідок цього ВНЗ втрачає свою спеціалізацію і переходить на підготовку непотрібних на ринку праці фахівців, що сприяє зростанню безробіття. Значна частина випускників після закінчення вищого навчального закладу працює не за фахом. А це, знову ж таки, є свідченням неадекватності потреб ринку праці та ринку освітніх послуг. Робота не за спеціальністю змушує випускника здобувати вищу освіту за іншим напрямом, і вже через 2-3 роки він втрачає первинну кваліфікацію. Зростання ж чисельності випускників, які працевлаштовуються на роботу самостійно, яскраво свідчить про відсутність зв’язків та взаємодії вищих навчальних закладів з роботодавцями. А це серйозна потенційна загроза для посилення диспропорції між структурою й обсягами підготовки кадрів з вищою освітою та потребою на ринку праці. Оскільки проблему зайнятості випускників необхідно передбачати вже на рівні формування державного замовлення на підготовку фахівців, а відповідно - при визначенні ліцензійних обсягів їх підготовки.

Зростаюче протиріччя між ринком освітніх послуг та ринком праці посилюється цілим рядом сучасних тенденцій у розвитку освітньої діяльності, найбільш помітна з яких – збільшення чисельності прийому студентів до ВНЗ, що обумовлює масовий характер вищої освіти при переважаючій потребі сучасного ринку праці у кадрах робітничих професій, тобто, особах з професійною освітою.

Таким чином, у ситуації, що склалася, важливими завданнями є розробка, затвердження та доведення до центральних органів виконавчої влади Положення про порядок формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах, визначення конкретного внеску у цю справу Міністерства освіти і науки, Міністерства економіки, Міністерства праці і соціальної політики, галузевих центральних, а також регіональних органів виконавчої влади. Доцільним є також запровадження тендера на розміщення держзамовлення з підготовки фахівців, при проведенні якого має враховуватися реальне працевлаштування випускників як кінцевий результат співпраці з роботодавцями, а також результати рейтингу вищих навчальних закладів України за чітко визначеними критеріями.

Очевидно, що проблема збалансованого розвитку сфер підготовки та використання кадрів, що супроводжується інертністю реагування ВНЗ на зміну структури попиту на ринку праці, має вирішуватися засобами системного підходу. Тому у ринкових умовах застосування маркетингових технологій у здійсненні корекційно-випереджаючого впливу на кон’юнктуру попиту на ринку освіти є особливо актуальним і забезпечується проведенням в освітній сфері соціологічних досліджень, моніторингу динаміки освітніх процесів, шляхом маркетингових прийомів та технологій, розширення поінформованості абітурієнтів за рахунок профорієнтаційної діяльності вищих та професійних навчальних закладів, спрямованої на розробку і застосування у ній сучасних засобів діагностики знань та здібностей молодих людей, результати якої, в свою чергу, сприятимуть обґрунтованому вибору абітурієнтом напрямку освітньої спеціальності та обов’язкової координації цих процесів регіональними органами управління освітою та зайнятістю.

Список використаних джерел:

1. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні// Україна: аспекти праці. – 2002. – № 2. – С. 3-7.

2. Україна – 2015. Національна стратегія розвитку / Громадсько-політичне об′єднання Український форум. – К., 2008.

3. Гринькова В.М., Самійленко В.В. Ринок праці: теоретико-методологічні засади та напрямки розвитку: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007.