Писаренко О.М.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Вплив іноземної мови на формування професійної мобільності студентів технічних ВНЗ

Зміни, які відбуваються в нашій країні, зачіпають усі сфери життя. У зв'язку з гуманітаризацією всієї системи вищої освіти іноземній мові приділяється особлива увага. Значення дисципліни "іноземна мова" для становлення сучасного фахівця нині є цілком очевидною. Основне призначення і функції цієї навчальної дисципліни полягають у реалізації на практиці принципу гуманітаризації вищої професійної освіти.

У педагогіці неодноразово підкреслювалася роль процесу оволодіння студентами іншомовним спілкуванням для розвитку професійних якостей майбутнього фахівця. Із аналізу наявних на сьогодні джерел можна зробити висновок, що досить велика кількість досліджень орієнтована на професійне становлення студентів засобами іноземної мови.

Важливість лінгвістичної підготовки для майбутнього фахівця має під собою значні психологічні й онтологічні підстави. На думку В. Мальцева на заняттях з іноземної мови людина занурена в діяльність активного реагування. Її постійно спонукають до диференційованих дій: знайти відповідні еквіваленти, знайти синоніми і антоніми, перекласти з однієї мови іншою. Сама мова впливає на зміст і формування концептуальних основ багатьох дисциплін, оскільки думка не формулюється, а формується в мові. Через іноземну мову відбувається уточнення термінологічних і концептуальних диференціювань, тобто термінологічного і концептуального змісту професійно-релевантних дисциплін, що сприяє розвитку професійного інтелекту, а через нього – й інтелекту в цілому [1:83].

Оволодіння іноземною мовою сприяє формуванню соціально-професійної особистості фахівця в різних галузях, яка відповідає вимогам постіндустріального цивілізаційного розвитку, і тим самим сприяє забезпеченню більш високого рівня техніки й економіки і через них – зміцненню соціальної стабільності.

Як випливає з аналізу соціальної ситуації, суспільство сьогодні почало глибше усвідомлювати, що знання іноземної мови дає безперечні переваги професіоналу. У нього з'являються кращі шанси інтегрувати у світ відкритого типу, який нестримно змінюється, з ринковою економікою, краще працевлаштуватися, повноцінно споживати світову культуру, не адаптовану, а автентичну, глибше розуміти світові проблеми і т.п.

Саме тому питанню викладання іноземної мови в технічних ВНЗ приділяється велика увага. Цією проблемою займаються М. Ступак, Ж. Ніколаєва, О. Яцишин й ін.

Мова не може існувати поза культурою. У зв'язку з цим реальне вживання мови в мовленні багато в чому залежить від соціокультурних знань того, хто використовує мову як засіб спілкування. Вивчення іноземних мов і їх використання як засобу комунікації неможливе без глибокого і різнобічного знання культури носіїв цих мов, їхнього менталітету, національного характеру, способу життя, бачення світу, звичаїв, традицій, загальної поведінки і т.п.

Т. Ойзерман вважає, що "сьогодні вивчення іноземних мов у відриві від культурного контексту неможливе. Мало знати мову, потрібно вміти нею користуватися. Навчання іноземної мови як реального засобу спілкування нерозривно пов'язане із співвивченням громадського і культурного життя країн мови, яка вивчається. Історія людства давно засвідчила, що здатність одного народу освоювати досягнення іншого – один із головних показників життєздатності його культури, очевидний індикатор прогресу культури" [2:54].

Таким чином, головна відповідь на питання про розв’язання актуальної задачі навчання іноземної мови як засобу комунікації між представниками різних народів і культур полягає в тому, що мови повинні вивчатися в нерозривній єдності зі світом і культурою народів, які говорять цими мовами. С. Тер-Минасова зазначає, що "кожен урок іноземної мови – це перехрестя культур, це практика міжкультурної комунікації, тому що кожне іноземне слово відбиває іноземний світ й іноземну культуру: за кожним словом стоїть обумовлене національною свідомістю уявлення про світ" [3:25].

Для спілкування культур між собою існує така важлива категорія, як толерантність. Толерантність розглядається як відкидання будь-якого етноцентризму (усі культури рівні). Толерантність – це повага до чужих прав і свобод, це визнання і прийняття індивідуальних відмінностей, це вміння слухати, спілкуватися один з одним, розуміти один одного, це відкритість і відмова від неприйняття відмінностей, це форма свободи від забобонів, це позитивне ставлення до інших.

Кожна дисципліна має значні можливості для виховання толерантності у студентів. Але вивчення мов є одним з найбільш ефективних шляхів для виховання толерантності і взаєморозуміння. І тому зараз ми особливо потребуємо широко освічених фахівців, які здатні зазирнути в майбутнє, уміють спілкуватися і працювати з іншими людьми.

Майбутній фахівець не повинен ігнорувати інші культури, він має розглядати, аналізувати, організовувати своє життя в контексті з іншими. Формування готовності до міжкультурної комунікації пов'язане з розвитком у того, хто навчається, компетенції, яка дозволяє йому співвідносити свою культуру з культурою країни мови, що вивчається. Останнє вимагає вміння бачити відмінності і спільне в культурах, у світосприйнятті їх носіїв, у системах норм, обов'язків, прав і т.п., прийнятих у різних соціумах.

Провідною стратегією навчання іноземної мови має стати соціокультурний підхід, заснований на принципі залучення національної культури у процес навчання. Використання матеріалів культури сприяє пробудженню пізнавальної мотивації, коли студенти не лише освоюють програмний матеріал, але і знайомляться з невідомими фактами культури, що, поза сумнівом, викликає їхній інтерес до предмета, сприяє розвитку творчого начала особистості майбутнього фахівця, його індивідуалізації. Вітчизняні вчені не раз говорили про те, що не можна зрозуміти інший народ, не опанувавши систему понять його мови.

На заняттях з іноземної мови необхідно заповнити нестачу фонових знань, наприклад, пропонуючи студентам різний лінгвокраїнознавчий матеріал про історію складання тієї чи іншої народності. Регіональні, специфічні знання мають доповнюватися відомостями з галузі соціально-групових фонових знань. Таким чином, різноманітний додатковий лінгвокраїнознавчий матеріал сприятиме розвитку особистості майбутнього фахівця в цілому, і його соціальної мобільності зокрема.

Ось чому прийняття соціокультурного підходу, індивідуально-творчого і діалогічного підходів в освітній системі ВНЗ є умовою розвитку як соціальної, так і професійної мобільності майбутнього фахівця.

У дидактиці завдання формування творчої активності у процесі навчання вирішуються через удосконалення змісту освіти, включення завдань творчого характеру, а також шляхом використання спеціальних методів і форм організації навчання.

Однією з найбільш ефективних форм активізації навчальної діяльності є рольові ігри. Рольова гра переважає серед усіх активних методів навчання. Вона містить елементи змагання, будується на основі реальних ситуацій і необхідності їх розв’язання. Систематичне проведення рольових ігор допомагає не лише підвищити творчу активність тих, хто навчається, але і підвищити роль і долю самостійної роботи, висунути на перший план методи самонавчання.

Для успішної професійної діяльності після закінчення ВНЗ важливо ще протягом навчання виховувати в студентах розуміння необхідності ефективної комунікативності, яка передбачає повноцінний розвиток особистості майбутнього фахівця, тобто інтеграцію загальнопрофесійних, спеціальних, загальнолюдських знань і соціального досвіду, необхідних для виконання професійної діяльності і залучення до процесів професійної, міжособистісної і міжкультурної взаємодії.

Виходячи з цього, навчання іноземної мови має включати формування комунікативної компетенції, тобто мовну письменність, культурну обізнаність, що являє собою загальнолюдські культурні знання і відомості прикладного характеру.

Таким чином, цілком очевидним є той факт, що вивчення іноземної мови в системі вищої освіти є потужним чинником впливу на особистість і сприяє формуванню соціальної мобільності особистості, становленню майбутнього фахівця як професіонала, розвиває інтелектуальні здібності, комунікативні уміння, дає широку гуманітарну підготовку.

Література:

1. Мальцев В. Лингвогуманитаризация подготовки госслужащих // Высшее образование в России. – 2005. – №2. – С. 82-85.

2. Ойзерман Т.И. Существуют ли универсалии в сфере культуры? // Социологические исследования. – 2005. – № 3. – С. 24-34. 

3. Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. – М.: Слово, 2008. – 261с.

4. Яковлева С.Л. Формирование социальной мобильности будущих специалистов в процессе изучения иностранного языка в вузе. – Йошкар-Ола, 2006. – 197 с.