“Педагогические  науки”

4.Стратегические направления реформирования системы образования.

Куракіна О.М., Ольховнікова А.В.

Класичний приватний університет

ЗМІСТ ТА КРИТЕРІЇ ЗДОРОВ’Я У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ІНДИВІДА

(ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ)

Формування і розвиток культури здоров’я має величезне значення як для соціуму в цілому, так і для кожного індивіда окремо. Вона дає людині можливість повноцінної взаємодії з суспільством через виховання сучасних культурологічних цінностей, до яких, поза сумнівом, відносяться здоров’я і здоровий спосіб життя. Адже саме рівень культури дозволяє людині формувати осмислену позицію відносно уміння оберігати своє власне здоров’я, а з часом і впливати на здоров’я всього суспільства.

Науковими дослідженнями встановлено, що стан здоров’я людини, у великій мірі, залежить від способу її життя. В зв’язку з цим, у психолого-педагогічній та іншій спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров’я [3, 4, 5]. Це призвело до виникнення терміну «здоровий спосіб життя».

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров’я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини [6].

Уявлення людей про здоровий спосіб життя зустрічаються в натурфілософських працях лікарів Косської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа. В його роботах здоровий спосіб життя розглядається як певна гармонія, до якої слід прагнути шляхом дотримання цілої низки профілактичних заходів. Гіппократ пише: «Отже, відповідно до віку, пори року, звички, країни, місцевості, будови тіла слід влаштовувати і спосіб життя так, щоб ми могли протистояти і спекам, і холодам, бо тільки таким чином досягається найкраще здоров’я» [7].

Подальшого розвитку висвітлення проблеми здорового способу життя дістає у Давньому Римі в працях Ціцерона та Галена. Вони, наприклад, вважали, що «їжа та догляд за тілом повинні бути спрямовані на збереження здоров’я і сил, а не насолоду. І якщо ми, крім того, захочемо розглянути, в чому полягає перевага та гідність людської природи, то ми зрозуміємо, як ганебно впасти в розпусту та жити розкішно і як прекрасно в моральному розумінні жити стримано, суворо й тверезо».

Послідовник Гіппократа, римський лікар Гален, в свою чергу, прагне охопити майже всі сторони людського буття виключно гігієнічними заходами. У своїх трактатах він робить важливі практичні висновки з медико-гігієнічних поглядів Гіппократа про здоровий спосіб життя та виділяє проміжний стан між здоров’ям і хворобою – «третій стан» організму, який став об’єктом пильної уваги лише в наш час.

Виходячи з таких позицій, у здоров’ї він бачить стан, протилежний хворобі. Третій стан визначає як «ані здоров’я, ані хвороба». Галену також належить ряд важливих висловлювань про використання фізичної праці в лікувально-профілактичних цілях. Його праці містять прогресивні для того часу рекомендації щодо застосування гімнастики, дієти й масажу в лікуванні та профілактиці захворювань.

Мислителі античного періоду намагаються розкрити в понятті «здоровий спосіб життя» людини його специфічні елементи. Так, наприклад, Гіппократ акцентує увагу на фізичному здоров’ї людини. Демокрит, зі свого боку, найповніше описує духовне здоров’я людини, що становить, на його думку, «благий стан духу», коли душа перебуває у спокої та рівновазі, не непокоїться через будь-які страхи, забобони та інші переживання [8].

Стобей першим намагається розкрити способи досягнення гармонії між різними видами стану людського організму і вказує на обов’язкову наявність міри в різних видах діяльності людини: «Той, хто прагне благого стану духу, не повинен понад міри займатися приватними чи громадськими справами, а в своїй діяльності не брати на себе нічого понад свої сили та природні здібності. Навпаки, слід виявляти велику обережність і навіть якщо доля пошле йому щастя, що спроможне, вочевидь, дати більше можливого, він повинен ухилитися і не братися за те, що понад його сили».

Велика увага здоров’ю і шляхам його зміцнення приділялася за часів Античної Цивілізації: формуються перші концепції здорового способу життя. Одна з них – це «пізнай самого себе», друга – «піклуйся про самого себе». Здоровий спосіб життя обов’язково включав систематичне виконання фізичних вправ, в нього закладаються принципи управління процесом формування здорового способу життя людей, що набули подальшого розвитку в пізніші часи.

Так, Піфагор створює відому Піфагорську спілку, спосіб життя членів якої ґрунтується на необхідності дотримання особливих вимог – «акусмата». Основні положення їх зводяться до такого: «Підкорення індивіда цілому, повага до традиційних звичаїв, шанування богів, батьків, наставників та старших, уміння підкорятися, самовладдя, відповідальне ставлення до своїх обов’язків, вірність у стосунках із друзями, що межує із самопожертвою, фізична витривалість, відраза до чуттєвих насолод, простота в одязі, помірність в їжі, а також прагнення до одухотворення життя і до гармонійного розвитку фізичних та духовних сил» [7].

Специфіка становлення механізму саморегуляції здорового способу життя людини у вказаний період полягає в тому, що вона йде від моралі до державного управління й від нього повертається до повсякденних норм і побуту людей.

Отже, в античному періоді вперше у науковий обіг запроваджується поняття «здоровий спосіб життя» людини, простежується наявність усіх цікавих для нас аспектів досліджуваної проблеми, дається підтвердження існування всіх трьох компонентів «здоровий спосіб життя».

З огляду на мету, способи, критерії та тенденції розумної життєдіяльності людей, географія виявлених джерел є досить різноманітною.

Специфіка даного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний – лише починають прокладати собі шлях. Уявлення про них поки що хибують на надмірну наївність і прямолінійність, а також мають переважно міфологічний характер, що пояснюється, на нашу думку, недосконалістю суспільної й наукової свідомості.

У середні віки на передній план виходить духовний компонент здорового способу життя, тобто «найсильнішою» виявляється теологічна лінія: церква прагне монополізувати формування світогляду людей. Фактично загальна релігійність стає могутнім спонукальним механізмом до виконання всіх релігійних ритуалів, в тому числі оздоровчих і гігієнічних правил. Біблія, як основа християнства, виступає своєрідним проповідником здорового способу життя людини. В ній відображено спосіб життя давніх народів, обов’язковість дотримання ними постів, що становлять перевірені життєвою практикою рекомендації підтримання в нормі людського організму.

У ранньому середньовіччі трансформація уявлень про здоровий спосіб життя здійснюється також в наукових школах мусульманського Сходу, який після занепаду культури античного світу стає місцем розвитку великих наукових центрів.

Нагромадження античності відбувається тут у спеціальних школах-академіях, де праці Гіппократа, Галена та інших мислителів перекладаються з грецької та латинської на арабську мову. Через це основні уявлення про здоров’я, здоровий спосіб життя тут тотожні розглянутим вище і зводяться до такого: «Здоров’я – це стан, в якому тіло людини є природним і за поєднанням частинок є таким, що всі дії, які спричиняються ним, здійснюються свідомо й повністю».

На думку інших дослідників, здоровий спосіб життя – це спосіб організації виробничого, побутового і культурного боків життєдіяльності, який склався у людини, що дозволяє їй, в певній мірі, реалізувати свій творчий потенціал [1, 3, 4].

В поглядах науковців можна виділити два основні підходи до змісту здорового способу життя. Представники першого підходу розглядають цей термін глобально, як форми людської життєдіяльності (соціальні, фізичні, психічні), які приведені у відповідність з гігієнічними вимогами.

Ці вчені визначають здоровий спосіб життя як спосіб біосоціальної діяльності людини, що безпосередньо зміцнює її здоров’я. Вони виходять з методологічної установки про здоровий спосіб життя, який не можна відривати від його умов, властивостей самого суб’єкта, зовнішнього потенціалу життєдіяльності. Іншими словами, під змістом здорового способу життя розуміється як сама життєдіяльність, так і умови функціонування людини.

Згідно з другим підходом, здоровий спосіб життя розглядається як відносно окрема частина життя людини, на яку відводиться певний час [2].

Прихильники цього підходу висловлюють протилежну думку щодо включення до структури здорового способу життя його умов, вважаючи, що він є конкретною діяльністю.

Хоча, спільною рисою у визначенні здорового способу життя є його спрямованість на формування здорової людини. Він виступає як дієвий і надійний засіб збереження та зміцнення здоров’я, є основою первинної профілактики захворювань, однією з найбільш ефективних форм їх запобігання.

Потрібно зазначити, що відсутність загальноприйнятого визначення змісту і структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене відсутністю добре розробленої теорії здоров’я. Тобто, для розуміння змісту і структури здорового способу життя необхідно визначитися з поняттям «здоров’я».

Здоров’я – це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливе, спокійне відношення з людьми, з природою, з самим собою. Наука, і в першу чергу філософія, розробляє методологію та світоглядні аспекти глобальних проблем, та головне – вона вирішує задачі їх правильної постановки.

Автори по-різному формулюють глобальну проблему здоров’я людей; від часткової задачі ліквідації небезпечних інфекційних захворювань до алармістських (від фр. аlarme – тривога, хвилювання) постановок, зв’язаних з «виживанням» людства на планеті.

На приклад, П.Л. Капіца, однією з найбільш важливих глобальних проблем, які визначають долю людства, визначає проблему «якості» народонаселення, під якою він розуміє «комплекс медико-генетичних та соціально-психологічних характеристик життя людей, їх фізичне здоров’я, рівень розвитку інтелектуальних здібностей, психофізіологічний комфорт життя, механізм відтворення інтелектуального потенціалу суспільства і т.д.» [9].

Проблема здоров’я людини – залишається однією з найбільш складних комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідженню різноманітних сторін здоров’я індивідуума, різних соціальних та статевовікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць. В одних працях обговорюється саме поняття «здоров’я», в інших досліджуються клінічні аспекти здоров’я, а треті присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я.

Самостійну групу складають праці, що розглядають шляхи та засоби охорони здоров’я населення, інші пропанують теоретичні, фундаментальні розробки, які вирішують філософсько-методологічні питання здоров’я, решта ж носить більш прикладний характер і широко використовується в практиці.

Все частіше ті чи інші види досліджень проблем здоров’я об’єднуються в комплексні, міждисциплінарні, що багато в чому підвищує їх цінність у теоретичному та практичному плані. Разом з тим, для більшості робіт, що присвячені здоров’ю, притаманна одна особливість: при розгляді того чи іншого аспекту здоров’я, воно характеризується за допомогою показників, які відображають не стільки здоров’я, скільки його патологію. Тобто аналізується у більшості випадків негативна сторона діалектичної єдності «хвороба – здоров’я».

В той же час прямі характеристики здоров’я використовуються недостатньо, що призводить до однобічного тлумачення людського здоров’я та його чинників. Недаремно існує думка, що медицина, вихідною точкою якої є хвороба, буде тільки допомагати «латати прогріхи» в здорової людини, але ніколи не навчиться керувати життєдіяльністю організму [10].

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров’я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров’я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здоров’я. Хоча для філософського аналізу здоров’я, на думку І.І. Брехмана, важливо розуміти, що воно відображає необхідність сутності явищ, а хвороба – випадковість, яка не має загального характеру.

Погоджуючись з цією думкою, необхідно зауважити, що здоров’я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища. В цьому відношенні заслуговує уваги твердження, що здоров’я визначається процесами адаптації. Це не результат інстинкту, а чергова реакція на соціально створену реальність: змінену навколишнього середовища, зростання та старіння тощо.

А.Я. Іванюшкін розглядає «здоров’я» з точки зору його наукового змісту та цінностей. Він пропонує три рівні цінностей:

1) біологічний – початкове здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум пристосування;

2) соціальний – здоров’я є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

3) психологічний, особистісний – здоров’я є не відсутністю хвороби, а скоріш запереченням її, тобто переборенням.

І.І. Брехман, в свою чергу, дає визначення, виходячи з моделі «людини в потоці інформації», «здоров’я людини – її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації».

Але, розглядаючи питання про здоров’я, багато авторів вживають термін «здорова людина». Цей поширений термін, так як і сам термін «здоров’я», носить відносний, абстрактний характер. Воно набуває конкретики тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума.

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: «здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям».

Е.Н. Кудрявцева виділяє декілька типів здорових людей, маючи на увазі те, що їх всіх об’єднує – повноцінне та ефективне виконання соціальних функцій:

1. Людина, здорова у повній мірі, яка повноцінно та ефективно виконує соціальні функції.

2. Людина, здорова на даний момент, але на протязі року перенесла респіраторне захворювання без ускладнень. Це захворювання не відобразилося на можливостях індивідуума повноцінно виконувати соціальні функції.

3. Людина здорова, але має хронічну інфекцію, яка викликає зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов’язків.

4. Людина, яка вважає себе здоровою і за об’єктивними даними лікаря теж здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, але всі свої соціальні функції виконує досить повно.

5. Людина здорова, але інколи відчуває недомагання, які пов’язані, наприклад, з процесом акліматизації, з перебуванням у стресовій ситуації.

6. Умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог до режиму дня, харчування, відпочинку і т.д.). Хоча такий тип індивідуума у даний момент є здоровим, потенційно він не здоровий, оскільки перераховані порушення є фактами ризику, що можуть призвести до того чи іншого захворювання.

Аналізуючи здоров’я індивідуума і його мінливості під дією середовища, важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації.

Важливим показником, що відображає соціальне благополуччя людини, є рівень фізичного і нервово-психічного розвитку. Без включення цих показників оцінка стану здоров’я також буде неповною.

Оцінка досягнутого рівня фізичного розвитку і ступеня його гармонійності проводиться шляхом співставлення отриманих даних з регіональними стандартами.

Таким чином, у сучасній науково-методичній літературі немає загальноприйнятого визначення поняття «здоров’я» та критеріїв його оцінки. Досить часто навіть оцінка ефективності засобів фізичної культури проводиться за критеріями захворюваності. Тому значна частина фахівців не володіє методами й критеріями оцінки здоров’я і часто працюють наосліп, без належного усвідомлення механізмів дії фізичних вправ, що використовуються.

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування.

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи. Відомі декілька принципів активного життя:

– знати, яку користь дають фізичні вправи (найбільш ефективна мотивація залучення до активного способу життя);

– не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономірності процесу старіння;

– бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя. (якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний);

– використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю – поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ (корекція маси тіла тільки дієтою є неефективною, оскільки надлишкова маса швидко відновлюється);

– забезпечення регулярного виконання фізичних вправ.

В останній час, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін «стиль здорового способу життя», що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей. Це поняття об’єднує такі компоненти діяльності:

– усвідомлення цілеспрямованого застосування для відпочинку різноманітних форм фізкультурної активності;

– цілеспрямоване навчання і виховання гігієнічних норм та навичок охорони здоров’я;

– навички використання природних факторів для зміцнення здоров’я і цивілізованого відношення до оточуючого середовища;

– створення і корекція нормальних психологічних умов на виробництві та в побуті;

– боротьба із шкідливими звичками;

– пропаганда і впровадження здорового способу життя серед дітей.

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я і опосередковано – на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Він впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, вільніше долає психоемоційні труднощі, стресові ситуації. Здоровий спосіб життя позитивно впливає на духовну сторону здоров’я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні й вольові якості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. – К.: Здоровье, 1989. – 216 с.

2. Брехман И.И. Валеология – наука о здоровье. – М.: Физкультура и спорт, 1990. – 206 с.

3. Козленко Н.А. Школьникам в привычку заниматься физкультурой. – К.: Радянська школа, 1985р.

4. Литвин-Кіндратюк С.Д., Кіндратюк Б.Д. Народознавство та організація здорового способу життя школярів/ АПН України; Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. – Івано-Франківськ: Плай, 1997. – 279 с.

5. Рудницькі І. Фізіологічні і психологічні аспекти адаптації дитини до школи //Психолог – К., 2004.-№ 25-26. – С.21-79.

6. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Вернадский В.И. Начало и вечность жизни.- М.: Сов. Россия, 1989. - С. 166-188.

7. Сущенко Л.П. Історичний аспект становлення поняття "здоровий спосіб життя" людини у давньому світі та середніх віках // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції з валеології "Формування, збереження і зміцнення здоров'я підростаючого покоління як обов'язковий компонент системи національної освіти". – К.: ІЗМН, 1997.

8. Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини/ Запоріз. держ. ун-т. – Запоріжжя, 1999. – 308 с.

Справка об авторах

Куракина Елена Николаевна - ст. преподаватель кафедры физического

воспитания, Классического приватного университета

Ольховникова Анастасия Витальевна - ст. преподаватель кафедры

физического воспитания, Классического приватного университета

Адрес: 69002, Украина, Запорожье,

Ул. Грязнова1, кв. 230

Ольховникова А.В.