Скробот А.І.

Київський національний лінгвістичний університет

ПРОСОДІЯ ІСПАНСЬКОЇ КАЗКИ

Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в які він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією. Казка — фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів'я. За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.

Казка живе за своїм часом і в своєму просторі. Простір і час — поняття умовні: «далеко чи близько», «за тридев'ять земель» і т. п. Проте за казковим, фантастичним

часом і простором завжди стоїть реальна дійсність, де знаходяться оповідач і слухачі. Особливий інтерес становлять героїко-фантастичні казки, в яких міфічні, фантастичні елементи органічно поєднуються з героїчними. Переважна частина героїчних образів казок відзначається виразним суспільним, соціально-класовим звучанням. Як правило, це знедолені постаті: син бідняка, наймолодший у великій селянській родині, син удовиці, переслідувана злою мачухою падчерка-сирітка, працелюбний, проте нещасний, убогий, пригнічений паном селянин тощо. Народна творчість допомагала народові вижити, не розгубитися на крутих-шляхах минулого, зберегти свою духовність. Саме казки, думи, пісні, легенди відображали мрії і сподівання народу. В цих жанрах реалізовувалися народні уявлення про своїх захисників і героїв. Народна казка дала поштовх, з одного боку, для розвитку літературної фантастики, яка виросла з неї, але виробила свої особливі шляхи і прийоми зображення людських проблем. З другого боку, в народній казці — витоки казки літературної, котра використовує народну казкову форму для вираження того бачення світу і його проблем, яке відкриває автор.

Більшість дослідників вважає, що суттєвою особливістю казки є здатність розважати, захоплювати. "Головна мета казкаря, — засвідчує С.Г; Лазутін, — розважити, а іноді й просто здивувати, вразити слухачів. З цією метою він нерідко навіть цілком реальним життєвим фактом подає зовсім неправдоподібну, фантастичну форму вираження[3:12]. Дослідники приходять до висновку, що чарівна казка зв'язана з давнім повір'ям, релігією, міфами, обрядами. А момент відкріплення від обряду став "початком; історії казки, в той час як її синкретизм з обрядом являє собою доісторію. Але казка уже позбавлена релігійних функцій, сама по собі не являє чогось знищеного порівняно з міфом, від якого вона походить, навпаки, звільнена від релігійних умовностей, казка виривається на свіже повітря художньої творчості, що рахується вже іншими соціальними факторами і починає жити повнокровним життям" [4:357 – 358].

Казка увібрала в себе той досвід пізнання людини і світу, який склався протягом усієї історії народу. У цьому плані не можна не погодитися з думкою відомого французького письменника і літературознавця П’єра Гамарри: «Поєднання концепції життя і смерті — ось головні складові частини чарівної казки» [1:193].

Таким чином, звернення до народної казки — це звернення до витоків людської моралі, народних уявлень про одвічну боротьбу добра і зла, життя і смерті. А з неминучій перемозі добра над злом — джерело того народного оптимізму, що став одним із чинників, який зумовив появу жанру казки літературної. Вона наслідувала не тільки певні формальні ознаки народної казки як жанру, а й особливості змісту, що виражається цією формою. Більше того, саме казково-оптимістичний зміст, який треба було виразити письменнику, покликав до життя літературну казку як жанр. Казка навіть у своїх фантастичних картинах відображає характерні риси побуту народу, суспільних і сімейних відносин тощо. Як правило, казковий персонаж є носієм якоїсь однієї характерної риси: розуму, хитрості, лицемірства та ін. Казка навчає поважати розум, сміливість, людську чесність, мужність, працьовитість, вірність і відданість; зневажати лінощі, зажерливість, грубість і т.п. Носіям добра в казці завжди протиставляються сили зла. Казка породжує і виховує кращі риси у людей. Знаючи це, письменники надають великого значення спрямованості казки. За словами відомого французького письменника-казкаря Шарля Перро, «мораль являється основним моментом: у будь якій казці». Саме Шарль Перро відзначиш, що перше місце належить ідеї, оцінці дійсності, а друге — образності. У фантастиці казки реалізується все те, що хвилює серце і душу народу, письменника. Кожна казка в кінцевому результаті спроектована на конкретне життя трудівника і так або інакше відбиває його світогляд, реальні життєві потреби, художні смаки, суспільно-етичні ідеали. Отже, матеріалістична у своїй основі казкова фантастика фактично постає як своєрідний вияв нестримного бажання людини праці боротися за полегшення свого життя, за наближення світлого майбутнього.

Винятково важлива роль у розвитку казкової традиції здавна належала виконавцеві казки. Ось чому дослідники завжди виявляли багато уваги постаті народного казкаря-і оповідача, який має добру пам'ять, художній хист та великий запас вражень, бездоганно володіє умінням імпровізації й здатний справді цікаво, щоразу по-новому розповісти казку на певний сюжет. Це спонукало народних казкарів-оповідачів постійно підносити свою майстерність, творчо освоювати засоби народної гумористики, багатства мови, образні вислови, мудрослів'я, пильно приглядатись до психології, особливостей вдачі, характеру представників різних суспільних верств, всебічно осмислюючи й переносячи все це в художній світ казки. Внаслідок цього в народних героїко-фантастичних казках — як і в творах інших жанрових різновидів склалась характерна поетика, розвинувся суто народний стиль художнього відбиття дійсності. Саме завдяки казковості, таємничості до найглибших куточків серця доходить гра барв і відтінків слова. Слово тут не тільки несе певний смисл, а й звучить, як музика.

Підготовка вчителя-бакалавра іспанської мови передбачає професійне володіння мовою, тобто коректне з точки зору норми та стилю користування мовленням як засобом усної та писемної комунікації в усіх сферах спілкування. Комунікативна компетенція у таких видах мовленнєвої діяльності вчителя, як говоріння та читання вголос, визначається перш за все виразністю. Інтонаційний, надсегментний рівень мови, пронизуючи фонемний, лексичний, граматичний та стилістичний рівні, вдихає в них

життя, надаючи виразності висловлюванню. Однією з вимог викладання курсу практичної фонетики іспанської мови в процесі підготовки вчителя-бакалавра є оволодіння нормативними інтонаційними засобами оформлення комунікативно-емоційннх та модальних типів і видів висловлень спонтанного мовлення і читання вголос. Нормативно-організована система інтонаційних засобів виразності як алгоритм комунікації є ознакою культури мовлення. [2: 60].

Об'єднання та взаємодія таких просодичних компонентів інтонації, як мелодія, пауза, наголос, темп і тембр, формують складну природу акценту кожної мови. Можна вважати, що студент володіє іноземною мовою, коли він опанував тонкощами її інтонації. Саме інтонація актуалізує висловлення, породжене у мовному акті комунікації, членує мовний потік і зв'язує у цілісність окремі його відрізки. Для іспанського прозового твору одним із провідних мовних рівнів є фонетичний, який тісно пов'язаний із синтаксичним та семантикою самого твору та картиною світу, зображеною письменником.

Невід'ємним компонентом виразності іспанської мови є логічний наголос як універсальний засіб вираження логічного предикату — нового у висловленні. Поява наголосу також зумовлюється синтаксичною структурою тексту, що демонструє тенденцію в розвитку фонологічної системи іспанської мови — рівноправну роль просодичних і лексико-граматичних засобів у виділенні смислових центрів висловлення.

У професійній підготовці вчителя-бакалавра іноземної мови вправи з прислів'ями і приказками сприяють оволодінню фонетичними аспектами культури і риторики мовлення у професійній сфері спілкування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гамарра Пьєр. (1985). Искусство сказки // Пьер Гамарра. Читая и перечитывая

Перевод с французского. - М.: Радуга. - С. 192-195.

2. Дворжецкая М.П., Валигура О.Р. (1990) Проблема функциональной нормы интонационных выразительннх средств в звучащих учебных текстах // Проблеми нормы и выразительности в реализации высказывания - Ґорький. – С.60.

3. Лазутин С.Г. (1981). Поэтика русского фольклора. - М.: Высшая школа. - С. 212.

4. Пропп В.Я. (1986). Историческиє корни волшебной сказки. -Л.: Лениздат. - С.287.