Філософія / 4. Філософія культури

К.філос.н. Журба М.А.

Інститут хімічних технологій Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (м. Рубіжне), Україна

Медіапростір як форма аддикції сучасної людини

Обраний напрям розбудови інформаційного суспільства обумовив збільшення у геометричної прогресії самої інформації та каналів її розповсюдження, що здійснює суттєвий вплив на свідомість, а значить і на діяльність та відпочинок сучасної людини. У наш час, як відзначає С.Г. Кара-Мурза, інформація якщо не потрапляє у канали масової комунікації майже не здійснює суттєвого впливу на розвиток суспільства. Таким чином, засоби масової інформації контролюють та впливають на усю культуру та свідомість людини, пропускаючи через свої фільтри.

Телебачення має містичну силу, яка базується на механізмах квазіестетичної імперативності, яка притягує глядача до телевізора. Варто лише на п’ять хвилин затриматися біля екрану, як відразу виникає бажання додивитися програму до кінця. У цих умовах життя людини почало протікати в дуже незрозумілому руслі. Після важких буднів людина почала отримувати не тільки зручність, комфорт, а і душевне задоволення, дивлячись телевізор. На перший погляд, нічого страшного не відбувається. Але справа у іншому. Справа не в тому, що людині непотрібно відпочивати, а в тому як вона це робить у ХХІ столітті. У відповіді на це питання криється сутність сучасної людини. Використовуючи підхід німецьких класиків, на нашу думку, треба зазначити, що не тільки через активну діяльність можна зрозуміти хто така людина, але й через її відпочинок. Наша епоха обрала вектор повної бездіяльності, конформізму та життєвих утіх, ідучи до створення штучного раю у просторі цивілізації. А чи це можливо? На превеликий жаль, настала епоха, яка повністю знищує реальний відпочинок людини, – у віртуальному просторі і відпочинок віртуальний.

Після перегляду невитіюватих програм згадати, що-небудь суттєве та змістовне так і не виходить. Занадто багато було різної інформації, місцями навіть дуже цікавої, точніше вражаючої, але що це була за інформація важко пригадати. Ця інформація діє по принципу квазікраси: швидко подобається та ще швидше забувається; вражаюча ззовні та беззмістовна усередині тому, що позбавлена атрибуту вічності (культурних цінностей). Таким чином, у людини утворюється внутрішня порожнеча, незадоволеність, яка обумовлена відсутністю приливу духовних сил. Але чому так відбувається? Телевізор може демонструвати і культуру, але що це за «нова» вульгарна культура, яка забирає так багато часу? Людина, звісно, має часові обмеження, і, нажаль, постійно йде зворотній відлік. А що відбувається, коли нічого не відбувається – життя прожигається.

Таким чином, виникає велика загроза для сучасної людини від створеного медіапростору: «… найзлішим і найстрашнішим порівняно з комуністом богоборець це – телеглядач» [1]. У наш час немає супротивника відкритого, з яким їй необхідно боротися. Усе наскільки приховане іншим сенсом, що людину руйнують ті об’єкти, які знаходяться біля неї і сприймаються як «рідні» і дуже «близькі» речі. Вони допомагають заспокоїтися, розслабитися, відпочити і отримати якусь невитіювату информацію. «Телеглядач же, включаючи телевізор, стає довершеним руйнівником свого Богоподобія, тобто, дарованої йому від Бога здатності творити. Комуніст руйнував закони Божії, силившись замість них поставити свої власні. Телеглядач рушить всі закони, як наркоман, що самознищується» [1].

У дослідженні впливу медіапростору на свідомість людини Г. Сєлін порівнює комуністичний і телевізійний дух: «Звичайно, вони між собою споріднені, але телевізійний дух страшніше і лютіше комуністичного, і появу першого було підготовлено останнім» [1]. Далі вищезгаданий автор проводить дуже цікаві дослідження, що теледух, доки глядачі дивляться у телевізор, знаходиться у їх серці, що руйнує цілісність людини і тому замість свободи та насолоди глядач перетворюється на раба: «… надивитися телевізором не можна. Поганню ж не можна насититися, скільки її не їж, нею можна тільки захлинутися. Як і з наркотиками. Задовольнити наркомана повністю може тільки смертельна доза» [1].

Вихід єдиний, зауважує Г. Сєлін, і він полягає у тому, що необхідно перемогти телебачення в собі. Це дуже важко зробити, тому що: „Навряд чи телевізор можна перенастроювати так, що б він не займався масовізацією. Він для цього і створювався, він під це і заточений. Телевізор практично не піддається модернізації. Тобто легше зіскочити з нього, підсівши, наприклад, на Інтернет, який орієнтований не на національне співтовариство (масу), а на відкриті співтовариства «своїх», близьких по інтересах, таких, що живуть у іншому режимі часу, не прив'язаному до часу доби, добової програми [2, c. 31].

Г. Сєлін приділив основну увагу впливу телебачення на духовність людини, виокремив основні проблеми. Але сьогодні ці процеси ускладнюються тим, що поступово телебачення відходить на другий план, змінюється конфігурація взаємодії людина – медіапростір, з’являється більш потужніше джерело впливу на масову свідомість – Інтернет, який демонструє надшвидку динаміку розвитку: у США радіо набуло аудиторію в 50 млн. людей за 40 років, телебачення – за 15 років, а Інтернет – за 4 роки [4, c. 35]. Таким чином, Інтернет технології – це більш потужна загроза, з якою повинно зіштовхнутися людство у ХХІ столітті.

У чому полягає ця загроза? Яку небезпеку містить у собі медіапростір, до якого так сильно звикли? Проблема не в тому, що у людини виникає бажання бути у віртуальному просторі, а в тому що у результаті здійснення цього бажання людина не отримує душевне задоволення, а лише стає медіазалежною. «Медіазалежність володіє тією ж логікою формування, що і наркотична: логікою невблаганного прогресу залежності, логікою втрати волі і сфокусованості на моделі звичного задоволення» [3, c. 20].

Інтернет залежність (нехімічна залежність), на відміну від наркотичної, сфокусована, передусім, не на фізичному компоненті, а на психологічному, і у цьому її велика небезпека для духовного буття людини: «не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить» (Матф.10:28). «Екран у всіх його проявах є агресивною машиною знищення бажання, яке завжди бажання Іншого. Ставлячи суб'єктові бажання, наказуючи насолоджуватися по засобах власного тіла, екран знищує вимірювання Іншого, ліквідує нестачу, і приводить людину до нарцисичного самопоклонінню. Так виявляється наркотичний ефект у медійному просторі. Медіа – це шприц для ін'єкцій наркозу у тіло Нарциса» [3, с. 110].

Інтернет простір формує аддиктивний стан свідомості людини, який обумовлюється втратою інтересу до реального життя, перенесенням у віртуальний простір. Людина фактично стає заручником власних бажань. Це явище настільки поширилося у нашому середовищі, що предметне поле поставленої проблеми виходить далеко за межі клінічної психології і соціології і вимагає філософської рефлексії щодо сутності людини у ХХІ столітті.

Проблема Інтернет залежності вимагає подальших наукових досліджень, у яких, на нашу думку, необхідно враховувати наступні аспекти:

– по-перше, хоча і Інтернет залежність є актуальною темою для обговорення у наукових колах, але статус цієї форми залежності досі є невизначеним;

– по друге, якщо залежність від алкоголю, тютюну чи наркотиків є визнаними формами хвороби людини (тому і склалися певні соціальні, культурні, правові умови, які застерігають від їх вживання), то, нажаль, Інтернет залежність доки ще не сприймається серйозно;

– по-третє, дуже важко досліджувати цю форму залежності, тому що практично неможливо дізнатися, хто є просто користувачем всесвітньої мережі, а хто Інтернет залежним.

Література

1. Селин Г. Про коммунизм, телевизор и антихристово царство / Священник Георгий Селин // Русская линия – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.religare.ru/2_68911.html

2. Евстифеев Р. Смерть телевизора / Роман Евстифеев // 60 параллеь. – 2009. – №3(34) – С. 24-31. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.intelros.ru/readroom/60_paralel/-3-34-2009/4359-smert-televizora.html

3. Медиафилософия. Основные проблемы и понятия // Материалы международной научной конференции "Медиа как предмет философии" – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.intelros.ru/intelros/biblio_intelros/2974-mediafilosofija.-osnovnye-problemy-i.htmli.html