Форитор Т.М.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

Випадок (казус) як кримінально-правове явище

У кримінальній науці досить довго ведуться дискусії щодо чіткого визначення статусу випадку (казусу) як кримінально - правового явища. Кримінальний закон України даного поняття не містить. Саме це і зумовлює актуальність даного дослідження. Науковці часто співвідносять казус та неосудність, казус та злочинну недбалість. Однак, якщо казус має місце в тих випадках, коли особа вчиняє суспільно небезпечне діяння без вини, тобто при відсутності умислу чи необережності, то неосудність вказує на нездатність особи в даний час діяти винно.

Р.І.Міхеєв вважає, що неосудність відрізняється від казусу змістовно, і тому питання про осудність особи взагалі не повинно ставитися, якщо мав місце казус [1,С.86].

Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад, людина йшла по тротуару, підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння було тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа. [4,С.89]

Наведемо інший приклад: суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер. Вона стала внаслідок необережності самого Я.[3,С.83]. Отже, як бачимо, на практиці випадки невинного заподіяння шкоди можуть розглядатися по-різному, основною причиною цього, вважаємо, є прогалина в чинному кримінальному законодавстві.

У літературі вже давно висловлюються пропозиції щодо необхідності доповнення Кримінального кодексу окремою статтею, в якій би було визначення поняття казусу та його правових наслідків. При цьому пропонуються різні визначення цього поняття.

Як зауважують з цього приводу науковці, казус – це заподіяння шкоди без винного ставлення до неї зі сторони особи, яка таку шкоду спричинила. Казус перебуває на межі з таким видом необережності як злочинна недбалість, але відрізняється від неї відсутністю одного чи обох критеріїв, які характеризують необережність як вид вини. Таким чином, як зазначають окремі вчені, казус виникатиме, коли особа не передбачала, не повинна була і не могла передбачати можливості настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому щодо злочинів з матеріальним складом виділяють ще один його різновид: особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків і обґрунтовано, нелегковажно розраховувала на їх відвернення, але всупереч її розрахунку наслідки все ж таки настали. Інші вчені вважають, що казус має місце тоді, коли особа не усвідомлювала суспільно небезпечного характеру свого діяння і не могла його усвідомлювати.

У частині 1 ст.28 КК Російської Федерації наводиться визначення казусу. Так, зокрема, наголошується, що діяння визнається вчиненим без вини, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільної небезпеки своєї дії (бездіяльності) або не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була або не могла їх передбачити. [1;86-87]

«Випадок» у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він виключає вину в поведінці особи. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлено як суб’єктивними особливостями особи (брак необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розумові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинено діяння, що спричинило наслідки. Наприклад, М. і К. ішли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, що там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився на дні бочки, зайнявся і стався вибух. Дном бочки. Що вилетіло, К. було завдано тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити. [2;181]

На думку автора, важливо ввести в кримінальне право такий термін як «ексцес вини». Як відомо, ексцес – це вихід за межі задуманого. Але можна розглядати ексцес вини як вихід за межі вини, тобто як такої вини може не бути, але дії вчинені, через які настали певні наслідки. Ексцес вини можна включати до характеристики казусу. Оскільки казус – це випадок, тобто вчинена дія була зовсім незапланованою і непередбачуваною, але настали певні наслідки різної тяжкості, то можна включити ексцес вини як наявність певної вини особи, через яку постраждала інша особа, але яка не закріплена Кримінальним кодексом і не визначається як об’єктивна сторона злочину. Тобто здійснюється вихід за межі вини.

Література:

1. Бурдін В.М. Співвідношення понять: «осудність» - «вина», «неосудність» - «казус» / В.М.Бурдін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. - №6. – С.82-94

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, Л.М.Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – 3-є вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.

3. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.83.

4. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право // Советское государство и право. – 1969. - №12. – С.89-90.