Право/.10 Гражданское право

Старший викладач Колісниченко Н.І.

Криворізький економічний інститут Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, Україна

Практично-правові проблеми нотаріату в Україні та шляхи їх усунення

Сучасний правовий світ вже давно розділений на дві основні системи – континентальну (латинську) та англосаксонську. І якщо США справедливо вважають країною адвокатів, то в більшості європейських країн головним юристом традиційно є нотаріус. Саме він вирішує найнасущніші і щоденні юридичні питання населення.

І таке ставлення до нотаріату є цілком виправданим, адже саме ця інституція існує не один десяток століть, а сама професія вважається історично другою юридичною посадою після судді. До речі, прообразами і передвісниками нотаріусів були писарі в Стародавньому Римі. Недарма в перекладі з латинського «нотаріус» – писар. До їх обов'язків входило не тільки складання різного роду послань і прохань, але і складання різних угод. Традиційно було дві категорії писарів: ті, хто перебували на державній службі, та ті, хто прислуговував приватним особам. Проте існувала і третя, особлива категорія осіб, зайнятих оформленням правових документів і матеріалів. Це – табеліони, які були вільними людьми і займалися складанням юридичних актів і судових паперів за винагороду і під контролем держави. Більше того, свої функції вони могли відправляти тільки в конторах. Через свою не чисельність табеліони були дуже шанованими та багатими людьми [5, с. 60].

Поважною є професія нотаріуса і в сучасній Україні. Хоча вести мову про заможність українських нотаріусів можна далеко не завжди. Та й проблем у сучасних нотаріусів ще більш ніж досить. Чого лише варте, наприклад, дуже гостре питання стосовно квотування нотаріусів, яке раз-по-раз підіймається в певних юридичних колах. Свого часу був навіть зареєстрований проект Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат” (реєстр. № 5488 від 11 травня 2004 р.), яким пропонувалося доповнити діючий Закон України „Про нотаріат” новою ст. 16-1 „Квоти нотаріусів”.

Разом з тим зазначимо, що, на думку багатьох юристів, визначення меж нотаріального округу лише за чисельністю населення є сумнівним, оскільки значна кількість нотаріальних дій здійснюється також юридичними особами.

Крім цього, чинний Закон України "Про нотаріат" морально застарілий і не відповідає сьогоднішнім реаліям. Практика вживання закону виявила штучність розділення нотаріусів на державних і приватних, до того ж далеко від досконалості державне регулювання діяльності приватних нотаріусів, що призводить до судових розглядів, як на Україні, так і за її межами. Але основна проблема нинішнього закону "Про нотаріат" полягає в тому, що він не погоджений з новими Сімейним і Цивільним кодексами, які набрали чинності з 1 січня 2004 року [3, с. 68].

Проблемам законодавчого обґрунтування діяльності нотаріусів в Україні присвячено низку наукових статей вітчизняних науковців, зо­крема Н. Абрамова, С. Васильєва, Д. Притики, М. Тітова, В. Гайворонського, В. Тертишнікова та ін., у яких автори дають характерис­тику окремим аспектам подальшого вдоско­налення чинного за­конодавства. Проте, незважаючи на значення нотаріальної діяльності в сучасному праві України, ця сфера ще недостатньо досліджена. Існуючі публікації обмежуються збірниками нормативних матеріалів, а також роботами загального характеру.

Метою нашої статті є науково-теоретичний аналіз основних проблем, які існують на сьогодні у діяльності нотаріусів на території України. 

З огляду на поставлену мету ми визна­чаємо такі завдання:

• характеристика сучасного стану проблем нотаріальної діяльності в Україні та подальші шляхи їх усунення;

• аналіз і розкриття змісту основних новел законодавства про нотаріат;

• визначення в систематизованому вигляді основних недоліків законодавства про нотаріат.

Об'єктом дослідження є практичні проблеми, які виникають на сучасному етапі розвитку в діяльності нотаріусів, а також процес удосконалення законодавства про нотаріат.

Найстаріша проблема нотаріату в Україні полягає в існуванні великої кількості законопроектів, які обговорювалися фахівцями на різних рівнях. Така безсистемна робота була від приречена на провал, а реформа нотаріату – на втрату дорогоцінного часу. Тому винесений Міністерством юстиції на обговорення законопроект № 3025 «Про внесення змін до Закону «Про нотаріат» відрізняється повним набором старих недоліків, які були властиві й іншим законопроектам, а саме: відсутністю зв’язку між положеннями законопроекту, грубими помилками в термінології тощо [2, с. 163].

Нотаріусам потрібна чітка процедура, яка б визначила правомірність їх дій. Своєю чергою, й організаційна структура нотаріату переживає нові проблеми, до вирішення яких потрібні неординарні підходи. Під новими проблемами мається на увазі відсутність необхідної кількості як державних, так і приватних нотаріусів у деяких регіонах України. Це очевидна проблема не лише громадян України, які позбавлені можливості реалізувати свої права, але і нотаріату загалом. Неможливість забезпечити громадян нотаріальними послугами потенційно може перерости у скасування обов’язкової нотаріальної форми посвідчення волевиявлення громадян. Подібні до цієї ситуації характерні для нашої країни, особливо на сучасному етапі розвитку. Приміром, подібна доля спіткала ДАІ, яке спочатку знищили, а потім реанімували.

Деякі фахівці висловлюють думку, що відновлення жорстких квот може призвести до того, що юристи почнуть відкривати нотаріальні контори в тих регіонах, в яких сьогодні нотаріуси відсутні. Вважаю, що очікуваного ефекту через жорстке квотування робочих місць приватних нотаріусів не досягнемо, оскільки історія яскраво свідчить, що навіть без наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах» від 20 червня 2007 р. № 411/5, яким були істотно збільшені квоти, у багатьох округах вже бракувало нотаріусів. Проблема полягає в тому, що нотаріальна діяльність в таких округах не приносить належного матеріального забезпечення для нотарів. Натомість жодних кроків для зміни цієї ситуації здійснено не було. Крім того, у невеликих містах і селищах рівень життя населення низький, що призводить до того, що громадяни «не поспішають» у нотаріальні контори за здійсненням нотаріальних дій. Відтак, були квартири, які передавали громадянам безкоштовно [4, с. 25].

Навіть у Києві та інших великих містах відчувається поступове зниження кількості операцій з нерухомістю, що, врешті-решт, відіб’ється на рівні доходів нотаріусів, адже саме вчинення цих нотаріальних дій приносило столичним нотаріусам найбільший прибуток.

Водночас, потрібно ставити питання про те, чи готові приватні нотаріуси заради об’єднання і виключення з конкуренції державних нотаріусів утримувати за рахунок частини власних доходів дотаційні нотаріальні контори, які не здатні поки що заробити на своє існування, але їх існування – це гарантія діяльності всього нотаріату України. При цьому можна і потрібно говорити про зняття або зменшення податків із нотаріату, оскільки останній візьме на себе обов’язки держави у забезпеченні громадян нотаріальними послугами. Вже зараз треба ставити питання щодо перегляду норм державного мита. Якщо ж нотаріуси не схвалюють подібного сценарію для вирішення проблеми, позаяк не вірять у можливість істотного зменшення оподаткування, то варіантів лишається два. Перший – утримувати державні нотаріальні контори за рахунок держави або регіону. Основним у цьому випадку буде забезпечення фахівців, які погодяться працювати в таких регіонах, всім необхідним, зокрема житлом. Другий – юристи, які здобули вищу освіту за державний рахунок, мають зобов’язання відпрацювати після стажування три роки як державні нотаріуси у проблемних з погляду чисельності нотаріусів регіонах. Хоча про такі умови їх мають попереджати перед вступом до вищого навчального закладу.

Безумовно, цю проблему слід вирішувати у найкоротші строки, поки невдоволеність громадян не набула загрозливого для нотаріату розміру. У Росії, до речі, пішли шляхом дотацій державних нотаріальних контор на регіональному рівні, що дозволило уникнути багатьох проблем із нотаріатом.

Отже, враховуючи все вище вказане, можна зробити висновок,  що на сьогодні діяльність нотаріусів в Україні потребує досить значних змін, що сприятимуть наближенню нашого нотаріату до країн латинського типу, крім того надасть можливість швидко і законодавчо правильно вчиняти певні нотаріальні дії для посвідчення юридичних фактів громадян, що в свою чергу зменшить кількість судових спорів з приводу законності таких дій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1.            Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39.

2.            Господарсько-процесуальне право. / За ред. Дякович В.І.,  Мельника В.П., Поповича В.М. – К.: 2008, 345 с.

3.            Майданик О.С.Нотаріат в Україні.// Закон і бізнес. – 2006. – № 11, ст. 67-69.

4.            Ніленко П.А. Порядок вчинення нотаріальних дій в Україні. // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 9, ст. 23-27.

5.            Порошина М.М. Поняття нотаріату і органів, які вчиняють нотаріальні дії.// Урядовий кур’єр. – 2005. – № 15, ст. 59-63.