Право/7. Экологическое, аграрное и земельное право

К. ю. н., доц. Багай Надія Онуфріївна

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника

Модельна законотворчість СНД: значення для розвитку аграрного законодавства України

Одним із пріоритетних напрямів співробітництва держав-членів СНД згідно із ст.20 Статуту СНД визнано сприяння зближенню національного законодавства. Проте питання щодо можливості та доцільності подальшої гармонізації та зближення аграрного законодавства України і законодавства держав-членів Співдружності та забезпечення уніфікованого правового регулювання аграрних відносин в межах СНД не є безспірним.

Адже ще в період існування СРСР ученими визнавалося, що «відмінності в однотипних актах різних союзних республік є своєрідним резервом подальшого вдосконалення республіканського законодавства, а сам факт прийняття різними республіками неоднакових рішень щодо одного й того ж питання може розглядатися як легальний експеримент у сфері нормотворчості, що полегшує всім республікам пошук оптимального вирішення конкретного питання» [1, с.199].

Одним із важливих засобів уніфікації сучасного законодавства є вироблення одноманітних норм, що враховують особливості однорідних суспільних відносин [1, c.181, 192]. У зв’язку з цим істотна увага в СНД приділяється модельній законотворчості, яка вважається «цивілізованою формою міжнародної взаємодії та взаємодопомоги у правотворчій та законотворчій сферах» [2, с.2] та забезпечує «визначення вектору розвитку загального і галузевого правового регулювання» [3, с.6].

За час існування СНД було прийнято більше 30 модельних актів, присвячених регулюванню відносин в АПК. Особливе значення мали прийняті Модельні закони «Про безпеку поводження з пестицидами і агрохімікатами (1998 р.), «Про насіння» (2004 р.), «Про охорону ґрунтів» (2007 р.), норми яких в тій чи іншій мірі відображені в національному законодавстві держав Співдружності. У 1998 році Україною та іншими державами СНД було укладено Угоду про спільний аграрний ринок держав-учасниць Співдружності незалежних держав. А в 2002 році представники дев’яти країн (в тому числі України) підписали Концепцію узгодженої аграрної політики держав-учасниць СНД, якою передбачено комплекс заходів, спрямованих на створення спільного аграрного ринку, ведення узгодженої бюджетної, кредитної, цінової, податкової політики, системи страхування у сфері сільськогосподарського виробництва. При цьому держави, що підписали Концепцію, погодилися брати до уваги економічні перетворення в аграрному секторі країн Співдружності при переході до ринкових відносин, відмінності у природних та економічних умовах агропромислового виробництва.

Проте слід визнати, що імплементація у національне законодавство модельних норм та норм міждержавних угод не завжди була успішною, що пояснювалося різним економічним рівнем розвитку країн, особливими національними інтересами, політичними умовами тощо.

Крім того, міжнародна практика свідчить про наявність проблем реалізації модельних актів у зв’язку з відсутністю чіткого механізму їх імплементації у чинне законодавство [3, с.6]. До загальних проблем уніфікації законодавства держав СНД вчені також відносять: намагання країн Співдружності законодавчо закріпити існуючі особливості менталітету і правосвідомості в національному законодавстві, укріпити суверенітет, сформувати своє законодавство з урахуванням інтересів сусідніх держав (Молдова - Румунія) чи Євросоюзу (Україна, Грузія) [3, с. 21].

Нинішня позиція України теж свідчить про відмову від намірів зближення та гармонізації національного законодавства держав-членів СНД. Так, при підписанні Стратегії економічного розвитку Співдружності незалежних держав на період до 2020 року (2008 р.) Україною було зроблено застереження щодо неможливості виконання положень Стратегії, які можуть суперечити стратегічним пріоритетам і правовим параметрам інтеграції України в ЄС та договірним зобов’язанням, взятим Україною, як членом СОТ, а також тих положень, що торкаються гармонізації і зближення національного законодавства в рамках СНД.

Така позиція нашої держави є цілком виправданою. Тим більше, Україна, визнаючи одним із пріоритетів економічну інтеграцію та співробітництво в межах СНД, не підписувала Договору про створення Економічного Союзу (1993 р.) (хоча вважається його асоційованим членом) та надає перевагу двостороннім міждержавним відносинам у межах Співдружності.

Тому видається, що зближення аграрного законодавства країн СНД може здійснюватися лише з урахуванням конкретних соціально-економічних умов господарювання в АПК, а також територіальних, демографічних, національних, політичних особливостей кожної держави. При цьому сумнівними видаються висновки учених про можливість формування єдиної правової системи СНД на основі процесів взаємодії та взаємовпливу національних правових систем [2, с. 6].

Спірним на сьогодні є також статус нашої держави як члена СНД, оскільки Україна не підписувала Статуту СНД (1993 р.), хоча й була засновником Співдружності за Договором про створення СНД (1991 р.)

Особливе значення у контексті досліджуваних проблем має також членство України з 2008 року в СОТ, що покладає на нашу державу певні зобов’язання. Зокрема, Україна повинна законодавчо забезпечити такий розвиток торгівлі сільськогосподарською продукцією з країнами-членами СОТ, який відповідав би основним правилам, що використовуються в торгівлі між ними [4, c.64; 5, с.69]. Враховуючи той факт, що на сьогодні зберігається позитивна тенденція щодо майбутнього вступу до СОТ Росії, Білорусі та інших країн СНД, розвиток аграрного законодавства в цих державах мав би підпорядковуватися аналогічним цілям.

При цьому потреби уніфікації аграрного законодавства СНД не завжди узгоджуються з перспективами європейської інтеграції України. Тому на сьогодні пріоритетним напрямом розвитку національної системи законодавства на державному рівні визнано його адаптацію до законодавства Європейського Союзу [6]. Це, водночас, не виключає можливостей певного зближення національного законодавства держав СНД з метою економічного та інших видів співробітництва.

Таким чином, зближення аграрного законодавства України та країн СНД може здійснюватися лише з урахуванням національно-політичних перспектив розвитку кожної держави, особливостей правової, економічної, політичної та соціальної системи суспільства. При цьому пріоритетним напрямом є двосторонні міждержавні відносини, спрямовані на розвиток економічного співробітництва та підтримку сільськогосподарських товаровиробників.

Література:

1. Поленина С.В. Теоретические проблемы системы советского законодательства / Поленина С.В. – М.: Издательство «Наука», 1979. – 206 с.

2. Вовраженцева К.П. Правові системи України та Республіки Бєларусь: сучасні процеси правового розвитку: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.01 / К.П.Вовраженцева. – К., 2008. – 20с.

3. Шестакова Е.В. Модельное законодательство: Теоретико-правовые аспекты и практика применения: автореф. дисс. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / Е.В.Шестакова – М.,2006. – 24 с.

4. Організаційно-правові засади розвитку аграрного і земельного ринків в Україні / [Семчик В.І., Кулинич П.Ф., Панькова Л.О. та ін.]; за ред. В.І.Семчика. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 264 с.

5. Домбровський С.Ф. Правові проблеми у зв’язку із вступом України до Світової організації торгівлі / Домбровський С.Ф. // Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права: між нар. наук.-практ. конф.: [зб. наук. пр.]; за заг. ред. В.М.Єрмоленка та ін. – К.: ІРІДУМ, 2009. – С.69-71.

6. Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 р. №228-ІV // Офіційний вісник України. – 2004. – №15. – Ст.1028.