Психология и социология/7. Общая психология

Квасник Г.В.

Донецький національний університет, Україна

Гумор як психологічний феномен: когнітивний компонент

Існуючий на сьогоднішній день значний масив емпіричних даних щодо особливостей почуття гумору є свідченням досить високої специфічності подібного об'єкту дослідження, адже гумор виступає інтегральною характеристикою психічної організації особистості та значущим компонентом її індивідуальності.

Велика різноманітність авторських підходів до визначення почуття гумору, з одного боку, та відсутність конкретних уявлень – з іншого, свідчить про несформованість теоретичної бази, що супроводжується слабкістю методологічного апарату. Тому метою нашої роботи є вивчення гумору через використання спеціально створеної методики дослідження когнітивного компоненту гумору.

Об'єкт дослідження: гумор як психологічний феномен.

Предмет: когнітивний компонент гумору.

Теоретична основа дослідження:

§ 4-компонентна модель гумору Р.Мартіна [3], яка містить соціальний контекст, когнітивно-перцептивний процес, емоційну реакцію, вокально-поведінковий прояв;

§ Когнітивний підхід, що базується на теоріях невідповідності (Koestler, Suls, Shultz);

§ Теорії розуміння смішного К. Глинки [1].

Пропонований нами підхід розроблявся з урахуванням створеної Г. Айзенком методики вивчення почуття гумору, з якої у нашому дослідженні будуть використані оцінка комічних історій та закінчення анекдотів.

Етапи дослідження

1. Підбір стимульного матеріалу методом експертного оцінювання.

2. Розробка окремих складових методики вивчення гумору, - субтестів «Розуміння гумористичних стимулів» та «Генерування гумору».

3. Апробація методик у процесі пілотажного дослідження.

Розглянемо детальніше кожен з етапів.

У якості стимульного матеріалу були використані анекдоти – різновид так званого «консервованого гумору» [3]. Методом експертного оцінювання було проаналізовано два набори анекдотів, відібраних випадковим чином, загальною кількістю 100 од. Експертами виступили студенти факультетів ДонНУ. Їм було запропоновано оцінити кожен з анекдотів за наступною шкалою: 1 –невдалий, 2 – несмішний, 3 – досить смішний, 4 – особливо вдалий. В результаті було відібрано 20 гумористичних стимулів, що отримали найвищий ранг.

Перший напрямок розробки методики – визначення розуміння гумору – передбачає виявлення аналітичної діяльності досліджуваного щодо кожного запропонованого стимулу через неформалізоване інтерв'ю. Реалізація даного підходу відбувається наступним чином. Передусім, визначається, чи знайомий учаснику запропонований анекдот. Потім стимул оцінюється за вищевказаною шкалою. Оскільки розуміння гумористичного стимулу означає усвідомлення існуючого у ньому протиріччя, запитання експериментатора спрямовують розмірковування респондента таким чином: 1 - пояснення сюжету жарту, 2 - виявлення власне гумористичного компоненту.

Задача другого субтесту методики – виявити здібність людини до генерації гумору. Учасник отримує інструкцію «завершити» анекдот, який пропонується йому без кульмінаційного моменту. Для виконання завдання відводиться певний час (3 хвилини). У разі відсутності варіантів закінчення гумористичної історії, респондент має можливість послідовно використати дві підказки, які є результатом змістовно-смислової обробки фіналу жарту. Створення підказок відбувалося через варіювання інтелектуальної складності задачі анекдоту.

У ході проведення пілотажного дослідження вдалося отримати досить цікаві попередні результати, що виступають основою формалізації процедури тестування.

По-перше, розробляється ефективний спосіб фіксації даних, отримуваних у процесі дослідження. Актуальні результати представлені у Таблицях 1 і 2.

Таблиця 1

Реєстраційний бланк субтесту «Розуміння гумористичних стимулів»

№ п/п	Параметри вивчення
	Оцінка забавності	Експресивний аспект			Пояснення гумористичного компоненту
		Стриманість	Посмішка	Сміх
1

Таблиця 2

Реєстраційний бланк субтесту «Генерування гумору»

№ п/п	Параметри вивчення
	Час реакції	Кількість використаних підказок		Варіант завершення гумористичної історії
		1	2
1

По-друге, було здійснено спробу розробки системи формальних кількісних і якісних оцінок. Для цього в обох частинах методики на основі отриманих результатів виділилися основні характеристики, необхідні для аналізу когнітивного компоненту гумору: якщо для субтесту «Розуміння» визначальними є самостійне виокремлення гумористичного компоненту та відповідне еталонному зразку якісне його обґрунтування, то для субтесту «Генерування» - індивідуальна гумористична відповідь за мінімальний проміжок часу.

Звісно, ще зарано говорити про досягнення основної мети дослідження. Пріоритетним залишається здійснення апробації та стандартизації створеної методики, відкритим є питання про її надійність та валідність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Глинка К. Независимый Бостонский Альманах «Лебедь»/www.lebed.com/2004.

2. Лук А.Н. О чувстве юмора и остроумии/www.koob/ru

3. Мартин Р. Психология юмора/Пер. с англ. под ред. Л.В. Куликова.- СПб.:Питер, 2009 - 480 с