Физическая культура и спорт/ 1. Физическая культура и спорт: проблемы, исследования, предложения

Сашинська А. В., науковий керівник Пархоменко Г.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ЛФК ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СКОЛІОЗОМ

Як свідчить статистика, майже половина населення країни страждає на захворювання хребта. Ціллю даної роботи є дослідження поняття «сколіоз», його видів та впливу лікувальної фізичної культури на це захворювання. Вивченням цього питання займались такі вчені, як Желєзняк Ю.Д., Степанєнкова Е.Я, Асатрян Ж.Х., Шоммер Н., та інші.

Слово “сколіоз” має грецьке походження (scolios) і означає кривий, зігнутий. Під поняттям сколіозу розуміють деформацію хребта, що характеризується його боковим викривленням.  Однак, бокове викривлення - деформація у фронтальній площині - відмічається лише  на початкових стадіях захворювання. В міру його прогресування відбувається деформація хребта і в сагітальній площині з утворенням кіфосколіозу чи лордосколіозу. Перебіг сколіотичної хвороби  характеризується  також і такою  можливою ознакою, як торсія - скручування хребта навколо вертикальної осі. Така складна деформація хребта обов’язково призводить до порушень форми ребер і грудної  клітки в цілому з утворенням реберного горба. Це супроводжується порушенням  нормального розташування органів грудної клітки та  їх функціонування [1].

Через сколіоз, в першу чергу, страждає дихальна, а потім серцево-судинна системи, що призводить до тривалої кисневої недостатності. Хронічна гіпоксія негативно впливає на розвиток всього дитячого організму. Сколіоз викликає серйозні порушення травної та сечовидільної систем. Він також  може супроводжуватися спінальними порушеннями  і навіть парезами та паралічем внаслідок стиснення нервових корінців. Отже, сколіотична хвороба - це не локальне викривлення хребта, а загальне  важке захворювання, що залучає в патологічний процес всі важливі системи організму.

За морфологічними ознаками сколіози поділяються на структурні та функціональні. В залежності від важкості деформації сколіози поділяються на компенсовані та некомпенсовані. За  локалізацією вершини викривлення хребта  розглядають: правосторонній та лівосторонній сколіози; грудний, поперековий (локальні або парціальні) та грудо-поперековий (тотальний або загальний) сколіози. За формою викривлення розрізняють  С-подібні (прості) та S-подібні (складні) сколіози. В залежності від причин виникнення розглядають: дискогенний сколіоз, який розвивається внаслідок диспластичного синдрому (90% випадків); гравітаційний сколіоз, який розвивається через порушення вертикальної осі хребта, або зміщення загального центру ваги (рубці з однієї сторони тулуба, зміна нормального положення тазу через патології кульшового суглоба); міотичний сколіоз, який виникає в наслідок порушення імпульсації м’язів ( з передніх рогів спинного мозку), що викликає асиметрію їх напруження і змінює рівновагу хребта. Такі сколіози можуть бути спадковими, вродженими, або набутими ( при міопатії, паралічі, полімеаліті). Залежно від важкості захворювань виділяють 4 ступені сколіозів. Критеріями їх розподілу є: форма дуги сколіозу; кут відхилень від вертикальної вісі; ступінь скручування хребта [2].

Лікувальна фізична культура  займає чільне місце в терапії сколіозу. Сколіоз є прогресуючою хворобою, тому його лікування фізичними вправами особливо ефективно  на початку захворювання. Основними засобами занять в СМГ  при сколіозах є гімнастичні вправи. На заняттях в СМГ використовують симетричні, асиметричні і деторсійні спеціальні коригуючі вправи.

Симетричні вправи, зберігаючи середнє положення хребта, сприяють вирівнюванню м’язової тяги з обох боків. Цей ефект виникає внаслідок того, що при виконанні симетричних рухів розтягнуті і розслаблені м’язи на опуклій стороні сколіотичної дуги скорочуються більше, ніж скорочені і, порівняно сильніші м’язи ввігнутої сторони. Це сприяє усуненню, або зменшенню асиметрії м’язової тяги і створенню рівномірного м’язового корсета. Симетричні вправи нескладні, їх виконання  не викликає у дітей утруднень і,  що особливо важливо, до противовикривлень. Тому їм віддають перевагу при лікуванні сколіозу усіх ступенів.

Асиметричні вправи локально діють на певні ділянки хребта і при неправильному виконанні можуть призвести до розвитку противовикривлень. Тому їх слід суворо дозувати. Протипоказані вони при прогресуванні сколіозу.

Деторсійні вправи застосовують при сколіозі, де існує виражена торсія хребців. Ці вправи передбачають обертання хребців у бік, протилежний торсії. При торсії в грудному відділі вправи виконуються за рахунок роботи м’язів плечового поясу, а у поперековому відділі - тазового поясу. Деторсійні вправи виконуються з вихідних положень лежачи на похилій площині, в упорі стоячи на колінах, стоячи у висі на гімнастичній стійці.

Складовим елементом комплексного лікування сколіотичної хвороби є плавання. Найбільш ефективним способом плавання вважається брас на грудях. Симетричні плавальні рухи рук і ніг виконуються послідовно в одній площині з виключенням коливання хребта навколо поздовжньої вісі. Рекомендується плавати у повільному темпі, з подовженою фазою ковзання після поштовху ногами.

Таким чином, можна зробити висновок, що сколіоз – це деформація хребта, що характеризується його боковим викривленням. Розрізняють багато видів сколіозу. Лікувальна фізична культура  займає чільне місце в терапії сколіозу. Основними засобами занять в СМГ  при сколіозах є гімнастичні вправи. На заняттях в СМГ використовують симетричні, асиметричні і деторсійні спеціальні коригуючі вправи.

Література:

1. Асатрян Ж.Х. Избирательный массаж и лечебная гимнастика при сколиозе. М.:МАНЦ. 2001– 20с.

2. Шоммер Н. Как остановить сколиоз / Пер. с английского Г. И. Рыбаковой. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1996. - 176 с.