Михайлова Л.М., Луганський національний аграрний університет

Формування естетичної культури школярів:

історичний огляд проблеми та її сучасне вирішення

Сучасне українське суспільство характеризується постійними змінами в усіх сферах життєдіяльності. Відсутність єдності між політичними силами в ідеологічних позиціях призвели до того, що тісні контакти між освітою, наукою, культурою в багатьох питаннях порушені. Мова йде про недієспроможність соціальних інститутів освіти й виховання (в першу чергу школи та сім’ї) щодо виконання замовлення суспільства на формування особистості, здатної до саморозвитку, вдосконалення моральної та естетичної культури. практичного мислення, використання набутих знань для творчого розв’язання проблем у власному житті та в житті своєї країни (із Національної доктрини розвитку освіти в Україні).

Звичайно, проблема формування естетичної культури в школярів є комплексною, її вирішення потребує спільних зусиль із боку вчителів, батьків, науковців, політиків, працівників державних і культурних установ, суспільних і громадських організацій. Однак для узгодження дій усіх цих складових, необхідно з’ясувати функції та завдання кожної щодо її вирішення. Розглянемо більш детально педагогічну складову, зокрема її теоретичний, науково-методичний і практичний аспекти.

Звернення до теоретичних досліджень естетичного виховання особистості дає підстави для висновку, що його в основу формування в школярів естетичної культури покладено її ядро - мистецтво як унікальна форма суспільної свідомості, що сприяє духовному розвитку й удосконаленню внутрішнього світу людини.

Про значення мистецтва в естетичному розвитку індивіда відомо ще з часів Античної Греції – філософські й літературні доробки, культурологічні та історичні пам’ятки вказують на велику роль мистецтва у вихованні гармонійно розвиненої особистості, доводять ефективність його застосування в умовах тієї епохи. Як доводять праці багатьох учених ХХ століття (Б.Анан’єв, В.Асмус, Л. Божович, Л.Виготський, С.Гольдентрихт, М.Гальперін, І. Джидарьян, О.Запорожець, І.Зязюн, І Кон, Л. Левчук, О. Леонтьєв, В.Лутаєнко, С.Рубінштейн, П.Якобсон та ін.), мистецтво тісно пов’язане з розвитком інтелектуальної та емоційно-чуттєвої сфер людини і задовольняє одну з її найвищих потреб – художньо-естетичну.

Як зазначає В.Лутаєнко, мистецтво “розвиває передусім естетичний бік мислення”, а “естетика мислення прямо пов’язана зі ступенем участі людини в художній творчості й сприйняттям її наслідків” (Лутаєнко В.С. Естетика мислення. – К.: Мистецтво, 1974.- С 214).

Філософські основи естетичного виховання школярів найбільш активно розроблялись у 70-80-х роках ХХ століття. Вчені прагнули з’ясувати, що являє собою естетична свідомість, виокремили її основні складові (потреби, почуття, ідеали, смаки, оцінки) та їх особливості, дійшли висновку, що 1) показником естетичної свідомості людини є її рівень естетичної культури, яка виявляється в умінні особистості бачити красу навколо себе і бажанні створювати її; 2) естетична культура тісно пов’язана з високим рівнем моральності індивіда, глибиною його внутрішнього світу. Всередині 80-х рр. ці напрацювання послужили підставою для розвитку психологічних і педагогічних наукових досліджень щодо виховання школярів засобами різних видів мистецтва (Ю.Алієв, А.Азархін, І.Гончаров, В.Горський, Є.Квятковський, Б.Неменський. Г.Шевченко, Р.Шульга, Б.Юсов та ін.). Науковці спрямовували свою увагу на психолого-педагогічних можливостях музики, літератури, живопису щодо формування в школярів естетичних потреб, смаків та ідеалів, розвитку в них моральних якостей шляхом залучення до художньо-естетичної діяльності.

На зламі століть діяльність учених із цього питання знову активізувалась. В основу виховання естетичної культури учнів загальноосвітніх шкіл було покладено знайомство з художньою культурою українського народу та інших країн світу (Л.Бутенко, Л.Масол, Н.Миропольська, О.Рудницька та ін.), що останнім часом обумовлено соціокультурною інтеграцією світового співтовариства.

Ґрунтовні теоретичні доробки дали поштовх науково-методичним дослідженням, яких у вітчизняній педагогіці чимало. У певні періоди розвитку освіти пропонувались різні методики й підходи щодо естетичного виховання школярів різних вікових категорій засобами мистецтва та української і зарубіжної художньої культури: міжпредметні зв’язки на уроках художньо-естетичного циклу (Г.Шевченко, Л.Ващенко, Л.Бутенко), полікультурний підхід (Т.Сорочан, Б.Юсов), діалогічний підхід (В.Біблер, С.Курганов), культурологічний підхід (Л.Михайлова), сьогодні науковцями розробляється інтегративний підхід, який за відсутності активних дій і допомоги політиків та державослужбовців з урахуванням психологічних особливостей сучасних підлітків та соціокультурних умов нашого суспільства спрямований на підвищення рівня естетичної культури молоді. Звичайно, це не є панацеєю, оскільки означена проблема, як зазначалося вище, потребує комплексного вирішення. До того ж, застосування науково-методичних розробок на практиці завжди потребує творчого підходу з боку вчителя, учнів, зацікавленості керівників школи, батьків, урахування технічних і методичних можливостей навчального закладу, його типу. При цьому головним є те, що естетичне виховання підростаючого покоління завжди залишатиметься одним із актуальних напрямів соціальних інститутів культури та соціалізації на кожному новому етапі розвитку суспільства, і це пов’язано не тільки з теоретичними досягненнями в галузі філософії, етики, естетики, психології, педагогіці, соціології, але і змінами в свідомості поколінь, їх моральним розвитком, уявленнями про красу та можливостями її створення навколо себе.