Економічні науки/ 3.
Фінансові відносини
Данилко С.В.
Інформаційні
ресурси екологічних фондів України:
проблеми і перспективи
У вирішенні сучасних екологічних проблем, які все більше набувають міжнародного, планетарного характеру, важливе місце займають екологічні фонди. За даними аналізу наукових джерел [1;2] у більшості розвинутих країн світу вони почали створюватися в системах державного управління ще на початку 80-х років минулого століття. Світова практика переконує, що такі фонди є надійним засобом формування додаткових джерел фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих проектів і програм. Адже, їх реалізація сприяє забезпеченню екологічно збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу країн, поліпшенню екологічної ситуації.
Доцільність застосування екологічних
фондів, як ефективних економічних важелів управління у сфері
природокористування та охорони довкілля,
продекларована і в Україні. Тут їх почали запроваджувати з часу
прийняття Верховною Радою України у 1991 р. закону «Про охорону навколишнього
природного середовища». В сучасних умовах формуючи основи збалансованого
природокористування, Україна взяла зобов’язання реалізувати рішення
Всесвітнього самміту в Йоганессбурзі (2002 р.) та V Все європейської конференції Міністрів
навколишнього середовища «Довкілля для Європи» (Київ, 2003 р.). Вітчизняний
досвід формування та використання екологічних фондів переконує, що вони стали
важливим джерелом поповнення грошових ресурсів для фінансування природоохоронної діяльності з
усіх рівнів бюджетів країни.
Зазначимо, що головним джерелом
формування інформаційних ресурсів щодо надходження та використання коштів
екологічних фондів до 2002 року включно були державні статистичні спостереження.
Вони здійснювалися місцевими органами державної статистики у відповідності з
формою №1 – екологічні фонди “Звіт про надходження та використання коштів фонду
охорони навколишнього природного середовища у складі (назва відповідного бюджету)”. Таку звітність двічі на рік
(до 25 січня та 25 липня) державним статистичним органам за місцем їх
надходження подавали:
ü
про місцеві
фонди охорони навколишнього середовища у складі бюджетів місцевих рад –
виконавчі органи сільських, селищних, міських рад;
ü
про місцеві
фонди охорони навколишнього середовища у складі бюджетів АР Крим , обласних
рад, Київського та Севастопольського міських бюджетів – Міністерство фінансів
АР Крим, державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя;
ü
про Державний
фонд охорони навколишнього середовища у складі Державного бюджету України –
управління Державного казначейства в АР Крим, управління Державного
казначейства в областях, містах Києві та Севастополі (розд. І), Головне
управління Державного казначейства України (розд. І і ІІ).
Нормативно-правовою базою утворення і
використання фондів, а від так формування інформаційних ресурсів з цих питань
став Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» з його
послідуючими змінами і доповненнями, а також інші діючі в країні законодавчі
акти, що стосуються питань оптимізації природокористування, збереження якості
довкілля в контексті сталого просторового його розвитку.
Важливим, на наш погляд, було те, що
використання коштів фондів обліковувалось по основних напрямах їх витрат і
факторах довкілля, зокрема у сфері водних та земельних ресурсів,
природно-заповідного фонду, поводження з небезпечними відходами тощо.
У той же час для повноти і об’єктивності
інформаційних ресурсів регіональним органам державної статистики необхідно було
уточнювати та співставляти отриману статистичну інформацію з адміністративними
даними відповідних органів державного
регулювання. Зокрема: Державна Податкова Адміністрація, Мінприроди,
Мінагрополітики, Державні комітети лісового і водного господарства, земельних
ресурсів тощо. А це викликало певні незручності та відомчі перепони, а головне
негативно відбивалося на якості показників інформаційних ресурсів, що не
відповідало основному завданню національної екологічної статистики [3]. Як наслідок цього, знижувалася ефективність
обґрунтування, прийняття та реалізації управлінських рішень у даній сфері
господарювання. Отже, існуюча на той час ситуація спонукала Держкомстат України
скасувати (відмінити) проведення відповідних державних статистичних
спостережень.
У той же час, як свідчать проведенні нами дослідження, державні статистичні спостереження у сфері функціонування екологічних фондів в країні необхідні. Саме тому їх слід відновити при одночасному удосконаленні методології проведення з урахуванням міжнародної практики, доведення інформаційних ресурсів до користувачів та висвітлення даних в засобах масової інформації. Запорукою підвищення ефективності формування інформаційної бази щодо створення та використання екологічних фондів в Україні буде всебічне використання адміністративних даних з проблем раціонального природокористування та охорони довкілля. На часі – ухвалення Верховною Радою України Закону “Про національний екологічний фонд”. Він має визначати правові, організаційні та фінансові засади функціонування екологічних фондів країни. Їх кількість, за даними офіційної статистики, на сьогоднішній день перевищує 2500 одиниць, які розпорошені по різних рівнях бюджетів країни, що не сприяє ефективності використання.
Література:
1. Міжнародний досвід застосування економічних важелів для здійснення
екологічної політики (Семінар). – К., 1997. – С.64
2.
Міщенко В.С. Дієвість
економічних підойм екологічної політики
(Чи “Забруднювач платить”?) // Економіка України. – 2002. – №7. – С.62-69.
3. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну
статистику” від 13.07.2000 р., №1929-ІІІ.