Шилова О.Ю.

Державний вищий навчальний заклад „Донецький національний технічний університет”

оцінка стійкого розвитку підприємства

Підприємство, як і будь-яка складна система, відчуває вплив навколишнього середовища, в якому функціонує, і саме тип стійкості визначає напрямки і результати такої взаємодії. Теорія стійкості систем на сьогоднішній день достатньо розвинена в загальному вигляді, і представлена роботами таких вчених, як Месарович М., Такахара Я., Морішима М., Арнольд В.І,, Йосс Ж., Джозеф Д., Острейковський В.А., Орлов А.І. та ін., але питанням саме стійкості соціально-економічних систем, і оцінці стійкого розвитку уваги приділяється недостатньо. Істотний внесок до неї зробив Василенко В.О. в роботі „Менеджмент устойчивого развития предприятий”; де досліджує питання стійкого розвитку підприємств не з позицій взаємодії з навколишнім природним середовищем в напрямку екологізації виробництва, впровадження ресурсозберігаючих, безвідходних технологій тощо, а основу увагу акцентує на аспектах стійкості – обґрунтуванні стійкості підприємства як соціально-економічної системи, синтезуючи досвід точних і природничих наук, що підвищує обґрунтованість таких досліджень. Стійкість підприємства розуміється ним як здатність господарюючого суб’єкта зберігати працездатний стан щодо досягнення запланованих результатів за наявності збурюючих впливів. Тобто, тільки врахування і нейтралізація (якщо це можливо) негативних зовнішніх впливів дозволить підвищити рівень обґрунтованості управлінських рішень в напрямку досягнення стійкого розвитку. Разом з тим такий підхід не дозволяє в повній мірі визначитись з набором показників, які б оцінювали стійкий розвиток підприємства.

Окремі аспекти теорії стійкості соціально-економічних систем знаходяться в центрі уваги колективу авторів [1], які визначають стійкість системи як її здатність нівелювати наслідки здійсненого впливу, зберігаючи власну цілісність і структурну збалансованість [1, с.171]. Цей же колектив авторів дає визначення економічній стійкості як здатності соціально-економічних систем зберігати стабільне збалансоване зростання, при цьому збалансованість стосується окремих елементів економічних систем, і повинна проявлятися у взаємодії системи із середовищем, в якому вона функціонує і іншими системами, які взаємодіють одна з одною.

Таким чином можна зробити висновок про те, що для забезпечення стійкого розвитку підприємства необхідно забезпечити стійке економічне зростання, яке представляє собою здатність господарюючого суб’єкта нарощувати обсяги виробництва і реалізації продукції за умови підвищення ефективності використання наявних ресурсів і зменшення ступеня впливу зовнішніх факторів на умови і параметри діяльності з дотриманням принципів ефективності діяльності. В свою чергу, стійке економічне зростання також повинно визначатися певним набором чинників і умов, за яких ці чинники сприятимуть досягненню цілей підприємства в напрямку стійкого економічного розвитку. Для реалізації поставлених задач необхідно забезпечити насамперед економічну стійкість підприємства, чому присвячено багато різноманітних досліджень, основні результати яких зводяться до наступних положень.

Ареф’єва О.В. і Городянська Д.М. під економічною стійкістю розглядають комплекс властивостей організаційної, інноваційної, логічної, виробничої, фінансово-кредитної діяльності з урахуванням їх взаємодії і взаємовпливу, а також кількість продукції, що випускається, її новаторські властивості, науково-технічну розвиненість матеріальної бази, стабільність системи ресурсного забезпечення діяльності, розвиненість кадрового та інтелектуального потенціалів, наявність інноваційного менеджменту. Оцінити такий доволі складний показник вони пропонують на основі відомих структурних складових економічної стійкості: фінансової, виробничої, кадрової, маркетингової і інвестиційної. Даний підхід враховує широку низку показників в процесі оцінки економічної стійкості, але на основі її кількісного виразу важко аналізувати діяльність підприємства. Це пов’язано з тим, що складові цього індикатора мають різні одиниці вимірювання і різні розмірності, тому для отримання кількісних інтерпретацій цього показника необхідно продовжувати дослідження. Крім того, з набором показників можна в цілому погодитися, але оцінюючи фінансову стійкість підприємства, дана низка показників не враховує оцінку можливості банкрутства підприємства (на це вказує Білошкурський М.В., [2]), яка надасть завершального акорду комплексній оцінці фінансової стійкості підприємства. Не виділено в даному підході окремо інноваційну складову, про важливість якої свідчать дослідження багатьох вчених. Вказана низка показників не враховує також підсистеми організаційного забезпечення стійкості підприємства як необхідної умови дієвості аналізованого механізму оцінки. Останню доцільно оцінити за алгоритмом, запропонованим Єремейчук Р.А., який передбачає визначення таких факторів, як рівня протидії співробітників підприємства запланованим змінам; спроможності підприємства до освоєння нових виробів; готовності персоналу до проведення змін; рівня відповідності прямих керуючих впливів запланованим змінам; індексу сил цього впливу; коефіцієнта достатності прибутку, що спрямовується на розвиток; а також імовірнісної оцінки еволюційних переходів.

Інший підхід до оцінки рівня економічної стійкості суб’єктів господарювання, представлений в роботі Тхор С.О., включає такі підсистеми, як матеріальну, майнову, фінансову, трудову підсистема, науково-дослідну і інформаційну, причому дві останні не були присутні в попередніх дослідженнях. Але такий підхід також не є досконалим, оскільки не враховує екологічну компоненту, актуальність якої вказують дослідження, виконані, наприклад, Krajnc D., Glavič P., Поповою О.Ю. Особливе місце тут повинно відводитися оцінці земельних ресурсів, задіяних у виробничому процесі (дослідження Лаврик У.В.), оскільки земля є важливим фактором виробництва і відносини з приводу її використання можуть суттєвим чином впливати на ефективність відтворювальних процесів через механізм оцінки її вартості та рентних платежів.

Дещо інша інтерпретація змісту економічної стійкості підприємства пропонується Івановим В.Л., де всі показники згруповані в блоки зовнішніх, фінансово-економічних показники, виробничо-економічних параметрів і організаційно-економічних цілей підприємства, що дозволяє більш детально розкрити механізм оцінки організаційної складової досліджуваного явища.

Крім визначених вище ієрархічних систем показників економічної стійкості використовується ще один підхід [2, с.292], відповідно до якого стійкість економічного зростання розглядається як здатність підприємства до нарощування власного капіталу за рахунок реінвестування прибутку. З позицій даного підходу на стійкість економічних суб’єктів впливають рентабельність, ресурсовіддача, фінансова залежність і дивідендна політика, причому останній чинник не був присутній в попередніх дослідженнях. Тим не менше, відкидати його не можна, оскільки саме за цим показником оцінюють діяльність господарюючого суб’єкта з точки зору його інвестиційної привабливості, можливості залучення додаткових обсягів фінансування як на первинному, так і на вторинному ринку цінних паперів. З огляду на ці позиції групу показників інвестиційної стійкості необхідно доповнити показником дивідендної політики.

Запропоновані уточнення класифікаційних ознак і складу груп показників економічної стійкості підприємств дозволять підвищити ступінь обґрунтованості управлінських рішень із забезпечення стійкого розвитку підприємства за рахунок виявлення проблемних зон економічної стійкості господарюючих суб’єктів, визначення меж критичних значень економічної стійкості і його компонентів.

Перелік посилань

1) Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: Монографія. – К.: Об’єднаний інститут економіки НАН України, 2005. – 540с.

2) Руденко Л.В. Управління потоками капіталів у сучасній бізнес-моделі функціонування транснаціональних корпорацій: Монографія. – К.: Кондор, 2004. – 480с.