Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Лебеденко О.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Теоретичні основи раціонального використання земель

Проблема раціонального використання землі була і залишається однією з найактуальніших в агропромисловому виробництві, оскільки земля тут виступає одночасно і предметом, і засобом праці, базисом для розміщення продуктивних сил та основою для відтворення усіх факторів економічного зростання.

Дослідження зазначеної проблеми вимагає необхідності тлумачення сутності поняття раціонального використання землі та визначення його змісту.

Поняттю “раціональне використання землі” в спеціальній літературі приділено досить багато уваги, проте немає єдиного тлумачення цього терміну. Розглянемо деякі з трактувань.

С.А. Ткачук та ін. визначають раціональне використання землі як найбільш ефективний з точки зору задоволення потреб суспільства варіант її цільового використання, організований найбільш ефективним для конкретних умов простору і часу способом у відповідності до об’єктивно існуючих принципів взаємодії суспільства та природи [1, с. 14].

З точки зору В.С. Шаманаєва, раціональність землекористування означає доцільність виробничого і невиробничого використання землі. Вона передбачає не тільки економне витрачання її виробничих властивостей, але й підвищення її родючості за рахунок вдосконалення структури виробництва, додаткових вкладень праці і засобів, вдосконалення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур та за рахунок інших заходів. Критерієм раціональності використання земельних ресурсів вчений вважає сукупні науково обґрунтовані виробничі та невиробничі потреби суспільства в землі при економному її відведенні для несільськогосподарських цілей [2, с.24].

Г.В. Черевко та М.І. Яцків відмічали: “Раціональне землекористування означає максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів” [3, с. 103].

На нашу думку положення про максимальне залучення земель до господарського обороту не відповідає сучасним напрямкам раціонального використання земель, оскільки характеризується екстенсивністю. Так, ряд дослідників вказують на те, що основним чинником потужного негативного впливу на сільськогосподарські ландшафти є високий ступінь розораності земель. Це спричиняє порушення екологічного балансу між основними типами угідь [4]. Саме тому нині дедалі більше уваги приділяється визначенню екологічного стану територій за співвідношенням угідь, зокрема сільськогосподарського освоєння та розораності земель. За різними оцінками, не менше 30 – 40% території треба підтримувати у непорушному стані [5].

Реальні співвідношення природних і освоєних територій України відрізняються від названих. До господарського використання залучено понад 92% території країни. Тільки близько 5 млн. га (приблизно 8%) знаходиться у природному стані (болота, озера, ріки, а також гори). 82% земельних ресурсів використовується як головний засіб виробництва в сільському і лісовому господарствах. Розораність території країни становить 54,5%. Для порівняння: розораність території США – 15,8%, частка сільськогосподарських угідь – 35,9% від території країни; розораність території Великобританії, Франції і ФРН – від 28,1 до 31,8%, частка ріллі становить від 40 до 57,8% угідь [6, с. 36 – 37].

Для стабілізації землекористування науковцями пропонується зменшити загальну площу в інтенсивному обробітку як мінімум на 10 млн. га порівняно з 1990 р. і трансформувати в природні кормові угіддя та під заліснення [7].

Підсумовуючи все вищевикладене можна зазначити, що раціональне використання землі передбачає цільовий характер її використання, організований для конкретних умов простору і часу оптимальний спосіб використання, доцільність виробничого та невиробничого використання, економне витрачання виробничих властивостей землі, підвищення родючості грунтів. Крім того, в якості обов’язкової складової раціональне використання земель має включати в себе збереження екологічної рівноваги усіх природних факторів.

Література:

1. Ткачук С.А. и др. Эффективное использование земельных ресурсов: вопросы управления земельными ресурсами. – М.: Экономика, 1983. – 80 с.

2. Шаманаев В.С. Эффективность использования земли в условиях индустриализации сельского хозяйства. – М.: Колос, 1979. – 208 с.

3. Черевко Г.В., Яцків М.І. Економіка природокористування. – Львів: Світ, 1995. – 208 с.

4. Волошин Г.О. Наукові основи раціонального використання земель та виведення з обробітку деградованих та малопродуктивних земель // Землевпорядний вісник. – 2002. - №3. – С.33 – 37.

5. Добровольский Г.В., Никитин Е.Д. Сохранение почв как незаменимого компонента биосферы. – М.: Наука, 2000. – 185 с.

6. Ковальчук Т, Розинка О. Проблема ефективного землекористування в Україні // Банківська справа. – 2006. - №1. – С.36 – 46.

7. Сучасні науково обґрунтовані підходи до використання землі // Вісник аграрної науки. – 2003. - №1. – С.6 – 16.

Відомості про автора

ПІБ: Лебеденко Олеся Василівна

Місце роботи: Дніпропетровський державний аграрний університет (ДДАУ)

Посада: науковий співробітник науково-дослідної частини (НДЧ).

Домашня адреса: 49106, м. Дніпропетровськ, б. Слави, 15, кв.19.

Телефони: 67-28-59

8-095-205-17-17

.