«История»

1. Отечественная история

Дорошева А. О.

Ізмаїльській державний гуманітарний університет

Розвиток міського господарства Миколаєва в 70-80-х рр. ХІХ ст.

У Миколаєві упорядкована система міського самоврядування з’явилася після проведення реформи 1870 р. Піклування міським господарством, згідно з новим законодавством, переходило до компетенції міського громадського управління, а нагляд за законним його виконанням – губернаторові або градоначальнику. Градоначальники – це посадові особи, які виконували функції аналогічні губернаторові та впроваджувались в великих містах, стратегічно важливих портах та районах військового призначення. На Україні градоначальники діяли в Одесі, Севастополі, Миколаєві (військовий градоначальник) та Керчі.

Міська управа Миколаєва, створена в 1872 р., поділялася на розпорядчий, будівельний, фінансовий відділи та бухгалтерію. При управі також діяли наступні комісії: народного здоров’я, виконавчо-училищна, продовольча, по благоустрою міста, по найму нічних сторожів [1,164].

Міські думи в Миколаєві існували ще з 1796 р., але тривалий час вони виступають лише як виконавчий орган. Положення 1870 р. надало їм право самостійно вирішувати господарчі питання. Особливість самоврядування Миколаєва полягало в тому, що думи залишалися під наглядом поліції та контролем з боку губернатора. На чолі думи перебував голова, котрий призначався міністром або губернатором. Губернатор мав право втручатися в справи управління містом тільки у разі невиконання обов’язкових для міста постанов і лише зі згоди Особливого з міських справ присутствія, проте останній була надана вся повнота влади - нагляд за діяльністю думи й управи. Головою присутствія призначався військовий губернатор.

Окремою установою присутствія в Миколаєві залишалися певний час протягом 1872 р. Згодом всі її справи було передано до відомства канцелярії військового губернатора, що призвело до посилення контролю та злиття функцій присутствія й канцелярії по нагляду за органами міського самоврядування. Питання для обговорення присутствієм вносив військовий губернатор. Міський голова був позбавлений такої можливості. Скарги на постанови губернатора органи муніципалітету Миколаєва могли подавати лише в Сенат.

Наслідки таких законодавчих порядків проявилися дуже скоро. 16 січня 1873 р. міський голова Миколаєва А. Акімов підняв питання про невиконання поліцмейстером розпоряджень голови пожежної безпеки, на що губернатор М. Аркас нагадав меру, що обговорення дій посадових осіб, не підпорядкованих міському управлінню, не підлягає думі. Губернатор наказав міському голові більше ніколи не виносити на обговорення думи справ, які стосуються урядових установ. А. Акімов мав необачність зауважити, що зазначене питання не входить до власних повноважень губернатора. Після такої заяви він був притягнутий до суду [2,106].

В цьому ж, 1873 р. вийшов наказ міністерства внутрішніх справ згідно з яким всі копії з постанов миколаївської міської думи повинні передаватися військовому губернатору, який в свою чергу мав право припиняти їх дію або передавати для розгляду у Херсонське губернське присутствіє.

На Миколаївську міську думу покладалися всі функції передбачені реформою 1870 р.: благоустрій міста, розвиток торгівлі, промисловості, охорона здоров’я, поширення освіти та благодійності. Діяльність Миколаївських інститутів самоврядування відрізнялась в’ялістю та нерішучістю. Гласні, часто не з’являлися на засідання, хоча міський голова й запрошував їх спеціальними записками, що дуже гальмувало розвиток господарства. Така пагубна тенденція простежувалась й до впровадження міського Положення 1870 р. Так, після виборів міського голови та членів на міські посади на трьохріччя з 1863 р. по 1866 р., які відбулися в 1862 р., до губернатора та інших посадових осіб почали надходити прохання про звільнення від необхідності приймати участь у громадському управлінні містом. Купець В. Кирилов подав клопотання про звільнення з посади ратмана по магістрату, як й М. Сибірцов, якого вибрали членом Миколаївського міського комітету. К. Соболев, обраний кандидатом міського голови теж відмовлявся від почесного звання [3,89-91]. Остаточно склад думи вдалося сформувати лише в 1864 р. Згідно з п. 2 „Інструкції” про порядок діловодства в міській думі, посади були розподілені наступним чином. Стягування податків за загрузку та вигризку на комерційній пристані та Поповій Балці доручили Т. Іванову. П. Свиридову передали казначейську частину. Збір встановлених містом платежів, нагляд за міським майном, що перебувало в орендному користуванні доручили С. Калиннікову. Відповідальність за справність моста через р. Буг покладалася на Е. Расторгуєва. Завідуючим міською лікарнею обрали Д. Оберемченко. С. Казасу передали продаж білетів на отримання води з Спаського басейну, а І. Павлову – особливі доручення по господарській частині [4,1].

Перші вибори до органів міського самоврядування, після впровадження Положення 1870 р., в Миколаєві відбулися в 1871 р. (на 1872 – 1875 рр.) На посаду міського голови було обрано потомственого почесного громадянина Пармена Сиротинського (83 голосами проти 36), а кандидатом голови – купця другої гільдії Андрія Самокішина (69 голосами проти 50) [5,26-33]. Згідно з складеним спискам в гласні думи та на інші громадські посади від купців балотувалося – 8 чоловік, від міщан – 5, а від євреїв в гласні – 2, в депутати по торгівлі – 1 (на інші посади їх кандидатури не були представлені). Після закінчення виборчого процесу до громадського управління містом від купців потрапило – 8 городян, від міщан – 4, від євреїв – 2.

У 1873 р. не було вирішено питання про будівництво міської лікарні через неявку необхідної кількості гласних [2,107]. Лише, 1 липня 1889 р. розпочалося будівництво лікарні, яке завершилося у 1890 р. Треба зазначити, що поліпшенням стану медичної допомоги в місті переймалися ще до впровадження міської реформи 1870 р. Так, на початку 60-х рр. ХІХ ст. вирішили питання про найм ветеринарного лікаря. Новоросійський й Бессарабський генерал-губернатор дозволив Миколаївському міському керівництву утримувати ветеринара за рахунок міста (розмір виплат повинен був становити від 300 до 400 руб. на рік) [6,7]. У 1861 р. військовий губернатор видав постанову, згідно з якою, для попередження поширення віспи, при міській лікарні та адміралтейських частинах відкривались спеціальні приміщення для хворих дітей [7,1]. В цьому ж році, за проханням миколаївської міської лікарні фельдшеру було призначено жалування у розмірі 180 р. на рік [8,3]. В цілому витрати на охорону народного здоров’я в місті були доволі таки значними. За свідченнями завідуючого міської лікарні та богадільнями, у 1862 р. на нужди зазначених установ міською думою було виділено 1.715 р. 50 к. [9,9]. У 1865 р. медична рада Миколаєва розробила ряд пропозицій щодо попередження поширення такого масового захворювання, як холера. Вони полягали в необхідності слідкувати за своєчасністю надання медичної допомоги, утворенні спеціальних відділень для хворих холерою при постійних лікарнях та ін. [10,4]. У 1872 р. були розроблені санітарні правила, які заключали інструкцію для санітарного комітету та обов’язкові для городян гігієнічні постанови. Також, за розпорядженням комітету, місто поділялося на 8 ділянок з призначенням в кожному по два комісари, які відповідали за проведення профілактичних заходів проти поширення масових захворювань. В 1885 р. почав діяти проект обов’язкових постанов розроблений спеціалізованою комісією на випадок появи епідемії масових хвороб [11,55].

Крім охорони народного здоров’я, представники Миколаївського муніципалітету переймалися питаннями й пожежної безпеки. Ще у 60-х рр. ХІХ ст. був створений комітет, мета якого полягала в підвищені ефективності пожежних частин. У 1868 р. за вимогою військового губернатора впроваджувався ряд найнеобхідніших заходів: закупка спеціального інвентарю, коней, ремонт приміщень та ін. [12,3-4].

Миколаїв був містом військового призначення. Він, зосереджуючи все управління Чорноморського флоту, слугував штабом для командуючого флотом (виконував також обов’язки військового губернатора). Саме з цим пов’язано будівництво у 1871 р. казенного ракетного заводу (за проектом К. І. Константинова), який на той час був єдиним в Росії [13,61]. 1 квітня цього ж року розпочинається робота по будуванню майбутнього броненосця „Новгород”. Справа в тому, що ще у 1869 р. в Петербурзі було прийнято рішення про зборку на базі Миколаївського Адміралтейства чотирьох броненосців. У 1873 р. „Новгород” було спущено на воду, а ще через два роки броненосець „Київ”. Вони приймали участь у російсько-турецькій війні 1877 – 1878 рр., але не справдили надій російського уряду. Будівництво броненосців було припинено.

Розвиток освіти, охорона народного здоров’я, благодійна діяльність потребували значних кошт. Саме тому формуючі свій бюджет громадське управління містом постало перед проблемою пошуку нових джерел прибутків. З цією метою в Миколаєві починають організовувати бойні. Щорічно їх оренда приносила місту до 2 тис. карбованців. Подальший розвиток цього господарства значно поповнив міську казну. Вже у 1887 р. прибутки становили 21.244 крб. на рік [14,111].

Не аби яке значення для поповнення міського бюджету мало впровадження півкопієчного збору в Миколаєві (1880 р.). Цьому місто завдячує своєму відомому уродженцю віце-адміралу М. А. Аркасу – військовому губернатору й командуючому Миколаївським портом [15,121]. Він використовуючи свій авторитете та урядові зв’язки добився цієї пільги для Миколаєва. Кошти зібрані з кожного пуду вантажу, що проходив через порт, надходили до міського бюджету та сприяли піднесенню міста [16,210]. За шість років до цього, у 1874 р. було прийнято рішення про стягування податку на користь Миколаєва за використання комерційної пристані, а у 1875 р. розроблені спеціальні правила для миколаївського порту. Передусім, правила загрузки, вигризки, сум збору податку та ін. [17,1]. Прибутки від півкопієчного збору були дуже значними. В 1882 р. вони становили 73.024 р. 74 к. [18,49]. Якщо врахувати, що в середньому прибутки міста наприкінці 70-х – початку 80-х рр. ХІХ ст. у середньому становили 300 тис., то це складає ¼ частину загальних надходжень до міської скарбниці.

Значну роль у розвитку Миколаєва відігравали транспортні мережі. В 1862 р. в місті було відкрито комерційний порт, який відпускав в іноземні порти переважно зерновий хліб та митниця. Зарубіжні судна отримали право входити в його гавань. За ініціативою військового губернатора на кошти міста була побудована таможня – т. к. Попова Балка [19,1-3]. Вона одночасно виконувала роль пристані та давала змогу проводити завантаження та розвантаження безпосередньо на місці [20,97]. Для більш ефективної роботи порту необхідна була наявність залізничних комунікацій. У 1867 р. органи самоврядування Миколаєва виступили з клопотанням про будівництво залізної дороги, що з’єднає Миколаїв з Кременчуком. Уряд відхилив цей проект. Проте у 1873 р. було відкрито Харківсько-Миколаївську залізницю, що надавало місту певні переваги порівняно з Одесою. З цього часу місцевий експорт починає помітно зростати. Тоді ж було розширено та подовжено морський фарватер між Очаковом та Миколаєвом. Вже у 1878 р. експорт хлібу становив 35 млн. пудів, тоді як у 1865 році Миколаївський порт переробив 6,2 млн. пудів хліба. За відносно короткий термін порт, який спеціалізувався на вивозі хліба та руди, зайняв трете місце в експорті Російської імперії (після Одеси та Санкт-Петербургу) [21,12]. Згодом, піклування про подальшу модернізацію порту уряд взяв на себе, що позбавило місто п’ятої частини всіх прибутків [22,100-101].

Одночасно з розвитком зовнішніх транспортних мереж в Миколаєві намагалися вирішити проблему замощення міських площ та вулиць. Ще у 1863 р. було впроваджено спеціальний комітет для вирішення цієї задачі. В 1868 р. затвердили правила щодо устрою тротуарів та бруківок. Але, у 1869 р. з усіх вулиць замощені були лише Адміральська та Соборна [23,53]. Зазначені „Правила” постійно порушувалися домовласниками, у зв’язку з чим міська дума приймає рішення про видання обов’язкових постанов щодо дотримання домовласниками розробленого законодавства [24,1-4]. Крім цього, на початку 70-х рр. ХІХ ст. органами миколаївського муніципалітету приймається постанова про ремонт дороги, що вела на т. з. „Польську слобідку”, а також Херсонської та Рибної вулиць [25,7]. У 1880 р. впроваджується черговий проект обов’язкових постанов про устрій тротуарів, згідно з яким домовласники протягом 8 місяців з моменту його оприлюднення зобов’язані були упорядкувати тротуари поруч з власними будівлями [26,3]. Пторягом 1882 р. міською думою велися переговори з підприємцями товариства „Зібер і К” про можливість замощення вулиць [27,44]. Всі перераховані заходи позитивно вплинули на зовнішній вигляд міста та подальший розвиток міського господарства.

Отже, міська реформа 1870 р. надала певної самостійності містам Російської імперії, зокрема Миколаєву, що дозволило вирішити ряд господарчих питань (передусім впровадження нових податків та налагодження шляхів сполучення). Велику увагу приділяли будівництву нових пристаней, приміщень для таможні та верфей, що було пов’язано з залежністю бюджету від портових операцій.

Використана література та джерела:

1. Коваль Г. Миколаївська міська дума як орган місцевого самоврядування (кінець 18 – 20 ст.) // Наукові праці історичного факультету Запоріжзського державного університету. - № 1. – 1999. – С. 159 – 166.

2. Левченко Л. Взаємовідносини військових губернаторів з місцевим самоврядуванням Миколаєва у ХІХ ст. // ІІІ миколаївська обласна краєзнавча конференція. Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. Миколаїв: Атол, 200. – С. 100 – 108.

3. Держаний архів Миколаївської області (далі - ДАМО), ф. 222, оп. 1, спр. 873, Дело по выборам городского головы и членов на городские должности.

4. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 997, Постановление думы о распределении должностей по делопроизводству думы.

5. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1373, Дело о выборах городского головы и членов на городские должности.

6. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 682, Дело о найме ветеринарного врача для города Николаева.

7. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 717, Рапорт военного губернатора о принятии мер против распространения натуральной оспы среди детей и взрослых.

8. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 731, Отношение городской больницы о выдаче жалования фельдшеру.

9. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 860, Рапорты заведующего больницей и богадельней, гласных и справки бухгалтерии об отпуске денег на содержание больницы и богадельни.

10. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1079, Предложение медицинского совета по предупреждению заболеваний холерой.

11. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1408, Переписка с военным губернатором и рапорт думы об открытии народной школы на х. Водопой.

12. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1219, Дело об улучшении противопожарного состояния городской полиции.

13. Шкварець В., Мельник Т. Історія рідного краю. Миколаївщина. – Одеса: ТОВ ВІД, 2004. – 278 с.

14. Цибуленко Л. О. Становлення муніципального скотопереробного виробництва у містах: Одесі, Миколаєві та Херсоні у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Південний архів: Зб. наук. праць: Іст. науки – Херсон, 1991. – Вип. 1. – С. 109 – 117.

15. Адреса высших Правительственных учреждений в Империи // Новороссийский календарь на 1873 год. – О., 1872. – С. 113 - 121.

16. Березовська Т. В. М. А. Аркас: громадянин та державний діяч // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. – 2002. – Вип. 12. – С. 205 – 211.

17. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1505, Переписка с городской Управой о сборе городских доходов с коммерческой пристани.

18. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1620, Отношение городской Управы и заявления гласных Думы и др. лиц об устройстве в г. Николаеве коммерческой пристани, о тарифе на перевозку хлебных грузов, замощении улиц, избрании новых членов Управы.

19. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 865, Переписка с военным губернатором об открытии в г. Николаеве порта для иностранных судов, учреждении таможни.

20. Города и значительные местечки Новороссийского края и Бессарабии // Новороссийский календарь на 1873 год. – О, 1872. – С. 85 – 108.

21. Выборный П. Николаев. – О.: Маяк, 1969. – 110 с.

22. Цибуленко Г. В., Цибуленко Л. О. Транспортні системи у розвитку кооперативного та муніципального підприємництва на Півдні України // Південний архів: Зб. наук. праць: Іст. науки – Херсон, 1991. – Вип. 1. – С. 95 – 107.

23. Николаеву 200 лет. 1789 – 1989 гг.: Сб. документов и материалов / Редколлегия: В. И. Матвеев др. – К.: Наукова думка, 1989. – 399 с.

24. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1528, Отношение городской Управы о проекте постановлений о соблюдении домовладельцами правел по устройству тротуаров.

25. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1304, Дело о ремонте дороги, идущей через овраг по Госпитальной улице.

26. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1610, Проект обязательных постановлений по устройству тротуаров на городских улицах.

27. ДАМО, ф. 222, оп. 1, спр. 1617, Протоколы заседаний Николаевской городской Думы.