Проблеми і перспективи розвитку сучасної української сім’ї.

Ткачёва В.А.

1. Для українського суспільства, яке шукає дійсні принципи власного розвитку особливо важливим є дослідження проблем молодої сім’ї її взаємодії з суспільством, зумовлене необхідністю пошуків і впровадження в соціальну практику принципів розвитку суспільства і людини.

Найближчим середовищем, в якому формуються настанова на той чи інший тип поведінки, є саме родина. Тому, існуюча залежність між рівнем морального виховання підлітків й організацій сімейних відносин становить один з найважливіших факторів поведінки у дітей, підлітків, а також і особи на всьому її життєвому шляху [2].

Реально ж суспільство применшує роль сім’ї у цьому процесі, розглядаючи її лише як афективну фортецю, замкнену на приватних інтересах [3]. На фоні цих тенденцій зростає кількість людей з делінквентною поведінкою, адже проблеми особистості не можна відділити від проблеми сімейної дезорганізації. Такі тенденції не є особливість однієї країни. Вони спостерігаються як в Європі, так і в інших частинах світу.

В американській соціології визначається сімейна дезорганізація як розрив сімейної єдності, порушення структури соціальних ролей, коли один або більше членів родини не можуть точно виконати свої рольові зобов’язання [1].

2. Головними формами сімейної дезорганізації виступають:

2.1. Неповна сімейна група, незакононароджуваність, і як наслідок - зростання кількості позашлюбних дітей. Хоча про таку родину не можна говорити, що вона розпалась (бо вона ніколи не існувала), - незакононароджуваність може все-таки розцінюватися як одна з форм сімейної дезорганізації. Во-перше, тому, що батько-чоловік не може виконувати своїх ролевих функцій по відношенню до матері й дитини, як вони передбачені суспільством. Во-друге, тому, що не виконуються ролі члена родини як батька, так і матері по відношенню до соціального контролю, що є побічною причиною незакононароджуваності.

2.2. Розпад сім’ї внаслідок навмисного виходу одного з членів подружжя; анулювання шлюбу, розділ, розлучення, дезертирство, і як тенденція - збільшення кількості розлучень та «дезертирств» із сім’ї.

2.3. Сім’я «як порожня оболонка», коли чоловік й жінка живуть разом, але підтримують лише мінімальні контакти один з одним, є нездатними виконувати свої рольові обов’язки у сфері взаємної емоційної підтримки, зокрема і сексуальних стосунків.

2.4. Сімейна криза, що викликана зовнішніми обставинами: смерть одного з подружжя, ув’язнення і т.п.

2.5. Внутрішні катастрофи, що пов’язані із фізичною патологією одного з подружжя або дітей; невиліковні психічні хвороби подружжя, розумова відсталість дітей.

3. Можна також відмітити такі тенденції розвитку дезорганізованої родини як:

3.1. зменшення чисельності сім’ї як за рахунок знижування народжуваності, так і через збільшення смертності;

3.2. істотне зменшення соціальної й культурної цінності родини;

3.3. підвищення імовірності соціального неблагополуччя родини.

3.4. для дезорганізованої сім’ї типовим явищем є наявність внутрішньосімейних конфліктів. Така родина виступає найважливішою причиною анормальної поведінки підлітків.

4. Дана класифікація дозволяє стверджувати, що родина, як і інші соціальні інститути, є створювачем ролей, а їх виконання - обов’язковим атрибутом її існування. Отже, для того щоб виконувати регулюючу функцію, сім’я повинна виступати повноцінною, здоровою, стабільною структурою. Необхідно також формувати психологічний родинний клімат. Зрозуміло, що психологічне здоров’я членів родини залежить від психологічних настанов та морально-психологічної атмосфери родини.

Таким чином, для того, щоб виконувати найважливішу функцію сім’я повинна засновуватися на згуртованості, можливості всебічного розвитку особистості кожного її члена. Це стає можливим завдяки доброзичливому та позитивному психологічному клімату.

5. Для стабільності сім’ї також важливо:

5.1. поліпшення житлових умов сімей шляхом розвитку житлового кредитування, насамперед молодіжного, іпотеки, активізації участі населення в пайовому будівництві і житлово-накопичувальних програмах, а також законодавчого забезпечення формування фондів соціального житла з метою надання його громадянам, що потребують поліпшення житлових умов;

5.2. забезпечення виховання дітей у сім'ї шляхом: розвитку дошкільного і позашкільного виховання та освіти, включаючи сімейні форми, запровадження соціального патронування та супроводу неповних, соціально неблагополучних, бідних сімей з дітьми з боку державних та громадських організацій, удосконалення законодавства з питань усиновлення, зокрема дітей, позбавлених батьківського піклування, надання допомоги безпритульним дітям;

5.3. утвердження високого соціального статусу сім'ї шляхом: пропаганди у засобах масової інформації дітонародження, досвіду організації сімейного життя, започаткування сучасних форм підготовки молоді до шлюбу та створення сім'ї, збагачення шлюбно-сімейних традицій, підвищення статусу материнства і батьківства у суспільстві, розвитку соціального сервісу в сфері обслуговування сімей, надання їм послуг і консультацій.

Література:

1) Goode W.J. Religion Among the Primitives. New-York, 1964, р. 36-48.

2) Макаренко А.С. Книга для родителей // М. Правда 1986г., С. 110.

3) Рудинеско Е. Розладнана сім'я, 2004 г., С.120.