Кохась О.М.

Викладач кафедри фінансів та обліку Чернігівського факультету бізнесу при ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва», навчання в аспірантурі ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва»

«Інституційний зв’язок право – економіка»

Економічний аналіз права чи чогось іншого може розглядатись як спроба зрозуміти те, що має бути, чи як спроба пояснити те, що є і передбачити що буде. Стосовно економічного аналізу права спроби пояснювати та передбачати прийняли дві досить різні форми.

З однієї сторони, існують аргументи вчених, згідно яких загальне право з ряду причин має тенденцію до забезпечення економічної ефективності. Аналіз того, які з юридичних правил ефективні таким чином, дає пояснення існуючим юридичним правилам, і в свою чергу, існуючі юридичні правила слугують перевіркою теорій того, які правила є ефективними.

З іншої сторони існує підхід, пов’язаний з теорією суспільного вибору, яка розглядає видані закони, адміністративне і можливо, навіть загальне право як породження політичного ринку, на якому групи інтересів переслідують приватні цілі державними коштами. Оскільки та сума, яку група бажає витратити на прийняття бажаного закону, залежить не тільки від цінності закону для цієї групи, але також і від її здатності вирішити проблему загального блага, спонукуючи учасників внести свій вклад. Витрати на політичному ринку не відображають чітко цінність закону для тих, хто сприяв його прийняттю, і, відповідно, неефективні закони – закони, які приносять більше шкоди програвшій стороні, ніж приносять користі тій яка виграла, – взагалі то можуть пройти, а ефективні закони можуть провалитися.

Найбільш очевидний наслідок з цього напряму аналізу – те, що закони мають тенденцію обслуговувати інтереси сконцентрованих груп за рахунок роздрібнених, оскільки носії перших більш здатні зібрати гроші для лобіювання бажаних для них інтересів.

Є і «закон» і «права людини». Чи єдині вони? Ось по суті в чому питання, виходячи із зазначених проблем. Хто із вітчизняних юристів свідомо займався проблемою співвідношення закону і права? Яке значення ці теоретичні дослідження мають для ефективності практики правового регулювання суспільних відносин, стабілізації економічної, політичної та духовної ідеї втілення нашого суспільства[3]?

В даному випадку увагу слід звернути на комплексний системний підхід, пріоритети ефективної субоптимізації в синтезі право – економіка. По суті системи виникають тоді, коли з’являється «замовляння з гори», коли цього «хоче надсистема». Наприклад, система «підприємство» виникає тоді коли суспільству потрібні відповідні товари чи послуги і т.д., для прикладу (абстрагуючись) розглянемо підприємство, яке поставило собі за мету виробляти новий товар. Воно процвітатиме, якщо цей товар потрібен споживачам, тобто відповідає пріоритетній цілі яку ставить над система «ринок споживачів»[2]. Якщо система «підприємство» не буде, відповідати поставленій їй з гори цілі – вона буде знищена надсистемою «ринок споживачів» (залишиться без покупців і збанкрутує). Таким чином, якщо система ставить перед собою цілі, які суперечать цілям надсистеми, вона порушує «принцип ефективного цілепокладання» і наражає себе на небезпеку.

В нашому випадку небезпека може загрожувати сконцентрованим групам, наприклад владі, надсистемою виступає народ з огляду на виборче право, роздрібнений політиканством та плюральністю вибору, як політичного так і суто інституційного – свідомого. Яскравим прикладом загроз можуть бути революції, війни, пікети і т.д., найцікавіше це – референдум, але про це пізніше. Саме в цьому розумінні ми говоримо, що цілі задає надсистема. Для більшої прозорості – мова йде про криміногенне регулювання, корупцію, «м’яке» виконання законів, тобто все те, що заганяє країну у глухий кут. В Україні вирішення даного питання, з огляду на проблематику якої ми щойно торкнулись все почалось з адміністративної реформи і закінчилось прийняттям Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності» у 2003 році. Який акцентує увагу на цілях збалансованості пріоритетів та субоптимізаційного лобі, враховуючи передбачуваність, ефективність, доцільність.

Чесно кажучи, до недавнього часу, наша законодавча база відстоювала позиції олігархічних кіл, бувши суто кон’юнктурною (під який-небудь проект), мало приділялось уваги врахуванню інтересів громад та можливих наслідків для них. Обґрунтування досягнення цілей по суті не було при прийнятті того чи іншого нормативно-правового акту, і це не зважаючи на досить широкий спектр оточення зовнішнього впливу: де і мав працювати нормативний акт. Насамперед мова йде про економічну та юридичну площини – форми відповідальності, людські та майнові ресурси, аналітичні та інформаційні.

Саме тут має силу «держава – влада» як правовий інститут, з огляду на проблеми в економіко-політичній сфері. Захищаючи інтереси народу – «глас народу – глас Божий», тут в силу вступає ще одна інституція, а саме церква, релігія, якою як видно зневажає «держава – влада» і це звичайно є помилкою.

Успадкувавши від СРСР стереотипність мислення в площині юриспруденції, вбачаючи вирішення основної проблеми у поданні «форми», а не змісту, законодавча база не в змозі була адаптуватись до неминучого стику економіки з правом, продовжуючи породжувати формальні закони, замість законів які б викорінювали цю саму формальність у їх виконанні і відсутності аналізу.

Вже в інактивному періоді, інакше кажучи сьогодні, на заваді стає об’єктивна інституція – державна регуляторна політика, що вирішує проблеми у даній площині шляхом втручання, посередництвом регуляторних актів. Враховуючи інтереси усіх учасників держави, маючи альтернативи вирішення проблем через чіткий зважений механізм з огляду на доведення існування проблеми, оцінки важливості проблеми, аналізу причин умов її (їх) виникнення.

Взагалі як такого діалогу економіка – право не існувало, тому закони чітко не визначали: суті проблем (як економічного так і правового характеру), категорії суб’єктів причетних до проблеми, вплив на категорії суб’єктів, характер та розмір шкоди, строк та періодичність дії проблеми. Тобто підсистема юриспруденція, яка мала свою мету – стереотипну форму беззмістовного характеру, не збігалася з метою системи (держави) дезорганізуючи її (збільшуючи ентропію системи). Недосконалість механізмів ринкового саморегулювання, неврегульованість суспільних відносин нормами права, суперечність норм права, негативний вплив та невиконання вимог діючих нормативно-правових актів суперечили загальнонаціональним цілям, що неминуче призводило до конфліктів, які потребували вирішення, а це – час, ресурсні затрати, фінансові і т. д., причому безальтернативні.

Все це знижувало ефективність функціонування держави як правового інституту, що неминуче тягнуло за собою загрозу національній безпеці. Правове поле минувшини нівелювало одним з основних системних принципів, а саме принципом оптимуму – система права рухалась до мети далеко не оптимальною траєкторією. Зрозуміло, що пріоритетний розвиток ефективно функціонуючих систем відбувається внаслідок «заохочуючих» стимулюючих впливів надсистеми, а який вплив надсистеми? Коли панує ідея, яка заангажувала здоровий глузд, існує одна партія, усі мають бути рівні і т. ін., приведемо простий приклад: для того, щоб підприємство успішно працювало воно має стимулювати насамперед тих працівників, які приносять йому найбільше користі – діють найефективніше, а не всі на рівних засадах!

Проблема перетину економіка – право лишається відкритою і в наш час доки нема чітких меж диференціації повноважень «держава – влада» і «держава – народ». Знову приклад: формально-демократична система дуже зручна для влади, те, що маємо ми, яка прагне уникнути відповідальності після прийняття рішень будь-якого характеру, чи то політичного чи економічного де фундаментом звісно є правова база.

Механізм простий: у зручний момент вмикається пропагандистська машина і питання (вже вирішене «нагорі») виноситься на референдум. Потім оголошується, що «так вирішив народ» – а хто прийняв рішення той і несе відповідальність. Як наслідок складається ситуація, неприпустима з погляду і здорового глузду і моралі: відповідальність перекладається на некомпетентних у своїй масі людей, яким до того ж навіюється ілюзія, що саме вони керують державою[2]. Звідси, волевиявлення народу – парламент (Верховна Рада), парламент – «ефективні» у своїй масі закони, що сприяють економічному розвитку і зростанню. Продовжуючи думку далі слід зазначити, що однією з підвалин формально демократичної системи є рівне виборче право. На перший погляд воно виглядає досить привабливо і нібито працює на соціальну справедливість. Проте якщо трішечки задуматись, то така рівність викликає принаймні здивування, адже виходить, що в цьому випадку думка найрозумнішої людини важить так само, як і думка делітанта, який має право вибирати.

Література:

1. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності» № 1160/2003рік.

2. Каганець Ігор Володимирович. Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика. – Київ – Тернопіль: Мандрівець – Роrt-Royal, 1997 – 204с.

3. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений/ Под ред. профессора В.Г. Стрекозова. – М.: 2001. – 377с.