Право / 10.Хозяйственное право

Ломакіна О.А.

Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова, Україна

Щодо обмеження права на апеляційне оскарження

1. За доповіддю голови Вищого господарського суду України С.Ф.Демченка за перше півріччя 2006 р. місцевими господарськими судами розглянуто 108,1 тис. справ, що на 1,6 тис. більше порівняно з відповідним періодом минулого року. Кількість звернень до апеляційних господарських судів упродовж звітного періоду збільшилася на 5,1 відсотка і становить 22,7 тис. скарг і подань [1, c. 15].

У зв’язку з цим підвищується роль та значення апеляційної інстанції господарських судів як другої ланки господарських судів, які переглядають рішення та ухвали господарського суду, що не набрали законної сили.

Апеляція – повторний розгляд по суті в повному обсязі або в будь-якій його частині справи з винесенням нового рішення чи ухвали суду.

Але, на жаль, як вказує пан С.Демченко, аналіз судової практики свідчить про певні недоліки у роботі господарських судів, зниження рівня відповідальності деяких суддів за результати здійснення правосуддя, зокрема щодо дотримання процесуальних строків вирішення спорів, дотримання законних прав сторін процесу [1, c. 15].

Слід зазначити, що порушення в роботі господарських судів сталися не тільки через безвідповідальність їх суддів, але і через недосконалість законодавства, зокрема, Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). Деякі з цих моментів автор проаналізує в цій роботі.

2. Розглянемо випадок, коли суд першої інстанції своїм рішенням повернув зустрічну позовну вимогу та задовольнив первісний позов. Пропущення апеляційної інстанції призведе до вступу зазначеного рішення в силу. Тому відповідачеві бажано подати апеляцію, але тут виникають певні питання. Зокрема, відповідно до частини 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (не будемо окремо зупинятися і на тому, що за цих самих обставин касаційна інстанція також може відмовити у розгляді вказаних вимог).

Таким чином, навіть якщо апеляційна інстанція дійде висновку про порушення місцевим судом процесуальних норм при поверненні зустрічного позову, вона не має права розглянути такий позов по суті через обмеження межами перегляду.

З іншого боку, згідно зі ст. 103 ГПК апеляційна інстанція не може відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі зазначеного слід погодитися з А.Сіваком, що місцевий суд, вирішивши питання вказаним вище чином, «відрубує» [2, c. 9] відповідачеві шляхи і для подальшого розгляду справи у першій інстанції, і для апеляційного оскарження такого рішення, і для захисту свого права та інтересу взагалі.

Здається, вирішення даного питання можливо тільки на законодавчому рівні – шляхом внесення до ГПК України відповідної норми про розширення повноважень апеляційної інстанції.

3. Крім того, стосовно можливості перегляду господарської справи в апеляційній інстанції існують суб’єктивні обмеження. Зокрема, відповідно до ст. 91 ГПК України на подання апеляційної скарги мають право сторони у справі, а апеляційне подання – прокурор.

Але якщо місцевий господарський суд прийняв рішення, яким порушені майнові права та охоронювані законом інтереси особи, що не була залучена до справи з вини суду або сторони, яка, наприклад, навмисно не вказала цю особу [3, c. 14]? В цьому випадку така особа повинна чекати вступу вказаного рішення в законну силу, і вже після цього зможе звернутися до касаційної інстанції для відновлення порушеного права. Але чи доречно це? Здається, ні.

Деякі автори пропонують надати право апеляційного оскарження тільки третім особам [4, c. 176]. Але незрозуміло, чому особи, яких безпосередньо стосується рішення по справі, але які за певних обставин не були залучені до справи, не можуть захистити своє право до моменту вступу рішення в силу, коли не потрібно ще «відсуджувати» майно, гроші або право власності, в тому числі інтелектуальної.

4. Крім того, частина перша ст. 91 ГПК вказує чомусь на можливість оскарження тільки рішень місцевого суду: «Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили». І тільки за аналізом інших норм Господарського процесуального кодексу України ми можемо дійти висновку, що апеляційному оскарженню підлягають також і ухвали місцевого господарського суду. Але це не можна визнати правильним.

Тому пропонуємо вдосконалити ст. 91 ГПК щодо розширення кола осіб, що мають право на подання апеляції, та об’єктів такого оскарження, виклавши частину першу даної статті наступним чином:

«Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор – апеляційне подання на рішення або ухвалу місцевого господарського суду, що не набрали законної сили. Апеляційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи ухвалу, що стосується їх прав і обов'язків».

Література:

1. Про підсумки роботи господарських судів України у І півріччі 2006 року та їх завдання на поточний рік: Постанова Пленуму Вищого господарського суду України і Ради суддів господарських судів України від 28 липня 2006 р. // Вісник господарського судочинства. - 2006.- № 5.- С. 15-16.- С. 15.

2. Сивак А. На «встречных» курсах с судом // Юридическая практика.- 2005.- № 51 (417), 20 декабря 2005 г.- С. 9.

3. Андрощук С. Ограничение права на апелляцию и кассацию в судебном процессе // Юридическая практика.- 2005.- № 34 (400), 23 августа 2005 г.- С. 14.

4. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб. пособие (курс лекций).- Х.: Одиссей, 2003.- 336 с.