Демура Ю.Ю., Голодок Л.П., Вінніков А.І.

Дніпропетровський національний університет, Україна

Роль S. faecalis в етіології захворювань стрептококової природи.

Ентерококи в минулому були визнані умовно-патогенними бактеріями. Останнім часом вони представляють значну постійну загрозу виникнення осередку інфекції майже у всіх органах і системах організму[1,3]; характеризуються природною резистентністю до впливу фізико-хімічних факторів і антибактеріальних хіміопрепаратів[4], а також здатністю до легкого набування, нагромадження і розмноження не хромосомного генетичного матеріалу, що кодує ознаки патогенності і резистентності до антибіотиків.[2] Це надає ентерококам високу здатність виживання в стресових умовах навколишнього середовища в місцях їхньої локалізації.

Окрім того значно збільшилася роль S. faecalis в етіології стрептококових інфекцій, таких як хронічні тонзиліти (хворіє кожна третя людина), інші інфекції верхніх дихальних шляхів[5], запальні процеси чоловічої і жіночої репродуктивних систем. Не одиничними є випадки ентерококової пневмонії. Ентерококи виділяються з усіх видів клінічного матеріалу у вигляді монокультури у діагностично важливих кількостях. Ці мікроорганізми мають великий антагоністичний потенціал, що надає їм можливість конкурувати із загально визнаними патогенами як E.coli або S.aureus. [6] Така конкурентна здатність може пояснюватися наявністю великого спектра бактеріоцинів, що продукують ентерококи.[7] За останні роки збільшилася частота висіваємості ентерококів із гнійних утворень, навіть порівняно з безсумнівним піогенним лідером S. pyogenes, що в котрий раз доводить дуже високий патогенний потенціал ентерококів і ставить під сумнів визначення їх як умовно-патогенних мікроорганізмів.[1]

У зв’язку з цим метою дослідження було втановлення ролі S. faecalis в етіології захворювань стрептококової природи і визначення їх стійкості до різних класів антибіотиків.

Було вивчено 372 штама стрептококів (з них 96 штамів S. mitis, 142 штама S. faecalis, 36 – S. agalactiae, 92 - S. pyogenes і 6 штамів склали S. pneumoniae), виділених із клінічного матеріалу за період 2006 – 2007 – 2008(січень – березень) років бактеріологічним відділом на базі 7-ої лікарні міста Дніпродзержинська.

Ідентифікацію проводили згідно Наказу №535 про роботу з клінічним матеріалом[8]. За вищевказаним директивно-правовим документом встановлення приналежності виділених культур до роду Streptococcus проводилися за культуральними, морфологічними та біохімічними властивостями. Окрім того дослідили залежність ролі ентерококів в етіології інфекційних процесів від наявності у них факторів патогенності. Чутливість до антибіотиків проводили методом дифузії в агар[9] з допомогою стандартних дисків з ципрофлоксацином, цефтріаксоном, цефазоліном, цефалексином, цефатоксимом, цефаперазоном, ампіциліном, оксациліном, еритроміцином, лікоміцином, які були визначені як найбільш ефективні щодо ентерококів.[10,11]

Перевіряли антагоністичні можливості S. faecalis стосовно E.coli, S.aureus та Candida albicans.

Традиційне бактеріологічне дослідження довело, що мікроорганізми роду Streptococcus виділялися переважно (у 95% випадків) у вигляді монокультури в діагностично значних кількостях (10⁴ – 10⁵ КУО/мл). Стрептококи виділялися із наступного клінічного матеріалу: мокротиння, гній, із слизових оболонок ротової порожнини, носу, вуха, піхви, уретри.

З клінічного матеріалу в основному виділялися S. faecalis, в постійній великій кількості 43 – 44% загальної кількості, що свідчить про його значну роль в етіології захворювань стрептококової природи, S. pyogenes – з деякими коливаннями, але із підрахунків видно, що частота виділяємості його зростає із 15% у 2006 до 48 і 44% у 2007 – 2008 роках, на третьому місці S. mitis, потім S. agalactiae, і дуже незначний відсоток виділяємості S. pneumoniae, при чому це є закономірністю для всих трьох років.

Що стосується факторів патогенності виділених ентерококів від хворих з різними захворюваннями, то спостерігається наступна картина(рис.1)

Рисунок 1. Фактори патогенності виділених ентерококів.

Умовні позначення: 1-пневмонія, 2-тонзиліт, 3-ЛОР-захворювання, 4-гнійні захворювання, 5-захворювання статевої системи.

Згідно з рис.1 більшість клінічних штамів ентерококів володіли гемолітичною активністю (56% при пневмонії, 27% при тонзиліті, 55% збудників отитів, синуситів, ринітів та ін., 52% при гнійних захворюваннях, 62% від пацієнтів з захворюваннями статевих органів). Це дуже важливо, бо згідно з останніми тенденціями кількість гемолітичних ентерококів постійно збільшується. У меншій кількості випадків висівали ентерококи з обома факторами вірулентності. Цікава картина спостерігалася серед збудників тонзиліту та захворювань вуха і носа, більша частина ентерококів не проявляла ні гемолізу ні протеолізу - 39% і 30% відповідно, їх вірулентність можливо пояснити наявністю інших факторів патогенності. Найменшу роль в етіології інфекційних хвороб відігравали протеолітичні штами. Отже, наявність факторів патогенності (гемоліз, протеоліз) зумовлює великий інфекційний потенціал ентерококів.

Рисунок 2. Динаміка чутливості S. faecalis до антибіотиків (2006 – 2008 рр)

Умовні позначення: цфт – цефотаксим, цфа – цефтріаксон, цз – цефазолін, амп – ампіцилін, окс – оксацилін, ері – еритроміцин, лін – лікоміцин, цип – ципрофлоксацин, цфл – цефалексин, цфп – цефаперазон.

Виявлена максимальна чутливість дослідних ентерококів до наступних антибіотиків: цефотаксим, цефтріаксон, цефазолін і ципрофлоксацин, що надає можливість рекомендувати їх в якості хіміотерапевтичних засобів для терапії інфекцій ентерококової природи. (рис.2)

Спостерігалася сильна антагоністична активність у виділених штамів відносно E.coli, S.aureus та Candida albicans.

Література:

1. Лисецьки П., Микуцьки Є., Сулік А. Ентерококи: старі бактерії, нові проблеми. // Лаб.діагностика. – 2005 - № 1(23) – с.1-13.

2.Бондаренко В.М. “Острова” патогенности бактерий// Журн.микробиол. - 2001. - № 4. - С. 67-74. Авдєєва Л.В., Поліщук О.І.

3.Седов В.И. Энтерококк – возбудитель инфекционного эндокардита // Кардиология. – 1982. – № 4. – с. 119-124.

4.Грачева Н.М., Гаврилов А.Ф., Аваков А.А. и др. Новые лекарственные препараты.//Антибиотики и химиотерапия, - 1994, - №1, - С. 3-12.

5.Миронов А.Ю., Савицкая К.И. Условно-патогенные микроорганизмы при гнойно-воспалительных заболеваниях ЛОР-органов и менингитах. // Журн. Микробиол., эпидемиол. и иммунолог. – 2001 - №2 – с. 21-25.

6.Черданцева Г.А., Билимова С.И. Характеристика биологических свойств энтерококков различного происхождения.// Журн. Микробиол., эпидемиол. и иммунолог. – 2000 - №4 приложение – с. 101-103

7.Егоров Н.С., Баранова И.П. Бактериоцины. Образование, свойства, применение,//Антибиотики и химиотерапия, - 1999, - №6, - С. 33-40

8.Збірник Нормативні директивні правові документи. Бактеріологія, - Київ: Медінформ, 2003, 440с.

9. Методологические указания по определению чувствительности микроорганизмов к антибиотикам методом диффузии в агар с использованием дисков: Министерство здравоохранения СССР. – 1983

10. Белов Б.С., Современные подходы к антибактериальной терапии А-стрептококковых инфекций. // Инфекц. атимикроб. терапия – 2000, – №2(2) – с.27-39.

11. Методологічні підходи до визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків // Лаб.діагностика. – 2005 - № 3(33) – с.35-40.