Лобас І.А.

Особливості накопичувального страхування в Україні

З метою зменшення плинності кваліфікованих кадрів, утримання своїх цінних працівників компанії вдаються до різних заходів заохочення: медичне страхування, безкоштовне харчування, пільговий відпочинок та інше. В умовах гострого дефіциту кваліфікованих кадрів в Україні все найпоширенішим стає інший вид "збереження" фахівців - накопичувальне страхування .

Цей вид страхування у розвинутих країнах називають "золоті кайдани". Чому? Тому що роботодавець нібито "прив'язує" працівників компанії на досить-таки тривалий строк (не менше 5-10 років), адже не так вже легко звільнитися, знаючи, що на твоєму рахунку назбиралася досить солідна сума, яку можна легко втратити. Але для кого він більш вигідний - для працівників чи їх босів? І чи варто взагалі починати цю справу?

Процес страхування доволі-таки простий - керівник обирає потрібних працівників, встановлює для них страхові суми за ризиком "смерть" і за ризиком "дожиття". Ризики досить вагомі, особливо для людей, що мають ненормований робочий день, постійно перебувають у стресових ситуаціях. Крім того, за своїм бажанням можна ще додати такі ризики як смерть внаслідок нещасного випадку. Після цього на страховий депозит кожного із визначеною періодичністю компанія перераховує кошти. Базовий страховий тариф залежить від віку, стану здоров'я, професії і статі.

Але розмір страховки для особливо цінних працівників буде відрізнятися від розміру страховки звичайного рядового робітника. Так вартість страховки для так званих УІР - працівників зі страховою сумою 100 тис. дол. від 1350 дол. до 10 тис. дол. для вікової категорії від 35-40 років. Розмір страхової суми коливається в межах від 20 до 100 тис. дол. і більше [1]. Тобто, якщо дожити і допрацювати до закінчення терміну дії договору можна отримати страхову суму плюс інвестиційний дохід. У випадку ж смерті або отримання інвалідності першої групи, більша частина страхових компаній виплачує 100% страхову суму. Тому очевидно, що для людини, що серйозно займається своєю кар'єрою або має сім'ю, цінність такої страховки безспірна.

Але якщо на заході таке страхування здійснюється для мотивації праці та утримання кадрів, то у нашій країні найчастіше для оптимізації оподаткування. Згідно законодавству, юридичні особи можуть відносити на валові витрати платежі за довгостроковими договорами накопичувального страхування життя своїх працівників в межах 15% від фонду заробітної плати, але не більше 6 тис. грн. на рік на кожного робітника. Наприклад, річна заробітна плата робітника 24 тис. грн., 15% від цієї річної суми складає 3600 грн. Оскільки 3600 грн. не перевищують цього ліміту, то і до валових витрат за підсумками року потрапляє вся сума 3600 грн. [2].

Якщо страховиком стовідсотково виступає підприємство, то найчастіше застрахований працівник може розраховувати на будь-які виплати тільки у випадку інвалідності першої групи або смерті. У випадку дожиття до закінчення термінів дії договору накопичений капітал опиниться у роботодавця.

А що трапиться на випадок звільнення? У цьому разі компанія має право розподілити накопичений капітал між працівниками або переоформити договір страхування на нового робітника, при цьому розмір страхової суми буде скорегований відповідно до його віку і статі. Якщо ж страхові платежі вносяться частково працівником за власний рахунок, то такі взноси навіть у випадку звільнення залишаються його власністю. Підприємство не має прав на дану частину накопичувань.

Ще однією особливістю є те, що страховики не можуть гарантувати доходності більше 4% річних за вкладений капітал, тоді як банки пропонують 14-16% річних по вкладах у гривнях і 10% по валюті. В чому ж тоді перевага? Але жоден банк не може гарантувати, що упродовж 10 років відсоткова ставка не зміниться, а страхові компанії можуть. Важливим є ще один аргумент - інвестиційний дохід. І ще треба звернути увагу на те, що ви не тільки накопичуєте кошти, а ще й отримуєте страховий захист. Як це не дивно звучить, заробити можна і на власній смерті. Наприклад, "ТАС-лайф" обіцяє подвоїти розмір страхової виплати, якщо причиною смерті буде нещасний випадок, і потроїти - на випадок смерті у ДТП. "АСКА-життя" пропонує збільшення страхової виплати у випадку смерті працівника у чотири рази , а якщо смерть настане в результаті нещасного випадку, в п'ять разів[3].

І останнє: страхування життя, як відомо, процес тривалий - 5-15 років і більше. Тому якщо доведеться частину взносів оплачувати самостійно, треба ретельно вивчити фінансове становище партнерів перед тим, як підписувати договір. Треба знати, куди страховик інвестує кошти, який дохід отримує, наскільки вагомі має активи, премії, чи має він іноземних акціонерів, що періодично інвестують у нього капітал. Важливим показником може опинитися і інформація щодо політики сбуту страховиком своєї продукції.. Треба дізнатися , як проводилися виплати з іншими підприємствами. Якщо, наприклад, завчасно дізнатися про те, що у потрібний момент страховик не здійснює виплат, можна зберігти гроші і час.

Таким чином, накопичувальне страхування, з одного боку, дає багато переваг: мотивація праці, впевненість у майбутньому для працівника та його-родини, захист життя та праці, соціальний захист у старості. Але не треба забувати про те, що на випадок звільнення або розірвання договору накопичені кошти залишаться у роботодавця. І звісно ж треба отримати достовірну і надійну інформацію про фінансову стабільність страховика.

Література:

1. Кирилюк А. Накопительное страхование жизни в Украине. Национальные особенности // Деньги.uа. - 2008. - №49(35), с. 17-21

2. Куличенко О. Взносы, длиною в жизнь // Бизнес-консультант. -2005. - №4(24), с. 45-46

3. Ворошилова А. Бонус за выслугу // Оffiсе. - 2004. - №12, с. 40-43